Женька Жменька-Едісон - Микола Васильович Білкун

— Який млинок? — не зрозуміла спершу тітка Оксана. — А, цей? Це, Женю, проти кротів.

— Проти кого? — Женька аж захрип від несподіванки.

— Та люди порадили, кажуть, він кротів лякає. А то риють, проклятущі душі, і риють, порятунку від них немає. І скажи ж ти, обов'язково ото має він гору свою нарити як не на моркві, то на цибулі.

— А млинок? — Женька все ще нічогісінько не розумів.

— А млинок крутиться, гуде і землю трохи трусить.

— Ну, старі люди кажуть, що кроти не переносять того струсу…

«Вібрація! — подумав Женька. — Кроти не переносять вібрації, ось воно що!» І знайома хвиля хлюпнула Женьці в груди, потім підхопила його і понесла.

— Котько, Котю, йди сюди! — закричав великий винахідник.

Молодший лаборант не звик, щоб його кликали двічі.

— Що таке? — виріс на порозі Котя.

— Ти знаєш, що це? — Женька ворухнув бровою в бік млинка.

— Якийсь собі млинок.

— Не якийсь млинок, а вібратор, і не собі, а кротам!

— Чому кротам? — здивувався Котя, як хвилину тому дивувався Женька.

— Невже ти не розумієш? Пропелер крутиться, вібрує, передає цю вібрацію у грунт, дратує крота, і кріт тікає в такі місця, де ніхто не вібрує і нічого його не дратує.

— Здорово придумано! — засміявся Котя.?Женька зневажливо глянув на молодшого лаборанта.

— А чим ти захоплюєшся? Це ж техніка позапозавчорашнього дня. Вібрація слабенька, а коли немає вітру, тоді взагалі немає ніякої вібрації.

— Чому ж, — заступився за млинка Котя, — бачиш, вітру майже немає, а він все одно крутиться.

У Коті вже було невиразне передчуття, що Женька зараз знову втрутить його в яку-небудь історію. А Коті цього дуже-дуже не хотілося.

— Крутиться то він крутиться, — мусив погодитися Женька, — але потужність у нього мала.

— Для крота досить.

За це молодший лаборант удостоївся ще одного зневажливого погляду.

Тим часом Женька лихоманково думав.

— Слухай, Котько, але ж тут можна розлякати всіх кротів у радіусі десяти кілометрів! Паралельно з вітряним млинком ми пустимо водяний! Ото буде вібрація так вібрація!

— Ну, добре, а де ж ти води візьмеш? — флегматично запитав Котя.

Але виявляється, Женька вже все продумав і передбачив.

— А дощі? У дощ вітряний млинок ніякої тобі вібрації не дасть, зате на нашому, водяному, хоч турбіну став. А ще ж водяний млинок можна поставити поблизу кротової нори, щоб вода стікала вниз і щоб кріт ще й ревматизм підхопив.

— А хто ж тобі дозволить на городі канавки копати? — не здавався Котя.

— До чого тут канавки? — знизав Женька гострими плечима. — А це ти бачив? — І він показав пальцем на ринву.

Ну, добре, а як же ж… — почав було Котя, але, мабуть, зрозумівши, що Женька вже все продумав, змовк.

… На превелике Женьчине щастя, дядька Захара дома не було — поїхав на хутір до хворого. А тітка Оксана ладна була хлопцям неба прихилити, тільки б діточки не нудьгували. Тепер — з усього було видно, що «діточки» трішки занудьгували і їм потрібна забавка.

— Струмент, синочку, питаєш? Є, аякже. Ось тут у сарайчику. А то ще он там, на горищі, є мотлох різний, можеш собі взяти, що тобі треба.

Яких тут тільки скарбів не було на горищі сарайчика! Старі підкови, цвяхи, іржаве колесо від воза, кавалерійська острога, каркас справжнього сідла, поламана коса, кришка від чайника, сундучок, повний гвинтів і шурупів, рама від картини, купа старих журналів, позеленілий самовар, брусок від точила, держак лопати, велосипедна педаль, ще кілька коліс невідомо від чого, солдатський казанок, дірява безвуха каструля…

Ні, коли б я навіть до кінця повісті перелічував скарби, що їх Женька відкрив на горищі, то й тоді я б не був певен, чи чого-небудь не пропустив.

У Женьки відразу ж заблищали очі, але він опанував себе і почав серед цих скарбів відшукувати тільки необхідне.

Таким необхідним виявилася стара халява, гофрована протигазна трубка, шматок пожежної кишки і уламки мідного дроту.

Можна було починати.

Стара халява чудово одягнулася на ринву і була туго припасована до неї дротом. Далі все пішло як по маслу. Халява з'єднувалася з пожежною кишкою, а кишка — з протигазною трубкою. Трубопровід був, правда, закороткий і ледве діставав до землі, але Женька мав надію завтра вранці знайти ще дещо і доточити його. Сьогодні було вже пізно — смеркло, і тітка Оксана кликала вечеряти. Щоб трубопровід не гойдався сюди й туди, як слонячий хобот, Женька встромив його кінець у відчинену кватирку. Потім побіг вечеряти, бо чув, що Котя вже вмощується за столом.

… Спали вони обоє на широченному ліжку в низенькій прохолодній кімнаті. Дуже затишна була ця кімната і навівала солодкі сни, бо скрізь у кутках, на підвіконні, по стінах і навіть під сволоком висіли сухі жмутки духмяних трав, якихось корінців, листя, квітів.

— Це воно для краси чи для запаху? — вже лежачи в ліжку, запитав Котя.

— Дивак, — відповів Женька, тягнучи до себе ковдру, — це ліки. Дядько ж фельдшер.

… Котя стояв на капітанському містку, а хвиля була така, що бризки долітали аж сюди, розбиваючись йому об чоло. «Потрібно спуститися у машинний відділ, подивитися, як там, — подумав він і почав спускатися по трапу. Холодний струмінь води вдарив йому в обличчя. — Пробоїна! Судно може потонути. Треба оголосити загальний аврал!»

— Полундра! — загорлав Котя і прокинувся від власного крику. Що сталося, здогадатися зовсім не важко. Після вечері Женька забув про свій трубопровід, і кінець його так і звисав з кватирки, якраз над Котиною головою. Залишається нагадати, що дощі на Волині перепадають досить-таки частенько.

Розвиднялося… Мокрий