Том 10 - Леся Українка
Твоя Леся
P. S. Лисенко казав, що в концертах для хвастощі грають Тальберга і Ганзельта.
Дістав мені Миша у Самійленка переклад «Lieder» Heine 1 ио-польсыш; сиджу і провіряю. Взагалі маю дуже багато до читання.
33. ДО О. П. КОСАЧ (матері)
4 березня 1890 р. Київ
Люба мамочко!
Я тобі одписала зараз же, як одержала лист із дядьковим листом, і сподіваюсь, що ти вже досі маєш мого листа з пошти. Я того не писала ранше п’ятниці, що хотіла краще узнать про ті справи, що то я тобі там про їх писала, і для того ждала, поки мені кна-кна про все розкаже. Не знаю, чого то папа каже, що не міг нас вдома застать. За той час, як він був тут, я двічі (з ним самим таки) була у Трег[убових] і раз у Ковалевської, а то увесь час вдома сиділа, на «Чорноморцях» ми теж були разом, а перед тим, як іти на «Тангейзера», папа був у нас. А що про нас він не знає нічого, то через те, що він нас і пе питав ні про що, та й що ж з нами може такого бути? Ми собі сидимо тут тихо, навіть кна-кна мало що бігає; то вона на масницю таки бігала, але тоді всі кна-кни ганяли, як несамовиті. Вчора ми з кна-кною були на концерті в пользу чорногорців, дуже гарний концерт був. Медведєв співав «Гетьмавїи», «Олесю», «Дощик», хор співав «Гей, не дивуйте», співачка Снарськая (наша во-линячка) — «Чом, чом, чорнобров», а в самому кінці хор утяв «Срби]а слободна» [...]. Дивно було чути сю мелодію в концерті! Ми з кна-кною руки одбили, плескаючи. Біля нас на хорах стояв Павло Комаров і Циганков (кна-кни, що були торік в Одесі) і теж «ентузіазмувались». Під час концерту Лисенкові, Медведєву і Калішевському (що правив хором) були піднесені подарунки. При виході Лисенка застукали панії, «пожимали руку и восторженно благо-дарили»: «спасибі, спасибі!» [...] Більш нігде я не була. Ні, правда, були ми з кна-кною на Несторовському засіданні, да таке воно вийшло, що якби знати, то не пішла б я туди й зовсім. Завтра піду в «Плеяду». Якось люди добрі втихомирилися з своїми концертами та спектаклями, то вже тепер збиратимуться. Там я у.їх і «Сірому» стрсбую. Треба непремінио послати її в Софію. Як та і що буде в «Плеяді», розкажу тобі, як приїдеш.
Так оце ми з тобою і в Московщину поїдемо!.. Гай-гай!.. «Не к добру это!» [...] «Срежут» вони мене ще там добре. А врешті ще побачим, як там буде! Може, й не такий чорт страшний, як його малюють. З ким там негри зостаються? Чи папа з ними буде? Поцілуй їх там од мене всіх, Пуцика, і Уксуска, і Кахініо, і Дроздика, нехай будуть мені здорові усі! Хотіла б їх ще побачить перед тією Москвою!.. Не знаю чи тебе сей лист дійде, але пишу, щоб ти не думала, що я лінуюсь писати до тебе. Якби з ящиків виймали, як слід, то ти ще могла б його одержати. Бувай здорова, мамочко-голубочко, хутко зобачи-мось! Не гнівайся, прошу тебе, на мене ні за що, хоч я в, чім і винувата перед тобою,— мені чогось так прикро і тяжко тепер, що я тобі й сказати не можу; хто його зна, що се на мене таке! Негриків ще раз цілую! Прощайте, негринята!
Ваша Зея
34. ДО М. П. КОСАЧА
Квітень 1890 р. Колодяжне Которогось там марта
Я 90-й рік!
Сьогодні дням і числам Я загубила лік.
Михайлику мій любий! Я зважила собі Сьогодні написати У віршах лист тобі.
Перо й чорнило маю, Натхнення лиш нема! А надо мною муза Стоїть, як стовп, німа.
В лихім гуморі муза Так само, як і я,— Прив’язана за ногу Фантазія моя.
Ба, що ж робить! не всім же На світі вільним буть,
Століття люди б’ються,
Щоб воленьки здобуть!..
Коли ж принципіально Питання розібрать,
То видно, що не варто Над ним і сумувать.
Філософи новітні —
Ти, я та пан Максим —*
Давно вже порішили З питанням мудрим сим.
На чім тоді ми стали,
Ти знаєш сам здоров.
Отож пема потреби Про те казати знов.
Коли мені поможе Аполло, ясний, бог,.
Зложу я на сю тему Чудовий «тріалог».
Вернусь на. грунт «реальний», До ближчих,, власних справ: Учора мене папа Як слід у шори, вбрав!
Вночі тепер сплю мало А ледве сліз не ллю,
А вдень зо всеї сили Об землю лихом б’ю.
Могла б про «сміх крізь сльози» Згадати я при сім,
Але вже сяя тема Давно обридла всім!..
Але переконання Я здобула святе:
З принципів трьох найкращий Єсть принцип — Liberte
Тепера сггравоздання З життя свого здаю: Приїхавши, я три дні Жила, як у раю.
Три дні мені ні в чому Ніхто не заважав,
Була собі я вільна
Від всяких прикрих справ.
Тепер мені здається,
Що то було у сні!
Тепер мені настали Години навісні...
Еге ж! Переписала Я Гейнові пісні,
Сиділа, як заклята,
Над ними я три дні.
Вже можу я сказати:
Grace a Dieu c’est fini! 18 Бо вже та переписка Увірилась мені.
Тепера буду мучить Альфреда де Мюссе І як поможуть музи,
То подолаю все.
Перекладу найперше Елогію «Lucie» 3,
Там «Le mie prigioni» 4,
А там і «Ночі» всі.
Помучитись прийдеться З усім тим не на жарт, Але ж «козацька слава» Теж чого-небудь варт!..
Коли ж на мене прийде Годинонька така,
То мушу написати Що-небудь для «Дзвінка».
Ну, як же там «Плеяда», Як справи йдуть у нас?
Чи «Музи співодайні» Навідують там вас?
Чи будеш ти писати «Нечімпеє» своє?
А може, воно досі Написане вже є?
Conseil legislatif 1 наш — Чи він вже пе зібравсь?
І як там делегат наш На йому пописавсь?
Однак цро сеє довго Прийшлося би писать; Вже до твого приїзду Прийдеться підождать.
Коли ви там зберетесь,
То там судіть-рядіть,
Для нашого видання Обложку встановіть.
Вже мушу я кінчати,
Вже годі віршувать,
Бо починає теми Для віршів бракувать.
Прости за sclilechte Versen 1 Без толку, без пуття —
Тепер моє писання Таке, як і життя.
Коли ти жірондистів Побачиш наших де,
Скажи їм,
