Сокіл і Ластівка - Борис Акунін

Прикро тільки, не чув, як охнули інші.

У печері

Спочатку Микола Олександрович зовсім нічого не побачив. Він покліпав, змахнув з обличчя вологу.

Спереду був суцільний морок. Ззовні нерозбірливо долітали крики, причому виокремлювався високий голос міс Борсхед. Потім пролунав плескіт, на напівпрозорій портьєрі з спадаючої води виник силует. З кректанням і фурканням крізь водоспад ліз Делоні.

— Ніку, що це?! — загорлав він. — Сховок! Ми зробили це! Вау! «Вау-вау-вау!!!» — загуло у чорному просторі.

— Ми в печері, — крикнув Фандорін. «Печері-чері-чері!!!»

— Зараз подивимось.

З кишені своєї водонепроникної куртки Філ витяг ліхтар. Промінь розітнув морок, пробіг нерівним склепом, що плавним конусом ішов угору; праворуч, доволі близько, йшла глуха стіна, під якою валялося каміння; спереду і зліва печера розширювалася і заглиблювалася — кінця не було видно.

— Що це? — Ніколас схопив джерсійця за рукав. — Світіть на землю!

У кам'яній підлозі зяяли отвори. Він були розташовані у правильному шаховому порядку, пробиті на однаковій відстані один від одного.

— Я знаю, — сказав Фандорін. — Мені доводилося читати про облаштування середньовічних копалень. Рудокопи шукали жилу, продовбуючи вниз шурфи. Потім, якщо знаходили перспективний пласт, вели у горизонтальному напрямку штреки.

— А де заховано скарб?

— Ймовірно, в одній із дірок. Обережно!

Делоні зробив кілька кроків уперед і зупинився на самісінькому краю вузького колодязя. Посвітив униз.

— Чорт, глибоко…

Підкрутив фокусування. Промінь став тоншим і сильнішим та замерехтів по печері.

— То їх тут десятки, цих дірок! Пусте. Все обшукаємо. Ось тепер нас ніщо не зіб’є!

Він лунко хляснув Ніколаса по голому плечу.

— Ви молодчага, Ніку! Решта — питання техніки. Ми будемо мільйонерами! Чому тремтите?

— Змерз…

У печері було прохолодно, не те що зовні.

— Повертаймося по інших та по обладнання. А вам слід перевдягнутися у сухе і утеплитися. — Делоні зробився діловитим, він просто фонтанував енергією. — Вперед, старий! Тобто назад. У нас до біса роботи!

* * *

Важче за все було переправити в печеру міс Борсхед. Хоча вона і звикла приймати щоранку крижаний душ, ризикувати здоров'ям бабці Микола Олександрович не міг. Сінтію загорнули у пластик, перенесли крізь водяну завісу на руках і посадили у візок, який заздалегідь перетягли до копальні. Там тітка врубала всі фари (крісло було споряджене близьким і дальнім світлом, навіть протитуманним), включила електромотор і стала кермувати між шахтами. Спочатку Фандорін злякався, чи не гепнеться вона, але Сінтія вправлялася дуже зграбно. Вона об’їздила всю печеру, перерахувала отвори — їх виявилося 64, як клітинок на шахівниці. Якщо намалювати схему, водяний вхід знаходився. у правому нижньому куті — з поправкою на те, що кутів як таких не було, оскільки простір радше нагадував не прямокутник, а овал.

— Тут рештки якогось механізму! — доповідала тітка. — Дерев’яна порохня і поіржавілі залізяки!.. А тут кам’яне жорно!.. Ой, я знайшла кирку, майже цілу!.

Тим часом чоловіки перенесли багаж, встановили освітлення.

Фронт майбутніх робіт потроху прояснювався.

— Будемо ставити електропідіймач почергово над кожною дірою, спускатися, простукувати кожен сантиметр, працюючи металошукачем. Якщо знизу є штрек, так само дослідимо і його. І так 64 рази, — підсумував Делоні. — Думаю, на звичайний шурф вистачить півдня. Там, де є горизонтальний рівень, доведеться вовтузитися цілий день. Загалом, справ на і кілька тижнів.

— А хто буде лазити в усі ці дірки? Ви? — Міс Борсхед скептично оглянула гладкого джерсійця, глистоподібного: француза, довготелесого племінника.

Нотаріус посміхнувся тонкогубим ротом, даючи зрозуміти, що оцінив жарт і готовий її підтримати — у розумних межах.

— Можемо, звісно, й ми, але справа піде набагато швидше, якщо винайняти професіоналів. Все залежить від того, чи готові ви взяти на себе фінансування. — Міньйон дочекався від Сінтїї енергійного кивка і повів далі. — Чудово. У такому і разі варто спочатку оформити права на пошук, щоб наші працівники не могли претендувати на знахідку. Потім слід подбати про охорону — звістка про те, що ми шукаємо скарб у полишеній копальні, розлетиться дуже швидко. Потім доберемо і бригаду досвідчених шахтарів або верхолазів. Я знаю в Динаї доволі респектабельну фірму з ремонту дахів. Перевезти: сюди спеціалістів із Європи, звісно, дорожче, однак безпечніше…

— Сер Ніколасе, а чому ви мовчите? — перебила нотаріуса Сінтія. — Що ви думаєте?

— Я думаю про лічилку. Здається, прийшов час розповісти про неї нашим партнерам. Ви пам’ятаєте віршик, тітонько?

— Ще б пак!

— Тоді поясність містеру Делоні і містеру Міньйону про код. А я помізкую.

Поки міс Борсхед із задоволенням розповідала компаньйонам про лічилку, про яку в листі зазначено, що в ній ключ до сховку, Фандорін відійшов у бік і спробував зосередитися.

Стриб-скок, стриб-скок

З підбора на носок…

Сконцентруватися заважав Капітан Флінт, який пробрався в печеру, сидячи на руках у Сінтії. Дурна пташка затіяла гру: стрибала через ями. Перестрибне, допомагаючи собі крилами, другу, третю, четверту, потім повертає праворуч, сідає на довгий, обтесаний камінь під стіною, повернеться, заклично покричить. Повертається до входу — і знову повторює те саме. Ще раз, ще раз. І як тільки не набридне?

— Відчепись, ти мені заважаєш.

Ніка відсторонив папугу, який вхопився дзьобом йому в рукав, наче хотів потягнути за собою. Набридлива птаха знову перелетіла на те саме місце, але не розрахувала швидкості, вдарилася об стіну і з жалісним криком впала. Вона лежала на спині, задерши лапки, не ворушилася.

— От дурень безголовий! Догрався!

Вздовж краю печери, повз чотири крайні шахти, магістр підійшов до бідолахи. Капітан Флінт лежав на вузькому прямокутному камені. Поруч був іще один приблизно такий самий, але товстіший. Ймовірно, будівники збиралися поставити десь підпори для закріплення склепіння, припустив Ніка.

— Ти живий, дурнику?

Він оперся ногою на першу з підпор і нахилився. Папуга відкрив блискуче око, кліпнув.

Зненацька праворуч від Ніколаса, де не було нічого крім суцільного каменю, щось зарипіло. Злякавшись, Фандорін сахнувся — і наступив на другу підпору. У нього підвернулася нога, він ледь не впав. Скрегіт став гучнішим, згори посипався пил.

Обвал?

Підхопивши Капітана Флінта, магістр відстрибнув.

Шматок стіни, що здавався єдиним масивом, відповз убік, відкривши чорний прохід.

— А-а-а-а-а!!! — заволав Микола Олександрович.

— Дрррр! Дрррр! — вторував йому папуга.

* * *

— Нічого дивного, що механізм у робочому стані, — пояснював компаньйонам Микола Олександрович чверть години по тому, коли всі трохи заспокоїлися. — Кам’яна плита, що ковзає на пазах — конструкція дуже надійна. Подібні пристрої використовувалися ще древніми єгиптянами. Деякі з них досі функціонують — через три тисячоліття, а не через три століття, як тут.

Вони стояли біля таємного отвору,