Любов і піраньї - Максим Іванович Кідрук
* * *
Першу пташку відшукали досить швидко.
Фабіо завів плоскодонку в такі місця, де дерева, що огортали звідусіль набряклу дощовими водами Ріо Кларо, були напрочуд високими й гіллястими. Закутані зеленню стовбури стояли настільки щільно, що й не здогадаєшся, чи є десь за ними тверда земля.
Першим запримітив майбутню «жертву», чи то пак, щасливчика, якому незабаром практично на дурняк перепаде кілька товстеньких рибин, Айлтон. Тієї ж миті бразилець присвиснув, даючи Фабіо знати про свою знахідку. Неначе цуцики, що зреагували на команду «фас!», ми синхронно позадирали голови, і на одній з гілок високо-високо над водою запримітили дорослого яструба.
У порівнянні з усіма іншими пернатими Пантаналу, птах вирізнявся благородною, царською красою. Його голова була повністю білою. Синювато-сірий гачкуватий дзьоб та чорні опуклі камінчики очей разюче контрастували із білим пір’ям. Решта оперення, за винятком кінчиків крил та хвоста, була рудувато-коричневою. І тільки найдовше пір’я, що обрамляло краї довжелезних крил та широкого хвоста відливало попелястою чорнотою. Яструб застиг нерухомо, нагадуючи статуї орлів, що їх римляни висікали на дахах своїх храмів, і замислено зирив кудись у далечінь, підкреслено ігноруючи світло-сірий сталевий плавзасіб, який, набитий зачарованими людиськами, прудко линув під ним по воді.
Фабіо вимкнув двигун і схопився за весло, стараючись тримати човен напроти дерева з коричнево-чорним птахом.
Поки ми милувалися королівською поставою яструба, Айлтон не гаяв часу. Спочатку він витяг з коробки піранью. Затим, тримаючи зубасту в правій руці, лівою підсунув йому під носа товсту очеретину завдовжки десять-дванадцять сантиметрів. Без особливих зусиль, злісно й конвульсивно сіпнувши нижньою щелепою, рибина перекусила запропоновану стеблину на дві приблизно рівні частини.
Обидва шматки очерету натураліст старанно заштовхав піраньї під зябра: один під ліву «щоку», інший — під праву. Завершивши свої окультні маніпуляції, наш гід передав роздратовану і, певно, вельми обурену піранью Фабіо, а сам, склавши долоні біля губ, почав голосно зіпати по-яструбиному — привертав увагу птаха. Вигуки провідника нагадували суміш пронизливого свисту та совиного пугикання.
Прикипівши до бінокля, я узрів, як гоноровий птах поважно повернув до нас голову і, ледь нахиливши макітру набік, почав зацікавлено спостерігати.
— Почув! — не стримався Дімон.
— Цить! — шикнув на нього Алекс.
Переконавшись, що яструб зацікавився нашим суденцем, Фабіо підняв піранью над головою і замахав нею туди-сюди, голосно покрикуючи:
— Ге-е-ей! Е-ге-е-ей!
Він наче кричав пернатому: «Гей, чувак, не гальмуй! Ми до тебе звертаємось!». Одначе яструб ніяк не реагував, як і раніше лишаючись демонстративно байдужим та непорушним.
Зрештою Фабіо розмахнувся і жбурнув піранью щодалі від човна. Хижачка пролетіла метрів десять, луска сипала іскрами на сонці, після чого з гучним «бульк!» шугонула під воду. І тільки тоді я зрозумів, для чого призначалися очеретяні палички. Через них рибина не могла поринути на глибину, після кожної відчайдушної спроби спливаючи на поверхню, неначе поплавок!
— Тримайте камери наготові, — порадив Айлтон.
Яструб по заслузі оцінивши політ піраньї, сконцентрувався на хижачці, котра немічно борсалася на поверхні річки, безсило б’ючи по воді хвостом. Усього лиш за секунду птах зрозумів, що рибина з якихось причин не може пірнути під воду, після чого поривно піднявся на лапах, розпростер крила і спурхнув з дерева. Опинившись у повітрі, він спершу підігнув лапи до тіла і розпрямив крила на повну, однак, як тільки яструб наближався до води, його крила притискались все ближче й ближче до тулуба, а лапи, увінчані чотирма гострими чорними кігтями, витягувались прямовисно вниз, мов шасі літака перед посадкою. Я не знаю, як птахові вдається настільки точно розрахувати час та відстань, але над самою піраньєю він рвучко розпростер крила, зависнув на тисячну долю секунди і встромив кігті у здобич, здійнявши легенькі брижі. Фактично, яструб торкнувся води лише кінчиками кігтів, ні на йоту не занурюючись глибше, ніж це було необхідно. Схопивши рибину, птах неквапом здійнявся ввись, загрібаючи повітря могутніми крильми. Він прямував назад до свого дерева, аби там спокійно поласувати піраньєю. Зі сторони все виглядало напрочуд ефектно!
Потому ми ще двічі натрапляли на яструбів, кожному згодовуючи по дві-три рибини і не перестаючи дивуватись, з якою філігранною точністю вони вишпортували здобич із води.
Однак за четвертим разом фігури вищого пілотажу припинились.
Я не дарма на початку цього розділу написав, що перед тим, як братися до яструбиної забави, слід обов’язково з’ясувати, чи не страждає вибраний вами яструб на косоокість. Черговий птах, на якого поклав око наш провідник, був або косооким, або ж затятим двієчником, прогулявши усі уроки з удосконалення навичок літання, оскільки витворяв у повітрі казна-що.
Горе-літун заховався у листі на вершині височенного дерева, котре немов антена випиналось із гущини одного з cordilheiras, і думав, що ми його не помітимо. По-моєму, він нервував: безперестану чухався лапкою за вухом (щось там, певно, в голові йому заважало) і безперестану крутив розтріпаною довбешкою, наче якийсь тупоголовий папуга. Коли Фабіо пожбурив у воду першу рибину, цей молодик замість того, щоб зосередитися та з гідністю обстежити безпомічну рибину, як це робили його попередники, кілька разів безжурно крекнув і безладно замахав крилами. Може, то він так радів. Хай там як, але радість його виявилась передчасною.
Піранья бабралась на поверхні річки.
Підкоряючись інстинктам, яструб зіскочив з гілки і понісся вниз, назустріч своєму обіду. Однак під час наближення, щось, схоже, пішло не так — замість стрімкого піке у птаха вийшов неконтрольований глибокий штопор, у результаті чого лапи пернатого мисливця занурились у воду на півметра далі від того місця, де черевом догори лежала рибина. Птах важко відірвався від води, швидко набрав висоту і почав кружляти, спрямувавши погляд удалечінь. Вдавав, що нічого не трапилося.
Ми принишкли, мовчки спостерігаючи за дивним яструбом з човна.
Тричі він здійснював «approach» [45] і всі три рази промахувався, лиш одного разу зачепивши піранью лапою. Під час чергової спроби підняти поживу з води, дивний птах опустився надто низько, ледь не плюхнувшись грудкою на воду, мов пінгвін, що зісковзує з айсберга в холодні води Антарктики. Піранья вже давно лежала й не рухалась, либонь, від такого видовища схопивши інфаркт. Я і мої товариші аж роти порозкривали, переживаючи за безталанного птаха… Яструбові вдалося піднятися вгору тільки завдяки відчайдушній роботі крил.
— Що з ним?
