Боцман з «Тумана» - Микола Миколайович Панов
І він працював знову: засікав нові точки по блиску бінокля, по обертанню фальшивої скелі, позначав їх на карті. Таких нових точок було небагато. Більше підтверджувалися попередні спостереження… Нарешті він згорнув карту. Закляклий, наскрізь пронизаний вітром, відповз він од краю висоти.
Обстановка дуже ускладнилася. На Чайчиному дзьобі дві сторонні людини… Чи міг він уникнути цього, чи міг Агєєв не приводити їх сюди? Ні, треба було допомогти льотчикові, який зазнав біди, не можна було залишити його і цю жінку в гірській пустелі… Документи льотчика в порядку, розповідь жінки підтверджує його слова. Але тепер кожної миті треба бути напоготові… Радирувати обстановку в штаб, негайно запитати вказівок…
Виконання завдання… Думати зараз тільки про це. Не досягнуто ще головної мети — старшина довів, що неможливо подолати підступи до секретного району. Але, може, цей льотчик, ця Рябова все-таки допоможуть уточнити координати. Рябова явно не договорює щось, треба ще раз у присутності Агєєва поговорити з нею…
— Старшина! — підкликав боцмана Медведєв.
Агєєв підійшов своєю звичайною, ковзною ходою. Побачивши обличчя командира, почав сильніше смоктати незапалену люльку.
— Як справи, боцмане?
— Все нормально, товаришу командир. Гості наші відпочивають: дівчина — у кубрику, льотчик під скелею влаштувався, зовні. Я з ним ще поговорив. Він чоловік нічого, добродушний, чули: навіть револьвер свій пробачив мені…
— Постійні вахти, як я сказав, встановили?
— Так точно. Кульбін від передавача не відходить, Фролов на вахті біля ущелини. Скоро час їх підміняти.
— Бачиш, старшина, справа яка, — Медведєв витягнув папіросу, але глянув на боцмана, на його незапалену люльку і засунув папіросу в кишеню. — Потрібно б десант викликати, вдарити по цьому гнізду. От тільки невідоме розташування самого об'єкта. Місця його радирувати не можемо…
— Відносно його місця, товаришу командир, я дещо метикую.
Медведєв різко підвів голову.
— Ви ж сказали, що розвідати нічого не змогли?
— Розвідати не зміг, а координати його тепер назву точно. Мені оцей льотчик і дівчина все роз'яснили.
— Вони ж не можуть нічого уточнити.
— А все-таки повідомили те, що потрібно. Дозвольте карту, товаришу командир. — Він одвів Медведєва під скелю, розгорнув на камінні карту.
— Льотчик, я чув, сів уперше там, де туман розвіявся. Тому й літака не пошкодив.
— Вірно, — сказав Медведєв.
— А дівчина, Маруся ця, казала: за розпізнавальними знаками віддалеки визначила, що літак англійський, через те в нього і залізла. Пам'ятаєте, товаришу командир?
Медведєв кивнув.
— Туман вчора цілий день на скелях жив, тільки надвечір розійшовся. Вітер дув із-за гір, що берег з усіх боків прикривають. Тільки один раз того дня туман почав розходитися, це коли я в горах бродив уранці. Тоді подув побережник з моря. І так з півгодини дув. А об'єкт цей, дівчина казала, біля берегової межі…
— Хіба вона казала? — сумнівно подивився Медведєв.
— Не раз казала: ніж там залишатися, краще в море кинутися. Значить, там було море.
— Так, вірно. — Медведєв провів долонею по лобі. — Ви, старшина, все примічаєте.
— Отож, якщо вітер навіть з моря тут дме, туман ще довго живе по низинах, вони там хребетками прикриті. Є тільки одне місце в тому районі трохи вище, рівне — туман там відразу розсіюється. Отже, тут він літак і посадив.
Агєєв упевнено обвів пальцем одне місце на карті.
— Сюди ось автострада веде, далі шлях закритий. Ось тут височина, неначе площадка, де можна літакові сісти… А вам вона про трикутні горби говорила?
— Говорила.
— Ці горби поруч із занедбаним нікельовим рудником: вибрана порода… А рудник глибоко в сопку йде, там могли підземний завод розташувати… І породу не треба висаджувати в повітря, шахти глибокі, сам колись бачив.
— Хіба ви там бували, боцмане?
— Бував за старих часів. Я ще хлопчиком на норвезькому рибальському судні служив. Ми за гренландським тюленем ходили, тріску ловили на всьому узбережжю. Я тут кожний мисок, кожну заглибину знаю.
Медведєв устав. Його очі блищали.
— То, гадаєте, можемо радирувати координати?
— Думаю, не помилитесь, товаришу командир. Медведєв поклав на коліна планшет, почав швидко писати.
— Я ось що повідомлю, старшина: «Візуальним спостереженням установили точки гармат берегової оборони, зенітних батарей…» Тут випишу всі наші записи на карті… Далі: «Приблизні координати об'єкта X…» Дам вказане вами місце… «Прошу інструкцій про дальшу роботу поста. Маю двох сторонніх…» Складу шифровку. Хай Кульбін негайно передасть…
Він схилився над папером і картою… Агєєв пішов, як звичайно, безшумно і швидко… Вітер шелестів картою, виривав папір з, рук, але Медведєв не звертав уваги, хотілося швидше відправити шифровку.
Чиєсь делікатне покашлювання примусило його підняти голову.
— Хелло!
Англійський льотчик стояв за кілька кроків, дружньо усміхаючись. Підійшов, сів на камінь. Медведєв заховав карту і папір у планшет. Усміхалося поруч рожеве, товстощоке обличчя, підстрижені вусики вилискували міддю.
— Хелло, камрад, я вам перебив? Але тут жахлива нудота, на цій площадці під хмарами. Хотів би довідатися про свою дальшу долю. Знаєте, в розпалі війни, коли з бойового літака переселяєшся прямо до орлиного гнізда над океаном, хочеться мати деякі перспективи на завтра.
— Перспективи у нас однакові, містер О'Греді. Поки ми перебуваємо тут, будете моїм гостем.
— Я в захопленні від такого хазяїна, — вклонився льотчик, — але скільки часу це може тривати? Вибачте за солдатську прямоту запитання.
