Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
М е ф і с т о ф е л ь
Ну, буде вже, метка Сивілло![52]
Бери своє пиття і сміло
По самі вінця наливай!
Це другові ніяк не зробить шкоди —
Вже він пройшов усякі переходи
Й не раз хиляв аж через край.
Відьма з великими церемоніями наливає пиття в чару; коли Фауст її пригубив, з неї вихоплюється легке полум'я.
М е ф і с т о ф е л ь
Ну, вимчи духом аж до дна!
Це буде серцеві одрада.
І з чортом ти запанібрата,
А чара ця тобі страшна?
Відьма розмикає круг. Фауст виходить.
В і д ь м а
Ну, доброго здоров'я пивши!
М е ф і с т о ф е л ь
(до Фауста)
Тепер ходім! Тобі потрібен рух!
(до відьми).
Коли від мене ждеш яких послуг,
То нагадай, на шабаш прилетівши.
В і д ь м а
Ось пісня вам! Коли її співать,
То буде лік вас краще пробирать.
М е ф і с т о ф е л ь
Тепер іди мерщій за мною,
Спітнієш добре, й міць напою
Пройме істоту всю, не знаючи заслон.
А там навчу тебе я благородній ліні —
І скоро вчуєш ти в солодкому томлінні,
Як грає у тобі скакунчик Купідон[53].
Ф а у с т
Дай в дзеркало іще раз подивиться
На тую жінку казковý!
М е ф і с т о ф е л ь
Ні, ні! Чекай, усім жінкам цариця
До тебе прийде наяву.
(Стиха).
Тепер, з тим хмелем у голівці,
Гелену вбачиш в кожній дівці.
НА ВУЛИЦІ[54]
Ф а у с т. М а р ґ а р и т а проходить мимо.
Ф а у с т
Гарна панно! Не відмовте в честі[55],
Дозвольте вас додому провéсти.
М а р ґ а р и т а
Не панна я, й не гарна я,
Додому втраплю і сама.
(Випручалась і пішла).
Ф а у с т
Їй-богу, чарівне дитя!
Таких не бачив за все життя.
Цнотлива, скромна — ангел кругом,
І трохи з перцем заразом.
Корали уст, рум'янець щік —
Я не забуду їх повік!
Очиці опустила вниз —
Аж серце пройняла навкрізь.
А як відрізала мені…
Я в неї просто в полонí.
Увіходить М е ф і с т о ф е л ь.
Ф а у с т
Ти мусиш дівку ту підмовить!
М е ф і с т о ф е л ь
Яку?
Ф а у с т
Та ту, що ось пройшла.
М е ф і с т о ф е л ь
Вона приходила на сповідь,
Тут у священика була;
У сповідальню я прокравсь —
Вона невинна, я дізнавсь.
Ходила на сповідь задармá;
Над нею в мене влади нема.
Ф а у с т
Уже за чотирнадцять їй.
М е ф і с т о ф е л ь
Говориш ти, мов Ганс Ласій[56],
Що на всі любі квітки жаднúй
І думає, що кожна честь
І ласка лиш для нього єсть;
Цей шлях бува часом трудний.
Ф а у с т
Пане магістре Похвальний,
Не треба моралі, то марна праця!
Ось тобі слово моє тверде:
Як те дівчатко молоде
Цю ніч мені в руки не впаде,
То опівночі ми мусим розстаться.
М е ф і с т о ф е л ь
Зміркуй, що можна, а що ні!
Два тижні треба буде мені,
Щоб тільки знайти якусь приключку.
Ф а у с т
Мав би я часу сім годин,
То і без чорта, сам-один,
Звів би таку гарненьку штучку.
М е ф і с т о ф е л ь
Говориш, як француз-пустак;
Тобі все шкода й невигóда.
Яка ж одразу насолода?
Тоді кохання буде всмак,
Коли ти здалеку зайдеш
І фіґлі-міґлі поведеш,
Доскочиш кралі шляхом інтриг,
Як знаєм ми з італійських книг.
Ф а у с т
Й без того маю апетит!
М е ф і с т о ф е л ь
Та годі, ти мені обрид!
Щоб спокусить оте дитя,
Не будьмо поквапні без пуття,
Тут штурмом нічого кидáтись,
Треба до хитрощів удатись.
Ф а у с т
Добудь од неї мені що-будь!
Дай у покої її побуть!
Дістань хустину з грудей її,
Підв'язку з ніжки милої!..
М е ф і с т о ф е л ь
Щоб бачив ти, що я тобі
Допомагаю у цій журбі, —
Нам нíчого довго зволікати,
Сьогодні зводжý до її кімнати.
Ф а у с т
До неї? Нею володіть?
М е ф і с т о ф е л ь
Ні, вона буде в сусідки сидіть,
Тим часом ти можеш помріть [у виданні Фоліо 2003 р. — «А ти тим часом можеш мріть»].
На самоті, в оселі тихій,
Про неї, про майбутні втіхи.
Ф а у с т
Зараз підем?
М е ф і с т о ф е л ь
Трохи пізніш.
Ф а у с т
Та не забудь їй дарунків, гляди ж!
(Пішов).
М е ф і с т о ф е л ь
І за дарунки вже? Ну, будеш успіх мати.
Є в мене сила тайників,
Давно закопаних скарбів —
Там треба буде дещо взяти.
ВЕЧІР[57]
Невеличка чистенька кімната.
М а р ґ а р и т а
(заплітаючи і підв'язуючи коси)
Щó б я дала,