Дорога - Лариса Бондарчук

Розділ 21. Наречена дракона

Ми прилетіли в столицю драконів Галарію наступного ранку. Азорія та Бертліз перед нашим польотом не могли одне на одного надивитися, розмовляли ніжно й мило, все усамітнюватися десь за хатинкою, щоб націлувалися досхочу. І як ото тим дорослим подобається таке дивне дійство? Хоча, можливо, і я хотів би поцілуватися з Ганькою Барстік, дівчинкою з нашого класу? Не знаю. Вона мені подобалася, очі в неї великі, блакитні, й посміхається, наче сонечко сяє... Але я нікому не розповідав про своє захоплення, ще хлопці засміють! Почнуть нареченими обзивати... Воно мені треба?

Крила в Азорії, коли вона була простою дівчиною, людиною, зникали, а от коли вона хвилювалася сильно, чи на Бартліза, наприклад, дивилася, то виростали заново, гарні, великі!

Виявляється, вона була самовілою! Про цих істот у нас мало знають, в школі ми згадували їх лише, коли вчили зникаючі раси. Це були вродливі жінки, духи полів, лісів, озер, джерел, які мали сильну магію обережництва та цілительства. Там, де мешкала самовіла, завжди був достаток, розквіт, урожай! Думаю, король драконів, батько Бертліза, зрадіє такій невістці!

Що ж, саме так і сталося! Коли дракон, котрий ніс нас із Азорією на спині, сів на центральній площі міста і поспішив до королівського палацу, то пізніше на ній почало збиратися чимало мешканців міста, щоб подивитися на диво: повернувся син короля і привів із собою наречену! Та ще й непросту, а саму самовілу! Це вам не жарти! Це - як обіцянка, що дракони житимуть і процвітатимуть ще добру тисячу років! Бо саме стільки жили ці дивні істоти.

Азорія соромилася, ховалася в обіймах Бертліза, а він, статний, красивий і впевнений, повів її до короля. Я теж ішов за ними, розглядаючи дивовижний королівський палац, широкі оздоблені золотом стіни коридорів, дивовижні високі колони, чудові картини, що змальовували життя драконів, людей та інших істот.

У тронному залі нас вже чекала чимала юрба придворних, а на троні сидів вродливий чоловік, чимось незримо схожий на Бертліза. Чи то Бертліз на нього, бо це ж був його батько, вождь карпатанських драконів, володар королівства Мірея, Його Величність король Вербаній.

Король не стримав емоцій, видно, дуже радий був бачити свого сина, зійшов із трону і обняв Бертліза.

- Сину, ти повернувся! Я дуже радий, - промовив він радісно, а очі підозріло заблищали.

- Батьку, я повернувся не сам! Я привів найдорожчу для мене жінку в світі, мою наречену Азорію! Саме вона зцілила мене від того прокляття, що лежало на мені! Я можу літати без страху! – Бертліз взяв дівчину за руку, а та зашарілася й вклонилася королю. – Я хочу взяти її за дружину, тому подарував Азорії заручинову хустку, котру в нашій сім’ї передають із покоління в покоління.

Хустка зараз була пов’язана в Азорії на шиї і сяяла вишитими квітами, як нова. Я у свій час здивувався, коли побачив, що хустина, котру і дракон, довгий час ховаючи під сорочкою від розбійників, й ілюзор Пуцьвірінок, перев’язаний нею під час свого магічного танцю, добряче потріпали... А вона знову стала, як нова, щойно Азорія прийняла її з рук коханого дракона. Ох, магія нашого світу така дивна! Певно, справжнє кохання теж наділене магією, яка проявлялася у цій хустині як ознака того, що хлопець та дівчина люблять одне одного.

Азорія від слів коханого знітилася. Її крила, певно, від емоцій та хвилювань, раптово виросли за плечима, і всі в тронній залі ахнули від здивування.

- Самовіла! Самовіла! – захоплено зашепотіли між собою присутні.

Король же взяв дівчину за руку, поцілував і сказав:

- Вітаю тебе, Азоріє, наречена мого сина! Ласкаво прошу до нашої родини! Я чекав сина, а отримав сьогодні в подарунок і майбутню невістку! А можливо, скоро матиму й онуків! – розсміявся він. – Зараз же накажу готуватися до заручинової церемонії та весілля!

- А це, батьку, людина, котра врятувала мені життя! – промовив Бертліз, вказуючи на мене. – І не один раз. Цей хлопчина – майбутній великий маг і воїн. Принаймні, мені так здається, - підморгнув мені Бертліз, бо я геть знітився.

Я почервонів, не знав, де подіти руки і як стати, що робити, бо вся увага присутніх тепер прикипіла до мене.

- Цього хлопця звати Оксен, і він має добре серце й чисті помисли, він мій вірний друг і побратим. І якщо дозволиш, батьку, то я проситиму тебе дати йому друге ім’я, яке носять лише найхоробріші й найвідоміші воїни-дракони нашого клану. Бо він заслуговує на це.

Король кивнув, з цікавістю розглядаючи мене. А потім повернувся на трон і проголосив:

- Нарікаю тебе, Оксене, побратиме мого сина, Оксеном Добротворцем! Віднині ти член нашого клану! Там, де будуть дракони, ти знайдеш дім, прихисток і захист! Там, де будеш ти, дракони знайдуть те ж саме!

Стрімка блискавка вилетіла з долоні короля і вжалила мене в плече. Я хитнувся, схопився за болюче місце, а коли відвернув комір сорочки, то побачив на плечі знак драконів – крилатий могутній звір магічним малюнком скрутився у мене на шкірі.

Всі загомоніли, почулися крики «Вітаємо!», «Молодець!», «Ура!», "Ласкаво просимо в клан драконів!".

- А зараз - нумо святкувати! – радісно наказав король Вербаній.

І почалося святкування!