Оповідання про славне Військо Запорозьке низове - Адріан Феофанович Кащенко
— Нащо нам проливати кров свою й запорозьку? — казав він. — А вам навіщо убивати своїх братів, призвідник же заколоту Сулима. То візьміть його з козацького табору, і все те військо геть розійдеться по хатах... То ж — наволоч, холопи! Тільки ви одні — певні козаки... Зробіть те, що прошу, — і ви здобудете собі великі права, а вашим дітям — кращу долю.
Козацька старшина вагалася: вбивати своїх братів не хотіла, а перейти на бік Сулими було лячно, бо поляки відразу поодбира-ють у них ґрунти й попалять їхні хати; принада ж побільшити козацький реєстр, придбати нові права стала в очах трохи вже споляченої старшини надією, і навіть якось виправдовувала зраду. Були й такі поміж старшиною, хто сперечався, доводячи, що такого славного лицаря, як Сулима, гріх і сором губити, але цих голосів було менше, й вони змогли обстояти тільки те, щоб коронний гетьман привселюдно пообіцяв, що Судимі не буде од поляків ніякої кари, й тільки-но запорожці розійдуться, його випустять на волю.
Конецпольський урочисто дав присягу, що й волосина не впаде з голови запорозького гетьмана, бо він, мовляв, і сам шанує такого видатного вояка та оборонця святого хреста.
Тоді дехто з козацької старшини, а з-поміж ними Ілляш та Барабаш, пішли до запорозького табору й переконали Судиму, що реєстровці, які виступали під час повстання Тараса Трясила, хочуть перейти на бік запорожців.
Сулима дуже зрадів — цілувався з посланцями реєстрових козаків і просив їх негайно перебиратися до його табору, щоб разом піти проти шляхти.
Наступного дня всі шість тисяч реєстрових козаків прийшли у табір запорожців, гадаючи, що вони справді стають до спілки з ними; але старші реєстровики чинили своє діло. Вони ввечері пили і їли разом із Сулимою, а вночі, коли той уже спав, заткнули йому рота, зв’язали руки й одвели до Конецпольського, і той одразу ж під посиленою вартою вирядив гетьмана до Варшави.
Кинулися вранці запорожці, аж Сулими нема. Доки дізналися, що сталося, минуло півдня, й Сулима вже був далеко. Хотіли запорожці битися з реєстровими козаками за їхню зраду, але ті не були винні, то їхня старшина скоїла чорну справу, й більше не вернулася до запорозького табору.
Довго тримали поляки славного запорозького гетьмана у Варшавській в’язниці. Королеві шкода було карати смертю Судиму, як присудив сейм, бо в ті часи зіткнення християнських народів із бусурманами Сулима був красою і славою цієї боротьби. Але польське панство вимагало страти за те, що через нього повстанці поруйнували їхні маєтки, й тому наостанок польський король мусив скоритися шляхті.
Одного ранку привели зв’язаного козацького гетьмана в Старе Місто на майдан. Там, на високому помості, він побачив ката з величезною сокирою в руці... Та не боявся смерті хоробрий козак, але нудьга, немов гадюка, оповила його серце й смоктала з нього кров... Нудьга з того, що гине він не в бою з ворогами, а через підступи та зраду своїх же братів.
І все ж зласкавилася доля над відважним лицарем в останню годину й не дала йому вмерти з відчаєм на душі: вона послала надію, що розбрат між українцями і зрада минулися, і на Україні запанує єднання. З тією вірою він гордо підставив своє чоло й гукнув до натовпу:
— Прощайте, панове, та сподівайтеся лиха, бо моя кров дурно не проллється...
Високо підніс кат сокиру — і покотилася голова славного сина України додолу.
Почувши про страту Сулими, вдарили руками в поли ті, що продали свого гетьмана, як Іуда Христа... Одурив реєстровців Ко-нецпольський, що живим буде запорозький гетьман... Та вони навіть не отримали за зраду ні прав од короля, ні його ласки. Кров же Сулими справді викликала серед козаків, що перебували на службі в поляків, нарікання на неправду й утиски і через дванадцять років, з початком повстання Хмельницького, всі козаки, і запорозькі, й реєстрові, одностайно стали на боротьбу за права й волю свого народу.
Плакали-тужили запорожці, вертаючись човнами з України, повз Кодацький поріг без того, з ким зруйнували неприступну фортецю... А разом із козаками кричав-голосив Дніпро, сумуючи, як і зараз, про розбрат між дітьми України.
Не раз по тому переходив Кодак із рук до рук, не раз Кодацькі скелі вмивалися гарячою кров’ю, аж поки нарешті зникло тут усе: і вибухи гармат, і гомін бойовища, й пісні волі... І лишився тільки один живий свідок давніх подій — поріг Кодацький, що й досі тужить за лицарями волі та співає нам про минуле...
ЗМІСТ
Додаток до оповідань про славне Військо
ББК 84.4УКР1 К31
Серія «Україна крізь віки» заснована 2004 року
Обкладинка Наталії Задорожної
Передмова Валерія Шевчука
Текст друкується за виданнями:
Кащенко А. Ф. Оповідання про славне Військо Запорозьке низове.
Коротка історія Війська Запорозького з малюнками, картами й планами. — К, 1992.; Кащенко А. Оповідання про славне Військо Запорозьке низове. — Дніпропетровськ, 1991.
Кащенко, Адріян.
К31 Оповідання про славне Військо Запорозьке низове : коротка історія Війська Запорозького з малюнками, картами й планами / А. Кащенко; передм. В. Шевчука. — К.: Національний книжковий проект, 2011. — 512 с. : іл. (Україна крізь віки).
ІБВК 978-966-339-870-9
Адріян Кащенко — автор багатьох повістей і оповідань для юнацтва, головною темою яких є події з часів козаччини й Запорожжя — «Славні побратими», «Запорозька слава», «На руїнах Січі» тощо. Книга «Оповідання про славне Військо Запорозьке» переносить нас у XVI століття. Романтичне освітлення історичної тематики, легкість викладу, знання історії й етнографії надали цьому творові великої популярності.
ББК 84.4УКР1
Редактор Т. К. Щегельсъка Художній редактор Т. В. Кущ Коректор С. П. Залозна Комп’ютерна верстка К. А. Кобзар
Підписано до друку 02.08.10. Формат 84х108'/з2- Папір друкарський.
Гарнітура Ньютон. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 26,88 Обл.-вид. арк. 29,984. Тираж 2000 прим. Зам. № 0-1232.
ЗАТ «Національний книжковий проект»
03148,м.Київ, вул. Сім’ї Сосніних, З
Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реестру
видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 1723 від 23.03.2004
Віддруковано у ВАТ «Харківська книжкова фабрика “Глобус”»
61012, м. Харків, вул. Енгельса, 11 Свідоцтво ДК№ 2891 від 04.07.2007 р.
