Атлантида - Девід Гіббінс
Чатал-Ґюк, розташований у південно-центральній Туреччині, процвітав від кінця сьомого до середини шостого тисячоліття до нашої ери, після чого був полишений. Саме це поселення з його культовими приміщеннями та стінами, вкритими візерунками й символами бичачих рогів, стало реальним прообразом будівель, знайдених головними героями твору на дні Чорного моря. У Чатал-Ґюці знайшли глиняні та кам’яні статуетки, що зображували перебільшено огрядну богиню-матір. Ці статуетки дуже нагадують стилізований жіночий образ із глини, нещодавно знайдений на турецькому узбережжі Чорного моря в Ікізтепе.
Одним із багатьох незвичайних зображень, знайдених у Чатал-Ґюці, стала фреска з культового приміщення. Вона датована приблизно 6200 роком до нашої ери й відтворює вулкан, що випустив великий султан попелу. Своєю подвійною вершиною та сідловиною між ними вулкан дуже схожий на зображення бичачих рогів, якими було переповнене культове приміщення. Біля підніжжя вулкана зображене місто, схоже на узбережне. Будинки дуже нагадують архітектуру Чатал-Ґюка, однак поділені на щільні прямокутні квартали. Можливо, вулкан є лавовим конусом поблизу міста Карапінар, розташованого приблизно у п’ятдесятьох кілометрах на схід, а зображене поселення — це сам Чатал-Ґюк. Але не виключено також, що це якесь віддалене місто, дійсно розташоване під двоголовим вулканом. Ця фреска — найстаріше з відомих зображень діючого вулкана та розпланованого міста.
На західному березі Чорного моря розташоване болгарське місто Варна. В ньому знайдено стародавній цвинтар із великою кількістю золотих і бронзових артефактів, а також предметів, зроблених із кістки та кременю. Ці знахідки свідчать не тільки про надзвичайні досягнення перших металургів, а й про існування суспільства, якому було властиве майнове розшарування. Цвинтар відносять до раннього неоліту, періоду, який також називають мідним віком, а саме до п’ятого століття до нашої ери.
У вісімдесятьох кілометрах на північ від Криту лежить вулканічний острів Тіра. Досі було відкрито тільки частину доісторичного міста Акротірі, однак у тому вигляді, в якому воно здіймається зі своєї могили з попелу та пемзи, воно дуже нагадує Помпею, але Помпею бронзового віку. Вочевидь, мешканці міста були попереджені про наближення катастрофи: не виключено, що сталася серія потужних підземних поштовхів. Досі жодного «монастиря» не знайшли, проте відкрита в Акротірі фреска, на якій зображено кілька кораблів і схожу на палац прибережну будівлю, свідчить про те, що релігійні обряди та церемонії відігравали в житті острова дуже важливу роль.
Більшість археологів уважає, що виверження сталося приблизно в 1500 році до нашої ери, і це припущення підтверджують відомі дані щодо руйнування критських палаців і приходу мікенців. Утім, на підставі аналізу кислотності річних нашарувань криги в Ґренландії, радіовуглецевого методу та дендрохронологічного аналізу ірландського дуба й каліфорнійської сосни вчені з’ясували, що виверження, швидше за все, сталося у 1628 році до нашої ери. Хай там якою є справжня дата, немає жодних сумнівів у колосальному масштабі виверження, що знищило поселення на Тірі, оповило величезною хмарою попелу та золи всю східну частину Середземного моря та викликало цунамі, які спустошили північне узбережжя Криту та мусили потопити всі кораблі на багато миль довкола.
Александрія, великий порт, заснований Александром Македонським у 331 році до нашої ери на середземноморському узбережжі Єгипту, є місцем проведення конференції, описаної на початку твору. Конференція проходить у фортеці Кайтбей, замку, збудованому у XV столітті нашої ери на підвалинах давнього маяка на вході до гавані. Після того як у чотирнадцятому століття маяк обвалився, на дно гавані висипались уламки численних скульптур та інших прикрас.
Більш ніж у двох тисячах кілометрів на захід лежить Карфаген, місце розташування вигаданого Морського музею. Запроваджена ЮНЕСКО у 1972 році програма «Врятуймо Карфаген» дозволила відновити численні пам’ятки античності: у 146 році до нашої ери місто зруйнували римляни, а майже дев’ять століть потому — араби. Наразі найпомітнішою його особливістю є закрита кругла гавань, пошуки на дні якої засвідчили, що в цьому місці колись стояла флотилія з військових галер.
Солон — реальний історичний персонаж, який жив приблизно у 640–560 рр. до нашої ери. У 594 році він був, як тепер кажуть, міським головою Афін. Уславився як державний діяч, реформи якого стали підґрунтям для демократичного розвитку міста у Золоту еру. У зрілому віці він неодноразово подорожував до Єгипту та Малої Азії. Його поважали як одного з «сімох мудреців» Греції. З його творів уціліли лише кілька фрагментів віршів, але немає жодних сумнівів, що, як і Геродот століттям пізніше, він неодмінно записав би інформацію, здобуту під час подорожей, зокрема дістану від єгипетських жерців.
«Папірус Атлантиди» є вигадкою, проте на її літературне втілення надихнула низка цікавих відкриттів, що сталися в Західному Єгипті. У 1996 році в оазі Бахарія віслюк провалився крізь пісок до кам’яного некрополя, про який ніхто не знав упродовж п’ятнадцяти століть. Після цього в тому місці було знайдено більш ніж двісті мумій, чимало з яких укриті позолотою. На деяких були намальовані портретні маски та релігійні сцени. Знахідку відносять до греко-римського періоду, що розпочався після завоювання Єгипту Александром Великим у 332 році до нашої ери. Однак у 1999 році археологи, які здійснювали розкопки під містом Ель-Бавіті, розташованим у тій самій оазі, знайшли могилу правителя Бахарії часів двадцять шостої династії (664–525 роки до нашої ери), тобто періоду, в який відбувалися подорожі Солона.
Руїни Саїса лежать під сучасним селищем Са-ель-Гаґар у західній частині нільської дельти, біля рукава під назвою Розетта, менш ніж у тридцятьох кілометрах від узбережжя Середземного моря. Як і у випадку з Александрією та Карфагеном, від великого міста, розташованого на березі ріки, залишилося небагато — його кам’яні творіння розграбовані, а підвалини опинилися під багатометровим шаром намулу. Утім, на початку історії Єгипту Саїс, імовірно, був великим релігійним центром, який виник іще до раннього династичного періоду, тобто раніше за 3100 рік до нашої ери. Під час відвідання Єгипту Солоном це була столиця двадцять шостої династії, місце, яке греки мали добре знати, оскільки відстань від їхньої колонії в Наукратісі була невеликою.
З усіх кінців країни приходили прочани, щоб поклонитися богині Нейт. Цей величезний комплекс був описаний
