Серед дикунів Нової Гвінеї - Микола Миколайович Міклухо-Маклай

15 липня

Я дізнався вчора ввечері про один момент, сприятливий для моїх планів, а саме, що жителі Бонгу й Горенду ніяк не можуть дійти згоди щодо того, в якому селищі живе гаданий ворог Вангума або його батько, що приготував онім, завдавши цим парубкові смерть. А втім, цю незгоду вони сподівалися залагодити вельми просто, а саме: напасти спочатку на одне, а потім на друге селище.

Депутація з Бонгу, що прийшла до мене просити бути їхнім союзником на випадок війни, почула від мене рішучу відмову. Коли деякі з них умовляли далі мене допомогти їм, я сказав з дуже серйозним виглядом, піднісши трохи голос: «Мак-лай балал кере» (Маклай казав досить). Після цього депутація пішла. Потім я пішов у Горенду послухати, що мені скажуть там. Людей у Горенду я зустрів небагато; всі говорили про наступну війну з мана тамо. Я ввійшов до хатини Вангума; в кутку коло барли височів гамбор; недалеко нього горіло багаття, коло якого на землі, вимазана геть сажею, майже без усякого одягу сиділа молода вдовиця небіжчика. Через те що в хатині нікого, крім мене, не було, вона усміхнулась мені далеко не печально. Їй, видимо, набридла роль невтішної вдови. Я дізнався, що вона повинна перейти до брата небіжчика. Не досягнувши задуманої мети моїх відвідин, я рушив додому й дорогою побачив батька Вандума, який розкладав вогонь на березі, під зовсім новою пірогою свого померлого сина, яку небіжчик кінчив лиш за кілька днів перед своєю смертю. Пірога була порубана в багатьох місцях; тепер він хотів порішити її остаточно, тобто спалити. Знаючи, що я відмовляю людей воювати заради помсти за смерть його сина, старий ледве глянув на мене.

Минуло кілька днів. Експедиція в гори не відбулася. А втім, я не приписую це моєму втручанню, а просто обидва селища не дійшли цього разу до згоди.

23 липня

Близько третьої години я сидів на веранді над якоюсь письмовою працею; раптом прибігає, захекавшись, Сале й каже, що чув від людей Бонгу про наглу смерть молодшого брата Вангума. Боячись за наслідки смерті обох братів протягом такого короткого часу, я зараз же послав Меблі в селище дізнатися, чи правда цьому.

Коли він повернувся, то розповів мені таке. Ранком Туй, дев'ятьох або десятьох років хлопчик, брат Вангума, пішов з батьком та іншими жителями Горенду рибалити в річці Габенеу. Там його вжалила в пучку невелика змія; отрута вплинула так сильно, що переляканий батько, схопивши дитину на руки й кинувшись майже бігом назад, приніс його в селище, коли він уже вмирав. Зібравши миттю все потрібне, тобто ланцет, нашатирний спирт, марганцевокислий калій та кілька бинтів, я поквапився в Горенду. Нога мені дуже боліла, тому я дуже зрадів з можливості скористуватися пірогою, що вирушила до порту Константина, бо вона могла довезти мене до Горенду. Коло Урур-Ими дізналися від Іона та Намуя, які бігли з Горенду й були дуже збуджені, що бідолаха Туй допіру помер і що треба палити хатини ямбау тамо (людей гірського селища). Почулося кілька вдарів барума, що повідомили про смерть хлопчика. Коли я вийшов на берег, мене випередило, біжучи й виючи вже, кілька жінок. У селищі був великий сполох: страшенно збентежені чоловіки, чомусь усі озброєні; виття та крики жінок дуже змінили обличчя звичайно спокійного й тихого селища. Скрізь тільки й мови було що «онім», «кумана», «ямбау тамо барата» (підемо палити людей Кумани і Ямбау). Ця друга смерть, що сталася в цьому селищі й навіть у одній і тій же родині, де й перша, протягом якихось двох тижнів, створила серед жителів обох селищ справжній приступ горя, жаги помсти та страху… Навіть найспокійніші, які раніш мовчали, тепер гаряче запевняли, що жителі того чи того гірського селища приготували онім, через що Вангум і Туй померли один за одним, і що коли не покласти цьому край, вирушивши негайно походом у гори, то всі жителі Горенду вимруть тощо.

Війна тепер здавалася вже неминучою. Про неї говорили старе й мале, а найбільше кричали баби; молодь готувала та лагодила зброю. На мене в селищі поглядали скоса, знаючи, що я проти війни; деякі дивилися зовсім вороже, немовби я завинив у цій біді. Один тільки старий Туй був, як і завжди, ласкавий до мене і лише серйозно похитував головою. Мені не було чого робити більше в Горенду; люди були занадто збентежені для того, щоб спокійно вислухати мене. Користуючись місячним світлом, я пройшов до Бонгу найкоротшою стежкою. Тут тривога була, хоч і менша, та все ж досить велика. Саул намагався умовити мене погодитися з ним щодо потреби виступити на мана тамо. Аргументи його були такі: останні події — це наслідки оніма, потім, якщо вони (тобто тамо Бонгу) не поб'ють мана тамо, то ті їх поб'ють. Повернувшись додому, я навіть у себе не міг позбутися розмов про онім. Сале сказав мені, що на острові Яві онім зветься «доа», і вірив у його значення. Меолі повідомив, що на островах Пелау — «олай» це теж саме, що й онім і також не сумнівався в тому, що від дії оніма люди можуть умирати.

24 липня

Ранком пішов до Горенду. Тубільці мали спокійніший вигляд, ніж напередодні, але й тепер були дуже похмурі; навіть Туй був сьогодні в досить кепському настрої. «Горенду баса!» (Кінець Горенду), — сказав Туй, протягаючи мені руку. Я забажав, щоб Туй пояснив мені, в чому саме полягає онім. Туй сказав, що мана тамо якимось способом дістали таро або ямсу, яких не доїли люди Горенду, й, порізавши це на шматочки, заворожили й спалили. Ми пішли до хатини, де лежав небіжчик і юрмилися чоловіки та жінки. Нараз почувся різкий свист «ая», жінки й діти сполошилися й неоглядки метнулися тікати в ліс. Я не розумів, що буде далі, й чекав цілої процесії; та замість неї з'явився тільки один чоловік, що безнастанно дмухав у «мунки-ай», свистячи пройшов повз вхід до хатини, де лежало тіло мертвого Туя, глянув у неї і знову пішов. Що це означало — я так і