Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга - Володимир Броніславович Бєлінський
«У тому, що польсько-литовська армія раніше за інших почала голодувати під Хотином, не було нічого дивного, адже вона прийшла сюди напівголодною, із запасами всього на якихось кільканадцять днів. Налагодити постачання захисників Хотина продуктами харчування (а також порохом та іншими військовими припасами) з тилових територій було доволі складно через активне перешкоджання цьому противника. Адже як тільки сили Османа II розпочали бойові дії під Хотином, частина татарських сил вирушила вниз по Дністру і навпроти села Сокіл переправилася на лівий берег ріки. По цьому татари рушили в напрямку Кам’янця-Подільського. Їм значною мірою вдалося перекрити доступ польсько-литовської армії до цього міста — головної тилової бази… 8 вересня для встановлення надійної блокади хотинських обложених на лівий берег Дністра послали татар Кантеміра-мурзи, які пустошили тили Речі Посполитої» [227, с. 112].
Враховуючи можливі наслідки, Петро Сагайдачний зі своїми однодумцями ухвалили рішення стратити старого гетьмана Якова Бородавку. 8 вересня 1621 року Я. Бородавка був страчений…
Козаки продовжували надійно захищатися.
«Невдовзі козаки освоїлися під Хотином та змогли налагодити порівняно задовільне забезпечення свого війська продовольством. Причому вони навіть постачали його полякам та литовцям. У запорозькому війську було організовано регулярні рейди продовольчих команд, які піднімалися вгору по Дністру, аж до Снятина. Роздобувши потрібну кількість харчових продуктів, козаки вантажили їх на плоти, зроблені з трьох-чотирьох колод, і сплавляли їх прямо до свого табору. Щодо м’яса, то його у запорожців було вдосталь, оскільки за потреби вони регулярно захоплювали у противника худобу. Як уже було зазначено, перебуваючи біля проточної води, тобто біля Дністра (на території козацького табору були також струмки, які впадали у ріку), запорожці не мали проблем із пошесними захворюваннями» [227, с. 113].
Слід зауважити, що турецька армія теж мала значні проблеми з постачанням продовольства, хоча не була в оточенні. На це вплинули дії козаків, які спустошили Молдову, з території котрої Осман II та його командування збиралися забезпечувати свою армію. Також зазначимо, що після перших бойових невдач войовничий дух турецької армії значно упав. Це проявилося у збільшенні пауз між турецькими штурмами. Після штурму 15 вересня Осман II кинув свою армію на новий штурм тільки 25 вересня 1621 року.
«28 вересня вони з максимальним напруженням усіх своїх сил спробували вирвати перемогу, провівши генеральний штурм позицій запорозько-польсько-литовської армії, що став останньою великою бойовою операцією турків у Хотинській битві. (Саме на цей час. — В.Б.) …припав розпал вельми дошкульної для армії Османа II нічної війни, організованої запорожцями» [227, с. 113].
24 вересня 1621 року раптово помер у Хотинському замку головнокомандувач Я.К. Ходкевич. Його посаду, звичайно, всі запропонували польському королевичу Владиславу, та він, по суті, передав її керівнику правого крила польсько-литовського війська — С. Любомирському.
Турецький спалах активності 25 і 28 вересня (штурми), скоріше за все, слід пов’язувати зі смертю головнокомандувача Я. Ходкевича. Перед тим як розповісти про останні дні Хотинської війни, слід згадати про «нічну війну» запорожців з турками.
«Зважаючи на перевагу турків у живій силі, а також наявність у них досить сильної артилерії, хотинським оборонцям необхідно було знайти… вагомі контраргументи. Блискучу відповідь армії Османа II дали запорозькі козаки під командуванням П. Сагайдачного. Вони розпочали проти ворога нічну війну, яка не лише завдавала йому великих втрат, але й підривала бойовий дух султанських вояків, паралізуючи їхню волю до перемоги» [227, с. 144].
Слід зазначити, що 18 вересня Ян Ходкевич скликав так зване «військове коло», на якому були присутні П. Сагайдачний та запорізькі полковники, і запропонував «залишити Хотин і відступити на територію Речі Посполитої». І хоча у Я. Ходкевича було багато прихильників, та більшість командирів виступила проти відступу, і серед них насамперед запорізькі козаки. Саме після цього «військового кола» запорожці й розпочали проти турків справжню «нічну війну».
Хоча варто зауважити, що пізніше Ян Собеський, учасник того зібрання, «у своєму щоденнику розцінив пораженську риторику Я.К. Ходкевича фактично як блискучий хід, що свідчив про уміння оратора маніпулювати свідомістю оточуючих. Мовляв, насправді литовський гетьман у глибині душі хотів тримати оборону під Хотином, а його висловлювання про відступ — це лише тонка провокація, спрямована на підняття бойового духу своїх підлеглих» [227, с. 114].
Звичайно, жодна людина не знає, що мав на увазі Ян Ходкевич, коли говорив про відступ із Хотина…
У ніч із 18 на 19 вересня запорозькі козаки завдали турецькій армії першого нічного удару.
«Козаки не стали чекати, коли турки остаточно оговтаються, а тому негайно відступили. Їм вдалося провести нічну бойову операцію настільки стрімко, приховано, без зайвого шуму, що ворог фактично не спромігся чинити організований опір. У турецькому таборі після них залишилося кілька тисяч закривавлених трупів султанських солдатів, заколотих рогатинами та порізаних бойовими косами» [227, с. 115].
Писемні джерела Хотинської війни стверджують, що запорозькі козаки поверталися до свого табору без жодних втрат, настільки тихо, несподівано та професійно вони діяли. Одночасно козаки нападали й на татар, «що стояли кошем на лівому березі Дністра» та плюндрували українську землю. Там вони звільнили з полону велику кількість бранців.
«У ніч з 21 на 22 вересня запорожці знову провели масштабну операцію проти турків. Цього разу вони атакували озброєне гарматами багатотисячне угруповання противника, полками якого командували Тоганджи-паша, Черкес-паша, а також колишній великий візир Гусейн-паша. Це угруповання стояло на лівому березі Дністра поряд із турецьким мостом, що посилено охоронявся силами султанської армії. Трійця османських воєначальників не випадково наказала своїм силам розташуватися на ніч саме тут. Адже за наказом султана вони готувалися до бойового маршу на Кам’янець-Подільський, головну тилову базу армії Я.К. Ходкевича.
Аби завадити туркам втілити в життя такий небезпечний для хотинських оборонців план, П. Сагайдачний спорядив у похід, за даними Я. Собеського, понад три тисячі козаків. Напроти свого табору (там був брід. — В.Б.) вони переправилися на лівий берег Дністра,.. а потім приховано підійшли до турецького мосту. Атака на ворога розпочалася близько 23 години. Запорожці з холодною зброєю в руках вдарили на турецький табір, який перебував у сні… — усього тієї ночі обірвалося життя щонайменше тисячі турків… Вони розгромили намети Гусейна-паші, Черкес-паші та Тоганджи-паші. Останній поліг від запорозької зброї. За однією із джерельних версій, долю Тоганджи-паші розділив Черкес-паша, за іншою
