Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі - Володимир Броніславович Бєлінський
За часу князювання Василя III та Івана IV Московію відвідували посли європейських держав, які теж схиляли московитів до союзу з Європою та протистояння Туреччині. Так 1526 року Московію другий раз відвідав посол імператора Священної Римської імперії Максиміліана І барон Сигізмунд Герберштейн, який володів московською мовою і тому про багато що зумів дізнатися, спілкуючись безпосередньо з московитами. Пізніше він видав книгу «Записки о Московитских делах», куди ввів частину тексту «Судебника 1497 року» та багато історичних фрагментів. Головним його завданням було: «договориться о поддержке… (Московии. — В.Б.) в борьбе Священной Римской империи против Турции» [181, с. 5].
Та, як знаємо, всі ті потуги європейців не коштували ламаного гроша. Московія та її князі твердо трималися проосманської (протурецької) позиції. Тому ще за життя османського султана Сулеймана II (1494–1566) московський князь (для нарощування мілітарного та економічного ресурсу) отримав від того наказ підпорядкувати собі Казанське та Астраханське ханства. З чим, на перших порах, погодився кримський хан Девлет-Гірей І (1551–1557), тому що Казань запросила на свій трон ворожого представника — астраханського царевича Ядигера (Едигера), потомка Тимур-Кутлу (із роду Мангитів — ворогів кримських і касимівських ханів та московських і тверських князів).
«5 августа 1552 года 150-тысячная… армия (московитів, тверяків, касимовців та кримчаків. — В.Б.) вступила в пределы Казанского ханства. 23 августа Казань была окружена. 150 осадных орудий начали обстрел города. 2 октября 1552 года… (за допомогою німецьких фахівців Казань захопили. Іван Грозний особисто наказав. — В.Б.) перебить в Казани всех мужчин. Заодно убили много женщин и детей. Для въезда Ивана в город смогли «едину улицу очистить к царскому двору от Муралеевых ворот, мертвых поснести, и едва очистили», а расстояние от ворот до дворца было всего лишь около 200 метров» [176, с. 27].
На черзі опинилась Астрахань. Зазначимо: її підкорення ми пояснювали раніше. У книзі «Москва Ординська» встановили, що то були 60–70 роки ХVІІІ століття.
Послухаємо Миколу Карамзіна:
«Посла Московского обесчестили в Астрахани и держали в неволи; Государь воспользовался сим случаем чтобы, по мнению тогдашних книжников, возвратить… (Московії. — В Б ) её древнее достояние, где будто бы княжил некогда сын Св. Владимира, Мстислав; ибо они считали Астрахань древним Тмутороканем, основываясь на сходстве» [13, т. VIII, с. 246–247].
Оскільки цю тему досліджено у праці «Москва Ординська», не будемо повторюватися. Зазначимо тільки, що М.М. Карамзін у наведеній цитаті свідомо посунув Астраханське поняття Тмутаракані із катериненських часів, 60–70 роки XVIII століття, на 50-ті роки XVI століття, що є очевидною брехнею; подібно, як Василь Татіщев у 40–50-х роках XVIII століття зараховував Тмутаракань до Рязані і Рязанської землі та наводив літописні свідчення.
Слід зазначити: оволодівши після кількарічної боротьби Астраханню та упокоривши за допомогою запрошених на ті землі калмиків Велику Ногайську Орду, Іван IV (Грозний) свідомо знищив стару Астрахань і почав будувати місто на новому місці. Послухаємо: «Астрахань… Прежде бывший город Астрахань взятой и разоренной Государем Царем Иоанном Васильевичем в 1554 году не на сем месте стоял, но либо верстами десятью выше по Волге реке, на месте, где после селитреной завод построен, или еще выше по Волге же 60 или 70 верст от нынешнего города при протоке реки Волги, называемом Ахтуба. На обеих сих местах находятся развалины древних строений, из которых возили камень в нынешний город Астрахань для городского и другого строения…» [182, с. 16].
Тому коли московські псевдоісторики говорять про так звану війну московитів із Туреччиною за Астрахань 1569 року, слід завжди пам’ятати оце свідчення одного з перших державних довідників Московської імперії. Воно є наочним прикладом московського історичного блуду. Хоча, заради справедливості, треба визнати, що Московії із 1490-х років довелося перебувати васалом двох господарів: кримських ханів і турецьких султанів. Ці два сюзерени мали різні інтереси, і їхні вказівки Кремлю часто не збігалися, чим, здебільшого, користувався кримський хан.
Ми говоритимемо про похід кримсько-турецьких військ до Астрахані 1569 року в контексті Лівонської війни Московії, яка тяглася із 1558 до 1583-го.
Бо, передаючи до складу Московії Казанське та Астраханське ханства, султан Сулейман II готував Москву як для війни на сході (Персія), так і для війни на заході (Лівонський орден). Московія і раніше залучала до воєн із Новгородом, Псковом, Великим Литовсько-Руським князівством та Польським королівством воєнні сили Криму, Казані, Касимова тощо. Але якщо раніше те залучення вимагало від московського князя якихось домовленостей з кожним ханом, то після приєднання тих ханств до Московії московські князі отримали право на примус. Москва, мов пилососом, почала висмоктувати із приєднаних ханств людські сили та матеріальні ресурси. Султан лише вимагав не чіпати мусульманську віру та храми. За тим стежив пильно.
Воюючи за середземноморські землі (Алжир, Триполітанія) та острови (Егейське море — Родос, Мальта), Османська імперія відчувала все більший опір європейського лицарства. І саме тоді султан Сулейман II звелів кримському ханові Девлет-Гірею І передати Казанське та Астраханське ханства, з метою воєнного удару по Лівонському ордену, московитам, оскільки ті скаржилася на постійний брак сил та утиски з боку кримського хана.
Звичайно, кримський хан заперечувати султанові Сулейману II не міг. Так упродовж 1552–1556 років Казанське та Астраханське ханства були підпорядковані Москві.
А 1558 року Московія завдала удару по Лівонському ордену.
Розпочалася довга так звана Лівонська війна.
2. Лівонська війна
Хоча ми говоримо про руських (українських) князів Галицьких-Острозьких, та одночасно мусимо аналізувати ввесь тодішній контекст історії. Тим більше, що князеві Костянтину-Василю довелося брати в цій війні участь на завершальному етапі.
«Ливонскую войну историки условно разделяют на четыре этапа. Первый (1558–1561 гг.) — это война Ивана IV (Московії. — В.Б.) с Ливонским орденом. На втором этапе (1562–1569 гг.) он воевал в основном с Великим княжеством Литовским. Третий период (1570–1576 гг.) знаменуют боевые действия Москвы в Ливонии против шведов. Четвертый период (1577–1583 гг.) — это война Москвы против Речи Посполитой и продолжение войны со шведами» [173, с. 225].
22 січня 1558 року сорокатисячне московське військо із району Пскова завдало удару по Лівонії. Східною армадою командував касимовський цар Шах-Алі. Майже все військо складалося із казанських та касимовських татар, мордви, марійців, черкесів та вихрещених московських татар (московитів) — дехто з істориків досі називає їх
