Бхомбол-ватажок - Кхогендронатх Митро

співав він, стоячи посеред дороги.

Бхомбол читав ці рядки в шкільній хрестоматії. То була навіть не пісня, а вірш, написаний на честь англійського короля Едуарда VI.

У Дургапурі біля будинку добродія Тхакура часто відбувалися збори прибічників руху свадеші.[50] Бхомбол завжди брав участь у цих зборах, він командував юними добровольцями. Звичайно, Бхомбол не верховодив усім, як добродій Шошті Рай, що носив тюрбан, гарний пояс і роз'їжджав на коні, але дорослі, бачачи, як бігає і старається Бхомбол, виконуючи різні доручення, казали: «Оце то молодець! Оце справжній патріот!» Після таких похвал Бхомбол ладен був одразу ж кинутися на англійців з кулаками, гнати їх з Індії. Якщо почнеться війна з Англією, усі підуть воювати за волю батьківщини, — в цьому Бхомбол був упевнений.

— Гей ти, замовкни! — крикнув Бхомбол, підходячи до співака.

— Сам замовкни! — огризнувся той.

Бхомбол скипів. Хлопець, задерши голову і відбиваючи такт паличкою, знову завів:

Бхомбол розмахнувся і дав йому ляпаса.

— Свиня! — закричав хлопець. — Я тобі покажу!

З цими словами він кинувся в дім і за мить вибіг звідти, тримаючи в руці великого гострого ножа.

— Ану, підходь до мене, ти, мазунчику! — люто кричав він Бхомболові.

Очі в нього налилися кров'ю, волосся на голові стало сторч. Він кинувся на Бхомбола, але той устиг схопити палицю, що лежала на дорозі.

— Якщо підійдеш ближче, — крикнув він. — голову розвалю!

— Що-о-о? Гляди, щоб тобі першому не розвалили!

Хлопець розмахнувся і шпурнув ножа. Ніж уцілив Бхомболові в ліву руку, та він, не звертаючи уваги на біль, неначе поранений тигр, кинувся на кривдника, звалив його на землю і здавив обома руками за горло.

— Ти що робиш?

Хтось ззаду схопив Бхомбола за плече і одірвав від хлопця.

— От негідник! — кричали родичі хлопця. — Як він сміє бити нашу дитину?

Хтось ударив Бхомбола ногою, і він мало не впав.

— Віддубасити його завжди встигнемо, — зауважив чоловік, що перешкодив Бхомболові покарати кривдника. — Спершу треба дізнатися, в чім справа… Навіщо ти його давив? — звернувся він до Бхомбола. — Адже ти міг зовсім задавити його. Чи ти гадав, що тобі все дозволено?

Тепер Бхомбол упізнав цього чоловіка: то був Ішор. Хлопець відчув, як нестерпно болить поранена рука. Він глянув на руку, потім перевів погляд на Ішора та на селянина, що вдарив його, і сердито сказав:

— Про все, що трапилось, я розповім моєму дядькові, панові управителю.

Слова Бхомбола справили на юрбу таке саме враження, як заклинання фокусника на розлючену кобру. Жінки мерщій сховалися в будинку, усім стало ніяково.

Чоловік, що вдарив ногою Бхомбола, наче відчув раптовий біль у ній. Тільки на Бхомболового ворога його слова не справили ніякого враження.

— Я не знаю, — сказав Ішор, — чи небіж ти пана управителя, чи ні, а от у тому, що цей хлопець — син мого шуряка, я впевнений

— Поглянь, — сказав Бхомбол, закочуючи рукав і показуючи кров на руці, — що зробив син твого шуряка!

Рука в Бхомбола посиніла й напухла.

— Добре, що ви ще залишилися живі, — зауважив хтось із селян, що стояли навколо. — Треба мерщій дістати води з колодязя й опустити руку в холодну воду.

— А ти не одвертайся, негіднику! — гримнув інший на кривдника Бхомбола. — Дивись, що наробив! Ось вижену тебе з дому — знатимеш, як кидатись на людей!.. А ось і поліцай!

Бхомбол побачив Шорупа, котрий поспішав до них.

— Що трапилось? — тривожно спитав Шоруп, помітивши кров у Бхомбола на руці. — Ну, стережись! — сказав він хлопцеві. — Ти міг зовсім убити його. Чим це він?

— Чим?.. Де ж його ніж?

Обдивилися кругом, але ножа ніде не було.

— Думаєш, тобі це так і минеться? — сказав Шоруп хлопцеві. — Ану, ходімо мерщій!

У Бхомбола дуже боліла рука. Ще добре, що ніж уцілив не лезом, а лиш важкою колодочкою. Та найприкріше Бхомболу було те, що йому не дали самому поквитатися з хлопцем.

Біля будинку вони зустрілися з паном управителем, котрому вже все було відомо.

— Треба негайно привести лікаря! — вигукнув він, побачивши племінникову руку. — А ти, Бого, приведи сюди всіх цих бандитів.

Бога подався виконувати наказ. Незабаром він повернувся. Разом з ним прийшов і лікар.

— Там уже нікого нема, — повідомив Бога.

— Як — нема? — роздратовано вигукнув дядько. Пан управитель скидався на розлюченого тигра.

— Не страшно, в бійці все буває, — посміхнувся лікар, перев'язуючи хлопцеві руку.

Бхомбол теж посміхнувся. Та на душі в нього було невесело. Серце боліло більше, ніж рука. Адже набили його, а не він.

Стояла полуднева спека. Бхомбол сидів біля контори під кучерявим манговим деревом. Він боявся притулитися до стовбура дерева, бо під ним був великий