Поезiї - Михайло Петрович Старицький

ВИКЛИК
Нiч яка, господи! Мiсячна, зоряна: Ясно, хоч голки збирай… Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай! Сядем укупi ми тут пiд калиною — I над панами я пан… Глянь, моя рибонько, — срiбною хвилею Стелеться полем туман; Гай чарiвний, нiби променем всипаний, Чи загадався, чи спить? Он на стрункiй та високiй осичинi Листя пестливо тремтить; Небо незмiряне всипано зорями — Що то за божа краса! Перлами-зорями теж пiд тополями Грає перлиста роса. Ти не лякайся-но, що свої нiженьки Вмочиш в холодну росу: Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки Сам на руках однесу. Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько; Тепло — нi вiтру, нi хмар… Я пригорну тебе до свого серденька, Й займеться зразу, мов жар; Ти не лякайсь, аби тут та пiдслухали Тиху розмову твою: Нiчка поклала всiх, соном окутала — Анi шелесне в гаю! Сплять вороги твої, знудженi працею, Нас не сполоха їх смiх… Чи ж нам, окривдженим долею клятою, Й хвиля кохання — за грiх? 1870 Монологи про кохання

                   Там, де місяць поняв срібним сяйвом пишноту долин                    І знялось із садів-вертоградів пахуче дихання,                    Що здурманює кров чарівною красою хвилин, -                    Там спалала жага і злилося з захватом кохання...                    Чи ти знаєш той край, де голубиться збещений Ніл                    До розпалених скель і шепоче про любощі п'яне?                    Де шаріє смоква і дим в'ється з нагірних кадил,                    Та в блакиті яркій, під промінням леліє і тане?                    О, розкоші там скрізь... Але ти над усі чарівна:                    Срібношатий Ліван, - а біліш твоє чоло Лівану;                    Жаркий колір троянд, вабить всіх та краса запашна,                    Але вуст твоїх пал запашніший троянд Дагестану.                    Ой там зорі ясні і пиша між яскравих блідий,                    Але очі твої за ті зорі яскраві ясніші;                    У пустелі палкій тішать душу джерела води,                    Але перса твої солодощів і втіхи повніші.                    Огрядна і струнка мліє пальма на злоті піску,                    Але їй не дістать до приваб твого дивного стану;                    Лотос повен таїн між латаття в прозорім ставку,                    А в твоїх таїнах більше ваб, і жаги, і дурману!                    Ти - богиня краси, ще якої не бачив Едем,                    У обіймах твоїх і зростають, і гинуть пориви...                    Будь моєю "ханим" і прилинь в мій баєчний гарем -                    Нап'ємося ми чар і замрем у розкошах щасливі!..                    1900
Оглавление БОРВIЙ ДО МОЛОДI ДО УКРАЇНИ ПОЕТУ ВИКЛИК Монологи про кохання