Чорний лабіринт. Книга третя - Василь Павлович Січевський
— Де знайшли?
— Прибирали тут, — доповідав Грицько. — Закопували всякий непотріб, все, що миші не доїли. Копнули, і ось…
— Це добре, що прибрали, — натягаючи другого чобота, похвалив провідник. — І те добре, що в чужі справи носа не встромили.
Шпинь аж розчервонівся від задоволення.
— А тепер підіть подивіться, що там далі, в інших відсіках. Там ще їх має бути два. Приберіть і їх. У меншому розташується радист, а там ви обидва… Та прибирайте як слід, щоб чисто було…
— А хіба ми тут надовго? — запитав Андрій, висовуючи голову з спального мішка.
— Може, тиждень, а може, й більше доведеться пересидіти, поки нагорі трохи стихне… Зараз там чекісти по лісах нишпорять: сліду нашого шукають. Та хай шукають…
— А в ефір коли?
— Вам дали контрольні числа на зв'язок?
— Дали… — сів у мішку Андрій. Протер очі, потягнувся.
— Ото ними й скористаємось, коли прийде час… — сказав провідник, підсовуючи до себе коробку з-під набоїв.
— Але ж мені суворо наказували.
— Їм там легко наказувати. А тут кожен неправильний крок може коштувати голови. Тільки висунемося в ефір, одразу запеленгують. — А зараз ідіть, допоможіть прибрати помешкання і розгортайте рацію, перевірте, чи все там гаразд, бо впала вона на голий камінь…
Андрій підвівся, згорнув свій спальний мішок. Хотів щось спитати, але провідник так гостро зиркнув на нього, що запитувати не наважився.
— Ви мене зрозуміли?
— Зрозумів…
— На тому й скінчимо нашу розмову.
«А пан провідник з норовом, не добереш, коли в нього який настрій. Одне ясно, про систему радіозв'язку йому дещо відомо…» Андрій пішов слідом за Шпинем і Марою. Вузенький, короткий коридор уперся в тамбур, з якого в різні боки розходилося двоє дверей. Менший відсік був схожий на одномісне купе в спальному вагоні. Столик під стіною, на ній на шматку картону хтось намалював чотирикутник вікна. Замість ліжка — м'яке сидіння з вантажної машини. Полиці. На них якісь поточені мишами папери, друкарська машинка.
— Прибери тут все і тягни свою рацію, — сказав Шпинь, повторюючи інтонації емісара. — А ми з паном сотником оглянемо свої апартаменти.
Вони вийшли, прочинили легенькі, диктові двері до відсіка навпроти й завмерли. Снопок світла упав на підлогу… Зразу ж за порогом лежав мертвяк. Лежав давно, бо черви вже встигли зробити своє діло. Сморід докотився до Андрія, вдарив у ніздрі. Шпинь зачинив двері і подався доповісти провідникові. Мара навпомацки зайшов у відсік до Андрія, сів поруч.
— Оце вскочили, холера… Як когут в окріп…
— А хто там? — запитав, щоб не мовчати, Андрій.
— Та хто ж його знає? Там, друже, сама смерть лежить.
— А може, Буй-Тур… — сказав Андрій, здригаючись од світла, що зненацька вдарило йому в очі. — Може, Буй-Тур знає?
— Не звіть мене більше Буй-Туром, — почувся голос провідника. — Звертайтесь до мене просто «друже провідник» або «друже Тур».
Кружальце світла ковзнуло по підлозі, потім перебігло через коридор і зупинилося на тліні чийогось тіла, а провідник усе говорив, ніби й не бачив тієї страшної роботи, яку зробили черви.
— Буй-Туром я назвався навмисне, щоб збити з пантелику тих, хто занадто цікавився нашим вильотом з Мюнхена. Для вас я Тур, а справжнього Буй-Тура давно нема серед живих…
Запала мовчанка. Зрештою, провідник вимовив стиха:
— Викопайте яму і схороніть небіжчика, — він раптом скреготнув зубами. — Та не кривіться, не чмихайте носом, як гімназистки…
Це стосувалося Шпиня. Той метнувся, приніс лопату. Провідник повісив на дверях свого ліхтарика й мовчки пішов геть. Грицько заходився копати. Упав на коліна й, відвертаючись од мертвяка, довбав землю.
— Ех, не знати, кому ліпше, — видихнув Мара. — Його душа вже, певне, по раю походжає…
Тим часом Тур відкрив цинкову коробку. й вийняв з неї згорнутого вчетверо папірця. Розгорнув, почав читати:
«Дуже таємно. Обіжчик-відозва від 1. ХІ.1944 до всіх членів ОУН, які несвідомо влились у провокаційну більшовицьку НВРО[12]…» Зринули в пам'яті люди, події, встав, як живий, по той бік столу Босота — Матвій Токар. Закалатало в грудях серце. Тур читав далі: «Пункт перший. У світлі нових даних, які має провід ОУН і вождь Бандера, стало відомо, що так звана НВРО була вміло затіяна більшовицькою агентурою, щоб розкласти зсередини націоналістично-революційний фронт ОУН, жертвою чого стали й деякі члени центрального й крайового проводів ОУН та командири УПА на північно-західних землях. Пункт другий. Наказую негайно припинити всіляку роботу по мережі НВРО і приступити до відновлення організаційної мережі ОУН на місцях. Пункт третій. Члени ОУН, провокаційно втягнуті в НВРО, які не виконають цього наказу, надалі вважатимуться більшовицькими агентами і підлягатимуть судові ОУН. За дорученням вождя ОУН Ст. Бандери член центрального проводу ОУН — Павленко. Постій. Листопад, 1944 р.»
Листопад…
