Таємна вечеря - Борис Ілліч Олійник

куплений, — Руки, мов крила, здійми, Ніжно, як батько, із купелі Юну державу прийми! Дивна коса, як мальована, В'ється ще з Київ-Русі... Звідки ж ця сиво-згорьована Нитка у карій косі? О, не питайте, брати, її... Там, з-під її сивини — Вихрипи коней Батиєвих, Зорані списом лани. Отчі святині споганені, Храми плюндровані вщерть. Через віки заарканену Мову рокують на смерть. Та з попелища диявола, — Горня, свята і земна, — Самовідродженим явленням Вічно вставала вона. Горем її не оковано, В серце не вкралася лють. Співом, ласкавою мовою Всяк обдаровує люд. Люди, всією родиною Браму відкрийте з добром Перед моєю Вкраїною. Перед живлющим Дніпром! Родові не переводиться, Бджоли гуртують рої. Тихо сама Богородиця Благословляє її. Біля Мгарського
монастиря
На цій горі, на пагорбі печалі, Де все болить — від квітки до хреста, — Ідуть дощі вдовинними планами ... На цій горі, на пагорбі печалі Німіє слово і мовчать уста. Гірка сльоза пече, як сіль чумацька. Стоять в жалобі схилені Лубни. І монастир — як оберіг козацький... І дзвін вола безмовно: «Пом’яни!» Страшне число у нелюдській напрузі Пропалює світи до глибини: У тридцять три розіп’ято Ісуса. У тридцять третім на земному прузі Розіп’ято мільйони без вини. Ми відспівали їхні чисті душі. Вони нас не спалили у клятьбі. Вони — простили... Але пам’ять душить: Чи маєм право ми простить собі ? ...На цій горі, на пагорбі печалі З небесної, святої чистоти Ідуть дощі вдовинними плачами. Спадає плащаницею мовчання.