Підняти вітрила! - Раду Тудоран

Потім принесли бочку з рапсовою олією для ліхтарів і ще одну, з гасом, для ламп, а на високій щоглі, мов з-під землі, з'явився бронзовий дзвін. Хлопець підійшов ближче, зацікавлено оглядаючи його, побачив на ньому літери й прочитав по складах:

— Спе-ран-ца.

— Ісмаїле! — гукнув Антон Лупан, вийшовши з каюти. — Давай вечеряти, поки не налетіли комарі.

Уперше він був одягнутий по-морському, хоч міг носити цей одяг весь час. Але, мабуть, оскільки не було корабля, то не хотів здаватися нікому сухопутним капітаном.

Тепер усе відбувалося інакше, ніж на суші, — чи, може, Мігу так здалося.

Ні, таки щось відбувалося! Бо й хліб, і баранина особливо смачні, і Ісмаїл, хоч і бурчав, здавався лагідним, і цей дзвін на щоглі так таємниче виблискував у сутінках, і Дунай так незвично схвильований, наче й він чекав, що станеться щось із «Сперанцою»… Тільки Хараламб був ще самотніший у своєму селянському одязі…

— Хлопці, — обізвався Антон під кінець вечері, — відтепер ми починаємо моряцьке життя. Ми не будемо поліцейськими один для одного, але ви повинні без ремствування виконувати всі мої розпорядження. Герасіме, ти, як старший стерновий, будеш моїм помічником і начальником команди. Признач людей сьогодні на нічну вахту. О восьмій годині заступає перша вахта. Не забудь поставити ліхтар на щоглу. Завтра, якщо буде сприятливий вітер, вийдемо на ходові випробування в море…

Так, почалося морське життя. Геть, ну геть інше, ніж на землі.

— Бам-бам! — почувся дзвін на щоглі.

Мігу лежав на верхній койці, а внизу під ним стерновий. Праворуч були койки для Ієремії й плотогона, Ісмаїлові залишалася одна з двох під обшивкою, і він з годину вагався, котру ж вибрати. Нарешті, коли його здолала дрімота, він упав на найближчу й заснув мов убитий.

— Бам-бам, бам! — знову долинуло знадвору бамкання дзвона.

— Дядьку Герасіме, чому він дзвонить?

— Відбиває години вахти. Ну спи, Мігу, бо завтра важкий день.

— Я вже сплю. А дядько Ієремія на вахті?

— Так. 0 дванадцятій заступить Бусуйок, а о четвертій я.

— А мене ви коли поставите на вахту?

— Трохи пізніше, коли привчишся до морської справи.

— Але ж дядько Ієремія…

— Він уже був моряком… Та чому ти, в дідька, не спиш?

Ісмаїл розплющив очі, перейшов на друге ліжко й пробурмотів:

— Завтра працювати. Вночі спати-хропіти!.. Невже шепіт Мігу не дає йому спати?

Дзвін на палубі тричі вибив два короткі удари й один довгий.

— Уже пів на дванадцяту, — сказав стерновий.

— Звідки ви знаєте?

— Зараз я поясню тобі, причепо, бо, бачу, що не відстанеш.

— Я слухаю, дядьку Герасіме. — Мігу аж перехилився через край койки.

— Бачиш, на кораблях моряк стає на службу через кожні чотири години — о дванадцятій дня, о четвертій по обіді, о восьмій вечора і так далі. Цей час називається вахтою. Ясно?

— Ясно. А при чому тут дзвін?

— Тут ось що. Вахтовий щопівгодини б'є у дзвін. Якщо він став о восьмій вечора, як, приміром, Ієремія, то о пів на дев'яту б'є один раз. Це означає півгодини. О дев'ятій він б'є двічі, це означає, що минула година від початку вахти. І так далі, додаючи по два удари на кожну годину. Щойно ти почув, як вибили тричі по два удари, це означає, що від восьмої години, тобто від початку вахти, минуло три години. А оскільки потім був ще один удар, довгий, то це…

— Одинадцять з половиною, дядьку Герасіме! Тепер мені ясно!

— Але це означає й ще одне: пора замовкнути!

— Мовчу… Але я хотів би спитати ще: звідки дядько Ієремія знає, що так треба вибивати?

— Я навчив сьогодні всіх.

— А якби я вас не спитав, то ви мені й не сказали б!

На палубі почулись кроки, потім голос Ієремії:

— Бусуйок, ти спиш? Вставай!

Плотогон пробурмотів щось крізь сон і перевернувся на другий бік. Але Ієремія взяв прута на палубі, просунув крізь ілюмінатор і штурхонув ним.

— Ну, соньку, вставай!

— Дядьку Герасіме, — спитав Мігу, коли Крістя пішов по трапу, ступаючи по східцях, наче по колодах на плоту. — А звідки вони знають, коли треба вибивати? У них є годинник під рукою?

— Аякже. Капітанів.

Надворі вдарив дзвін, сповіщаючи про закінчення першої вахти.

— Уже північ, Мігу. Якщо не замовкнеш, кінець дружбі.

— Я вже сплю! Тільки ви ще не сказали, навіщо треба вибивати.

— Щоб усі знали, скільки часу минуло…

— А навіщо це знати, коли всі сплять мов убиті!

— Ну, бісеня, це вже забагато запитань! Є дуже великі кораблі, на них десятки моряків… Там сплять не всі… А потім, хоч-не-хоч, це давній звичай — і моряки дотримуються звичаїв краще, аніж усі інші люди.

Ісмаїл зненацька зупинився посеред кубрика.

— Якщо ти не мовчати, то я тебе купати в Дунаї!

Тільки тепер юнга, скріпивши серце, вмовк. Невдовзі він почув, як похропують Герасім і кок. У кубрику гуло, ніби тут було повно джмелів, як у лісовому дуплі. Крізь ілюмінатор заглядав місяць, обмацуючи долівку срібним променем. За бортом тихенько хлюпотів Дунай.

— Бам-бам, бам! — долинуло знадвору.

«Пів на другу!..» — прошепотів Мігу, провалюючись у сон.

Тільки острах торкнувся його дрімоти — щоб