Таємниця гірського озера - Вахтанг Степанович Ананян
Кошик вони взяли до човна.
— Дідусю, поглянь, скільки яєчок зібрала Асмік, — радів Камо.
І Асмік, щаслива, схвильована, радо усміхаючись, поглядала то на одного, то на другого хлопчика.
Дід Асатур уважно перебирав у кошику яєчка.
— Доню моя. оце яєчка чайки, з них вилупляться гарні білі пташки. Але їхнє м’ясо не смачне, вони самі їдять м'ясо. Відберіть ці яєчка і віддайте Рибтресту, адже одна така пташка з’їдає два-три пуди рибних мальків на рік. Багато риби гине від них у Севані. Збирати їхні яєчка не гріх.
— А це чиї? — показав Камо на яєчка, завбільшки з курячі, немов посипані зеленкуватим піском.
— Добре ти зробила, дівчинко, що зібрала ці яєчка. З них вилупляться сірі чаплі, що живляться рибками. Відберіть їх і передайте Рибтресту.
— Ну, а це що за яєчко? Ніби вимазане кров’ю, що засохла на ньому, а на крові дрібні темні цяточки? — здивовано запитав Грикор, показуючи на приплюснуте довге червонобрунатне яєчко.
— Це яєчка гагари. М’ясо її пахне рибою. Відберіть і ці.
Коли всі яєчка, названі дідом, було відібрано, в кошику залишилось найбільше сіруватобілих яєчок качки-крижня. Були тут яєчка сірих і мармурових качок, шилохвосток, синьої качки, казарки, чирки.
Дід Асатур знав не тільки те, які яєчка у якого птаха, він знав багато чого іншого і поспішив поділитися своїми знаннями з дітьми.
— Ви бачите — все розумно створила природа. Наприклад, деякі яєчка забарвлені, як очерет, у інших відтінок грунту з його найрізноманітнішими кольорами. А яєчка свійської курки завжди білі. Чому це так?
Асмік крадькома глянула на Армена і, вагаючись, відповіла:
— Бо свійським не треба ховати свої яєчка.
— Вірно, дочко… — зрадів старий.
— А яєчка диких пташок повинні мати колір їхнього оточення, щоб вони були непомітними для ворогів, — додав Камо.
— Молодець! Не був би ти моїм онуком. щоб не розумів діянь природи, — сказав не без гордощів дід і поцілував Камо в чоло.
— А це, мабуть, яєчка червоної качки. Адже червона качка найбільша. Погляньте, яке велике, — намагаючись показати свої знання перед дівчинкою, сказав Грикор. Але відразу ж пошкодував, що вихопився.
— Коли б хтось інший сказав таке — нічого, а ти ж весь час серед природи і не знаєш, що червона качка не гніздиться в болотах, — обірвав його Асатур.
— А де ж? Адже всі пташки виводять своїх пташенят в болотах, в очереті,— поцікавився Камо.
— В тім-то й справа, що всі в болотах, а червона ні.
— А де ж?
— Ом там. на скелях гори Далі-Дагу.
— На скелях?.. Качка — на скелях?! Далеко від води? — здивувався Армен.
Не менше були здивовані й інші.
— Чому вони не мостять гнізд біля води? Біля води зручніше, вилупляться качата — і просто у воду… І корму в болотах більше, — сказав Камо.
— Хіба я знаю!.. Ми люди не вчені, книг не читаємо, звідки мені знати таке, — відповів дід. — Хай ваші вчені скажуть.
— Вчені, що написали книги, не могли з’ясувати цього, дідусю, — сказав Камо, непомітно підморгнувши хлопцям. Йому хотілося задобрити самолюбство діда і викликати його на розмову з цього цікавого питання.
— Еге ж, кажуть, що вчені не змогли. І не зможуть. Це ж не жарти — шістдесят років блукаю горами й долинами… Вчені про це мусять питати у нас, мисливців! Кажу ж, що треба книгу природи читати… Може, ви помітили, — ця качка вся червона і дуже ляклива.
— Так, — відповів Камо, — червоні качки завжди тримаються далеко від берега.
— Але чому ж вони такі лякливі? Тому, що червоні. Свого кольору бояться: куди не поткнеться її враз помітять лисиця, видра, дика кішка Тепер ви мені скажіть, чи може червона качка висидіти на яєчках в очереті чотири тижні?
— А й справді, вороги відразу помітять її! — здогадалася Асмік.
— Виходить, коли б червоні качки не неслися в скелях, їх давно вже не було б. Якщо ви хочете па своїй фермі мати червоних качок, то доведеться зійти на скелі Далі-Дагу.
— Ну, то влаштовуватимемо ферму чи ні? — нетерпляче запитав Камо.
— Всі яєчка, що я зібрала, віддаю вам, — оголосила Асмік ніяковіючи.
— Спасибі, але цього мало. Ми повинні організувати справжню ферму, на кілька сот яєчок.
— Те, що ви говорите, — курям на сміх. Хто це бачив ферму диких птахів? — вигукнув Грикор.
— Не бачили — побачать! — рішуче відповів Камо
В цю мить з озера долинуло страшне ревіння: «Болт… бо-олт… болт!..»
Дід Асатур перехрестився, щоб ніхто не помітив, і позадкував від озера.
— Ні, любі мої, я в це сатанинське озеро не полізу, — сказав він, замахавши руками.
Діти стояли, немов закам’янілі, наче їх облили холодною водою.
«І що це за ревіння?» подумав Камо і звернувся до товаришів: — Друзі, це ревіння, мабуть, має якусь просту причину, якої не знали наші предки і жили віками залякані…
— Причина відома, — важко дихаючи, почав дід Асатур, — мій покійний кум Мукел казав, що… Не треба сміятися. Це диявол, якого вигнали з пекла…
— Повинні ж ми, нарешті, з’ясувати причину цього ревіння! — вигукнув Камо схвильовано. — Поїдемо і побачимо на власні очі.
— Дитино моя, відмовся од цього небезпечного задуму. Це — прокляте озеро, — намагався переконати внука старий мисливець, відчуваючи разом з тим гордість, мовляв, «кров мисливця Асатура тече в жилах онука».
Армен і Грикор поглянули один на одного, потім
