Робінзон Крузо - Даніель Дефо
Я певною мірою вже здійснив свої плани щодо плантації, коли мій благодійник — капітан, що підібрав мене в морі, зібрався вертатись на батьківщину. Його судно простояло в Бразілії майже три місяці, поки він чекав нового вантажу й готувався до подорожі. Коли я розказав йому, що в мене в Лондоні є невеликий капітал, він дружньо й щиро порадив:
— Сеньйоре інглезе, — так він завжди мене величав, — дайте мені офіційне доручення і напишіть тій особі, у якої зберігаються ваші гроші. Попросіть, щоб для вас там купили товарів, які мають попит у Бразілії, і надіслали до Лісабона на адресу, яку я дам, а я, коли бог поможе, вернусь і приставлю все вам. Але в нашому житті всяке може статися, тож я радив би на перший раз узяти тільки сто фунтів стерлінгів, тобто половину вашого капіталу. Ризикніть спочатку цією сумою. Якщо матимете зиск, то зможете так само використати й решту капіталу; якщо ж гроші пропадуть, то у вас принаймні залишиться хоч що-небудь у запасі.
Порада була така розумна й щира, що кращої, мабуть, і не придумаєш: отож я не вагаючись видав португальському капітанові офіційне доручення, як він того бажав, і написав листа до вдови англійського капітана, якій колись віддав на схов свої гроші.
Я докладно написав їй про всі мої пригоди: як потрапив у неволю, як утік, як зустрів у морі португальський корабель і як людяно поставився до мене капітан. Наприкінці розповів про своє теперішнє життя і дав потрібні вказівки щодо закупки для мене товарів. Мій приятель — капітан, прибувши до Лісабона, знайшов спосіб через англійських купців переслати в Лондон одному тамтешньому купцеві замовлення на товари, а також лист з докладним описом моїх пригод. Лондонський купець негайно передав обидва листи вдові англійського капітана, і вона не тільки видала необхідну суму, а й переслала від себе португальському капітанові щедрий подарунок за його людяне, співчутливе ставлення до мене.
Лондонський купець, закупивши, за вказівками мого приятеля — капітана, на всі мої сто фунтів англійських товарів, переслав їх йому до Лісабона, а той щасливо приставив їх мені в Бразілію. Крім замовлених товарів, він, на власний розсуд, — бо я ще був надто недосвідчений, щоб подбати про це, — купив і привіз мені різноманітне сільськогосподарське знаряддя та інший реманент, потрібний для роботи на плантації; все це дуже стало мені в пригоді.
Коли мій вантаж прибув, я нестямився з радощів, гадаючи, що майбутнє мені забезпечене. Мій благодійник — капітан витратив і ті п’ять фунтів стерлінгів, які подарувала йому вдова англійського капітана: на ці гроші він привіз мені робітника, найнявши його строком па шість років, а про якесь відшкодування й чути не хотів, і я умовив його лише прийняти невелику паку тютюну мого виробу.
Але це ще було не все. Оскільки мої товари складалися з англійських мануфактур — полотна, сукна та байки — і взагалі з таких речей, які в цих краях особливо цінувались і на які завжди був попит, я розпродав їх з добрим зиском; скажу лише, що вкладений капітал почетверився, і я значно розширив свою плантацію, набагато випередивши бідолашного сусіда, бо передусім купив негра-невільника і найняв ще одного робітника-европейця, крім того, якого капітан привіз мені з Лісабона.
Але зловживання багатством часто призводить до великих нещасть; так було й зі мною. Наступного року справи па плантації йшли успішно, і я мав п’ятдесят великих пак тютюну, крім тих, що роздав сусідам в обмін на речі першої необхідності. Всі ці п’ятдесят пак, кожна вагою сто фунтів, лежали напоготові, чекаючи, коли повернеться корабель з Лісабона. Підприємство моє зростало, але що більше я багатів, то більше з’являлось у моїй голові нездійсненних задумів, тобто, тих, які часто-густо руйнують найкращих ділків. Коли б я задовольнився тим, що мав, то, мабуть, дочекався б життєвих радощів, про які так переконливо казав батько, називаючи їх постійними супутниками тихого, скромного існування. Але мені судилась інша доля: як і раніше, я сам був винний в усіх моїх нещастях. І ніби навмисне для того, щоб збільшити мою провину і навіяти ще тяжчі думи про мою долю, віддаватись котрим я мав досить часу в моєму сумному майбутньому, всі мої невдачі були виключно наслідком моєї непоборної пристрасті до мандрівок, хоч переді мною відкривалася найяскравіша картина корисного й щасливого життя, коли б я тільки продовжував розпочате, скориставшись усіма благами, якими так щедро обдаровували мене природа та провидіння, і виконував свій обов’язок.
Як і тоді, коли тікав від батьків, я й тепер не був вдоволений. Я відмовився від можливого достатку, а може, й багатства, що мала б дати нова плантація, тільки через те, що мене охопило нерозсудливе й нестримне бажання збагатіти швидше, ніж дозволяли обставини. Отже, я кинувся у таку безодню нещасть, у яку, мабуть, не попадала жодна людина і з якої навряд чи можна було вийти живому та здоровому.
Тепер докладно розкажу, що сталося далі. Проживши в Бразілії майже чотири роки і значно збільшивши вартість своєї плантації, я, цілком зрозуміло, не тільки вивчив іспанську мову, а й познайомився та заприятелював з моїми сусідами — плантаторами, а також з купцями із Сан-Сальвадора{30}, найближчого до, нас порту. Зустрічаючись із ними, я часто розповідав про дві мої подорожі до узбережжя Гвінеї, про торгівлю з тубільцями й про те, як легко там за дрібничку — за якесь намисто, іграшки, ножі, ножиці, сокири, дзеркальця тощо — придбати не тільки золотий пісок, зерно і слонову кістку, але й велику кількість негрів-невільників для роботи в Бразілії{31}.
Мої оповідання вони слухали дуже уважно, особливо коли йшлося про купівлю негрів. За тих часів работоргівля була дуже обмежена й потребувала так званого «асьєнто»{32}, тобто дозволу від іспанського або португальського короля; тому негри-невільники траплялися рідко і коштували силу грошей.
Якось зібралося велике товариство — я, кілька моїх знайомих плантаторів і купців, — і ми жваво бесідували на цю тему. Наступного ранку троє з моїх співбесідників з’явилися до мене й заявили, що, добре обміркувавши усе сказане мною напередодні, вони прийшли зробити мені таємну пропозицію. Взявши з мене слово, що наша розмова залишиться між нами, вони сказали, що мають на думці послати до Гвінеї корабель; що вони, як і я, мають плантації й нічого не потребують так, як робочих рук; що торгувати певільниками надто непевна справа, і що вони не зможуть відкрито продавати негрів, повернувшись
