Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі - Володимир Броніславович Бєлінський
То все наші славетні предки, які ще в ті далекі роки заявляли про себе як про русичів.
«Творчість Павла Русина з Кросна — органічна складова європейської поезії гуманістів. Разом з тим, вона належить до вітчизняної (української. — В.Б.) культури, як і спадщина інших латиномовних письменників XVI ст. — «Русинів» і «Роксоланів» [65, с. 97].
А таких були десятки.
Настали часи збирати русичів (українців) до рідної, вільної хати, до українського державного столу.
Мелетій Смотрицький4. Мелетій Смотрицький (1577–1633)
«Мелетій Смотрицький є автором близько двох десятків талановитих і впливових свого часу книг, написаних у жанрах політично-релігійної полеміки, памфлету, публіцистично-художньої медитації, есе. Тільки одну його книгу «Тренос» (1610) можна сміливо зарахувати до першорядних здобутків світової гуманістично-ренесансної літератури. Разом з тим, він увійшов в історію нашої культури як корифей філологічної науки, будучи творцем широковідомої у всьому Слов’янському світі праці «Грамматіки славенския правильное синтагма» (1618–1619), названої М.В. Ломоносовим «Вратами всей учености» [153, с. 37].
Я завдячую долі, що через 329 років після тих подій моїм вітчимом став земляк Мелетія Смотрицького — Яків Леонтійович Миць, який навчав мене жити у цьому страшному світі, поважати людей та дуже важко працювати, аби чогось досягти в житті. Він і сам сповідував ці правила.
Земля старого Смотрича породила для України багато великих достойних людей.
«Мелетій Смотрицький у юнацькі роки жив і навчався на Заході, слухаючи лекції у Віттенберзькому університеті. У перші десятиліття XVII ст. М. Смотрицький повертається на батьківщину цілком сформованою людиною, переконаним гуманістом, відданий ідеям Відродження, вороже настроєний проти всілякої соціальної тиранії, церковного паразитизму і невігластва» [153, с. 37].
І тут же з’являються його твори: у 1608 році — «Антиграфи», у 1610 році — «Тренос, або Плач».
Слід зазначити, що праця «Тренос» дуже не подобалася як владі, так і церкві.
Тому Смотрицький мусив «деякий час переховуватись». Саме в той час він написав «Грамматіки славенския правильное синтагма», яка на довгі роки стала головним мовним підручником вчителів-славістів.
«Постать Мелетія Смотрицького настільки колоритна і значима (у європейській культурній спадщині. — В.Б.), що є потреба ґрунтовного монографічного вивчення його спадщини та переоцінки його просвітницької діяльності, осмисленої іноді поверхово, а то й хибно» [153, с. 39].
Бо ту хибну думку українцям нав’язала московська шовіністична наука, яка не могла простити Мелетію Смотрицькому перехід у 1627 році до унії.
Така історична правда.
5. Дем’ян (Деміан) Наливайко (бл. 1550–1627)
Дем’ян Наливайко був старшим братом знаменитого Северина Наливайка — одного із керівників селянсько-козацького повстання 1594–1596 років в Україні. Народився на Поділлі, в Гусятині. Переважна більшість тогочасного Північного Поділля належала роду князів Острозьких та його відгалуженню — князям Вишневецьким, Збаразьким, Заславським тощо.
Тому й не дивно, що Даміан навчався в Острозькій академії, потім був пресвітером в Онуфріївській церкві і, врешті, — керівником друкарні в Дерманському монастирі.
«Однією з книг, що була надрукована в Дермані, став «Октоїх» (друк розпочато 12 квітня 1608 р.), передмову і післямову до неї склав і підписав «Даміан недостойний презвитер». Вже тут проявляється характерна риса публікацій Наливайка: паралельні українські та церковнослов’янські тексти.
З 1605 року князь Костянтин знову переносить друкарню в Острог, де видавничою справою продовжує керувати Деміан Наливайко. Йому належить передмова до «Требника» 1606 р. Через рік він переклав і видав збірник «Лекарство на оспалий ум чоловечий». До цього збірника ввійшли авторська передмова, два «слова» Іоанна Златоуста, «Тестамент» — заповіт візантійського імператора Василія своєму синові Льву. Цей документ цікавий передусім тим, що в ньому приділено чималу увагу значенню мудрості і науки в житті людини. Проповідь життєвої необхідності знань у період бурхливого піднесення суспільного й культурного життя в Україні була значним явищем. У «Тестаменті» проводиться думка, що фізична сила і краса людини самі по собі нічого не важать, якщо вони не «приоздоблені» розумом. Основне джерело розуму — наука, скарбниця науки — книга. У «Тестаменті» бачимо одну із перших спроб теоретично обґрунтувати необхідність світської освіти для найширших верств населення» [153, с. 39–40].
Переклади Дем’яна Наливайка творів Івана Златоуста та інших, як ми вже говорили, зроблені не тільки церковнослов’янською, а живою українською мовою. Та мова, а особливо мова української частини «Лекарства на оспалий ум чоловечий», була літературною мовою нашого народу початку XVII століття.
«Він вдало користується синонімікою, збагачуючи її словами іншомовного походження, використовуючи фразеологічні звороти, більшість з яких, певною мірою адаптувавшись, засвоїлись живою розмовною мовою» [153, с. 40].
То був один з великих мовознавців свого часу.
Хочу, щоби читачі зрозуміли — у мене при виборі великих українців ХV–ХVІІ століть не було наперед визначеного плану. Кількість видатних осіб настільки велика, що я вагався перед кожним прізвищем предка тих часів. Кожен із них мав право на нашу увагу. До часів Великого Козацького повстання під проводом Богдана Хмельницького українська земля породила сотні, а можливо, тисячі великих мислителів, поетів, просвітителів, державних діячів, полководців, церковних діячів тощо. У цьому плані ми багата нація. Ось дехто з тих великих предків (князі):
1. Федір Острозький — князь із роду Галицьких.
2. Федір (Федорович) Острозький.
3. Василь Красний Острозький.
4. Іван (Васильович) Острозький.
5. Дмитро Байда-Вишневецький.
6. Михайло Вишневецький.
7. Раїна Могилянська (дружина Михайла).
8. Князь Василь Васильович Збаразький.
9. Костянтин Острозький.
10. Василь-Костянтин Острозький та десятки інших, яких досі зараховують до литвинів та поляків. Хоча Великі Литовські князі до 1569 року руської (української) «старовини не чіпали», перш за все — носіїв тієї «старовини» — руських князів.
А ось великі діячі української православної церкви далеких ХV–ХVІІ століть:
1. Йосиф Верещинський.
2. Іпатій Потій.
3. Іван Вишенський.
4. Єлисей Плетенецький.
5. Герасим Смотрицький.
6. Мелетій Смотрицький.
7. Кирило Лукаріс.
8. Ян Лятош.
9. Дем’ян Наливайко.
10. Іван (Іов) Борецький.
11. Памво Беринда.
12. Стефан Зизаній.
13. Лаврентій Зизаній.
14. Захарій Копистинський.
15. Касіян Сакович.
16. Йосиф Рутський.
17. Петро Могила та багато інших.
Не буду перераховувати кілька десятків значних козацьких старшин тих далеких часів, але зауважу, що навіть з них не можу не виділити гетьмана Петра Сагайдачного, що «проміняв жінку на тютюн та люльку», хоча належав до інтелектуалів свого часу, бо навчався в Острозькій академії. Саме він 1618 року не спалив та не зрівняв з землею Москву, хоча мав таку змогу. Ось що значить, в сучасному розумінні, — великий інтелектуал!
В абсолютно подібних умовах московити Петро І та Меншиков спалили вщент Батурин та вирізали в ньому всіх жінок і дітей, як звичайні бандити.
Не забуваймо цих уроків історії.
Можна ще назвати імена багатьох великих постатей нашого народу XV — першої половини
