Таємниця гірського озера - Вахтанг Степанович Ананян

Грикор не витримав і, відірвавши у качки засмажену ніжку, почав жадібно її уминати.

— Потерпи, Грикоре, давай спочатку за стіл сядемо, — докоряв йому Камо. — Армене, налий у відро холодної води, треба яєчка остудити, а я тим часом накрию стіл.

І Камо, наламавши очерету, влаштував з нього щось на зразок невеликого помосту, прикрив його сухим листям, а на ньому розклав нарізаний скибками хліб і поставив баночку з сіллю.

— Ось і накрили стіл. Армене, давай яєчка! — наказав він. — Грикоре, як твій шашлик?

Весняний день був тихий і лагідний, сонце — живодайне і ласкаве. Якась особлива радість охопила дітей в цьому чарівному куточку.

З великим апетитом вони з’їли і шашлик з качки і яєчка. Охочіше за всіх їв, звичайно, Грикор, який серед своїх товаришів славився ненаситним апетитом.

Поснідавши, діти знову рушили на полювання за яєчками, веселими вигуками відзначаючи кожне знайдене ними гніздо.

Радість їх тривала, однак, не довго.

Несподівано, здавалося, зовсім-зовсім поруч, за очеретяною стіною по той бік протоки, розляглося знову знайоме страшне ревіння.

Асмік упустила з подолу зібрані яєчка, а Грикор з переляку поспішив до човна.

Камо похмуро глянув на очерет.

— Вернімося, — схвильовано запропонував Грикор.

— Ні, пливімо туди, — твердо сказав Камо і взявся за весла.

Армен хотів заперечити, але, поглянувши на сміливого товариша, зніяковів і промовчав.

— Нам далі пливти нікуди: за цією стіною ще один басейн — останній, — сказав Армен. — Далі — рівнина, вкрита очеретом, а ще далі — торфовище Басар-гечара.

— Як останній? Хіба ви не чуєте, як птахи перелітають через очерет і сідають на тому боці?.. — вигукнула Асмік. — І який пташиний галас! Як кричать там птахи!.. Значить, і там є вода!

— Як же туди потрапити? Тут болото і такий густий очерет, що не доберешся, — розвів руками Армен.

— До пас тут, мабуть, ніхто не бував!.. Цікаво, що за цією стіною? Можливо, там водяться які-небудь дивовижні тварини? — хвилювалася Асмік.

— Або водяні духи, про які розповідав дід Асатур, — засміявся Грикор.

«Болт… бо-лот… болт!..» загриміло на тому боці очеретяної стіни.

Тепер не могло бути ніякого сумніву: таємниця схована там!

На човні пройти далі було неможливо. Камо вирішив пробратися крізь стіну очерету сам. Вести за собою товаришів у це небезпечне, незнайоме місце він не хотів. Йому і самому було боязко, але жагуче бажання розкрити таємницю, сховану озером, перемогло в ньому страх.

Взяти в Армена фотоапарат і виплигнути з човна на купину було для Камо справою однієї хвилини.

— Я швидко повернуся, — сказав він товаришам і, глянувши на Асмік, що завмерла від страху, посміхнувся їй і зник в хащах очерету.

Всі притихли і з жахом дивилися йому вслід.

З завмиранням серця прислухалася Асмік до того, як тріщить очерет, і, стежачи за його верхівками, вгадувала по їхньому коливанню, куди пролягав шлях Камо.

Під ногами у Камо хлюпала вода, і, щоб не загрузнути, він спочатку легко перестрибував з купини на купину. Але води дедалі ставало більше. Не можна було зупинятися ні на хвилину — ось-ось провалишся. І Камо ступав по очерету, нагинаючи його цілими снопами і укладаючи собі під ноги. Це, звичайно, затримувало його просування.

Плескіт води і крики птахів наближалися. Камо хотів скоріше дійти, скоріше довідатись, що там…

Цому набридло нагинати і складати очерет. Може, вдасться пройти крізь нього й так? Камо спробував обійтись без містків, але ноги його одразу ж увійшли по колїна у воду і вперлися в сплетене коріння; ніби він був у кошику, напівспущеному у воду.

«А що, — подумав він, — коли тут де-небудь є дірка, в цьому кошику? Я одразу ж піду на дно… Треба вибратись на острівець…»

Враз Камо почув зовсім близько самовдоволене гелготання дикого гусака. Хлопець розсунув очерет, і перед його очима, в пишній молодій зелені, у всій своїй невимовній красі блиснуло озеро.

— Скільки ж тут гнізд! Це справжнє пташине царство! — вигукнув із запалом Камо.

Наламавши очерету і склавши його собі під ноги, він став на нього і, обернувшись, пронизливо закричав:

— Гей, Армене, Грикоре!.. До мене, гей!.. Нове озеро знайшов!

Серце Камо сповнилось радістю. Він не міг відвести здивованих очей від блискучого на сонці водяного дзеркала. Птахи вкривали його спокійну поверхню: качки— червонопері, червоноголові, лиски відливали чорним оксамитом, сірі водяні перепілочки, зеленоголові селезні, білі й сірі чаплі, які непорушно завмерли на своїх довгих, подібних до палиць, ногах…

Камо побачив великих білих птахів з рожевуватими крилами і дуже довгими червоними ногами.

— Фламінго! — в захваті вигукнув він. Досі хлопець бачив цих птахів тільки на малюнках.

«Шкода, що немає тут Асмік, — подивилась би! І як би здивувався Грикор, якого вражає кожна дрібниця!.. От здивуються всі в школі!..» думав він і гарячково нишпорив по кишенях У нього десь був папір і олівець, і йому хотілося, хоч би наспіх і грубо, намалювати цю чарівну картину.

Рука хлопчика доторкнулася до фотоапарата, що висів на грудях. Він зрадів: зовсім було забув про нього!.. І Камо квапливо почав робити знімки, насамперед, звичайно, з колонії рожевих фламінго, які на довгому шляху свого перельоту випадково обрали цей куток для відпочинку.

Поряд з