💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Пригодницькі книги » Тореадори з Васюківки - Всеволод Зіновійович Нестайко

Тореадори з Васюківки - Всеволод Зіновійович Нестайко

Читаємо онлайн Тореадори з Васюківки - Всеволод Зіновійович Нестайко
на бік. Я схиляюсь до нього. Ява держиться за ногу і кривиться:

— Ч-чорт... підвернув...

Але по очах я бачу, що він бреше, нічого він не підвернув. Молодець. Я б не догадався. Машина вже від'їхала метрів на сто. Тепер можна за нею. В разі чого, хоч у рівчак попадаємо — все-таки захист...

— Іти можеш? — для годиться питаю я.

— Спробую,— ховає очі Ява.

Якийсь час він кульгає, та потім забуває і перестає кульгати.

Ми йдемо за машиною. Нам навіть не треба поспішати — так повільно вона сунеться.

Уже й село. Машина завертає у вузеньку затишну, геть порослу споришем зелену вуличку й зупиняється біля, гостроверхого будиночка під черепицею.

Ми схвильовано перезираємося.

О, ми добре знаємо цей будиночок! Тут же живе Фара-дейович, знаменитий на весь наш район, а то й на усеньку область Фарадейович.

Ви не знаєте, хто такий Фарадейович?! Та ну? Хіба?!

О, це незвичайна, чудова людина! Людина, яких, як казав мій тато, на мільйон трапляється один, та й то не на кожний мільйон.

Він — наш сільський бібліотекар. Офіційно. А неофіційно — винахідник. І не просто винахідник. А, як сказав Явин дід Варава, «універсальний винахідник-ізоб-ретатель». Я не знаю, чого він не вміє або не може. Він і механік, і електрик, і по різних там радіо-штуках (що ото на транзисторах, напівпровідниках), і селекціонер (нові небачені сорти городини, фруктів тощо), і по гідросистемах — просто не злічити...

Чого тільки він не повинаходив! І паровий двигун, що сам качає воду з колодязя (із звичайнісінького примуса та старої виварки); і пневматичну садову драбину (натиснув кнопку — пуфф! — і лізь собі на найвищу грушу); і гідро-газову поливальницю на три атмосфери (вода під тиском газу розбризкується до п'ятнадцяти метрів)...

Баштанник дід Салимон колись сказав, що, якби Фара-дейовичу «дать рублів сто на запчастини, він би сам збудував яку-небудь міжпланетну станцію»...

Та що там казать. Ви тільки зайдіть до нього!

Одчиняєш хвіртку — і одразу з-за куща вискакує на тичці кумедний усміхнений фанерний чоловічок. Одною рукою він на ходу з голови капелюх знімає, а в другій тримає дощечку з написом: «Здрастуйте! Ласкаво просимо! ».

Ідеш від хвіртки по біленькій, посиланій річковим піском доріжці. Праворуч — дивіться! — кущ якоїсь городини по спеціальній штахеті метрів на два вгору видерся, і плодів на ньому червоних рясно, аж в очах мерехтить. Ви думаєте, що то якась ягода, а то помідори. Карликовий сорт. А онде здоровеннецька зелена ковбасяка на землі лежить. То не гарбуз, ні, то — огірок. А буряки які, а морква, бачили б ви, однією морквиною бегемота вбить можна!

Ліворуч — колодязь, білими кахлями обкладений, як амбулаторія. Ну, де ви такий колодязь найдете?

Біля колодязя паровий двигун на примусі, про який я говорив, і схожа на гармату ота гідрогазова поливальниця. Та взагалі всіх хитромудрих штуковин і пристроїв не злічити.

Ні, недаремно прозвали його Едісон Фарадейович (насправді він Антон Фадейович). Але то прізвисько не образливе, вимовляли його люди лагідно, бо всі любили старого.

Він високий, худий, кощавий і весь якийсь аж світиться — волосся світле, брови світлі, вії світлі,— не зрозумієш, чи то він такий блондин, чи то сивий (років йому під сімдесят), а от очі голубі-голубі, аж сині.

Він не з наших країв, прихідько, десь з-під Тамбова. «Руський человек», як каже дід Салимон. Років п'ятдесят тому у громадянську він воював тут, познайомився з бабою Оксаною (вона тоді молода була) і зачепився на все життя.

Був він добряга, якого світ не бачив.

Завжди в нього можна було випросити все, що хочеш,— останнє оддавав. І весь час усміхався. Сердився він тільки тоді, коли бачив подерту якимось «юним читачем» бібліотечну книгу.

— Ех,— казав він,— і який же це академік читав! Дав би я йому по западному полушарію!

Але ніхто не пригадує, щоб коли-небудь кому-небудь дав він по «западному полушарію».

Дітей він любив страшенно. Своїх вони з бабою Оксаною не мали ■— ні дітей, ні онуків. Жили тільки удвох. І весь урожай свого чудернацького саду роздавали нам,— просто навіть незручно. Останнім часом, місяців зо два уже, баба Оксана хворіла, лежала у районній лікарні, і Фарадейович через день їздив туди. І сьогодні якраз поїхав — ми точно знали.

А в цей час Книш...

Сховавшися у кущах попід тином, ми бачимо, як одчинилися дверцята кабіни і звідти показалося спершу Кни-шеве сідало у лиснючих, забруднених штанях, а потім уже весь Книш, обережно тримаючи в руках оту загадкову довгасту коробку з трубочкою. Ступаючи по землі, як канатоходець, він пішов до хвіртки. Штовхнув її ногою. Рраз! — фанерний чоловічок з-за кущів: «Здрастуйте! Ласкаво просимо!» Книш механічно кивнув йому, як живому,— і на ґаночок. Рипнули двері (Фарадейович ніколи не замикав своєї хати), і Книш зник усередині.

— Хоче висадити Фарадейовича в повітря,— метнув на мене Ява гострий погляд.

— Нащо?!

— Мабуть, Фарадейович щось таке винайшов, що отам-о не сподобалось,— Ява багатозначно тицьнув відстовбурченим пальцем кудись убік — за океан.

І враз розбурхана уява моя малює здоровеннецький темний, зловісний кабінет. За величезним столом сидить страшний генерал із свастикою на рукаві. Перед ним виструнчились Книш і Бурмило. Генерал дістає з шухляди пачки грошей і кидає на стіл. Книш і Бурмило хапають гроші і пожадливо запихають у кишені, за пазуху. Генерал щось наказує і робить руками жест, показуючи вибух. Книш і Бурмило, киваючи, задкують до дверей.

...Вибухає, летить у повітря хатинка Фарадейовича...

І тут — шосе. На крутому повороті мчать на мотоциклах Книш і Бурмило. Бурмило мокрий, у масці від акваланга, з трубкою в зубах. А за ними на моторолерах — ми з Явою. Раз у раз Книш обертається і стріляє в нас з пістолета. Свистять кулі, шалено ревуть мотори... Мужні наші обличчя сповнені героїзму і відваги.

Потім — хоп! — моторолери вислизають з-під нас, мчать по шосе і зникають... І от ми уже на трибуні в оточенні генералів, знатних людей, трохи не членів уряду. На наших грудях виблискують новенькі медалі «За отвагу». Внизу — море людей. Вони тримають наші портрети і транспаранти з написами: «Слава героям!», «Хай живуть Ява і Павлуша!», «Назвемо київське метро іменами героїв!», «Перейменуємо Поштову площу на площу імені Яви і Павлуші!». Оркестр

Відгуки про книгу Тореадори з Васюківки - Всеволод Зіновійович Нестайко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: