Оленіада - Ірен Віталіївна Роздобудько

— Вас чую! — весело відгукнувся зі столичного центру управління пультом відеоінженер Вася. — Як здоров’я, баб Шур?

— Приблизно...

— До роботи готові?

— Завжди готова! — розсміялася баба і уточнила: — А про що, синку, той брифінг?

Але Вася вже суворо цикав на неї: на екрані виникли члени парламенту на чолі з Великим.

Баба Шура розчулено охнула: «Схуд-бо як, сердешний...», ретельно обтерла вуста краєчком квітчастої хустки і серйозним поглядом вп’ялася в екран.

Великий під шалені оплески статистів з театру Юного Оленяра, вийшов на середину мармурових сходів і зробив усім знайомий рух рукою. В бабиних навушниках умить засвербіло...

Великий зробив глибокий вдих.

— Розпочинаємо брифінг, присвячений нагальним проблемам нашого державотворення! — сказала баба Шура в мікрофон, не без задоволення почувши, як її слова пролунали в ефірі, озвучені вустами самого Великого Тата.

Вона сьорбнула ковток, схрумтіла ще один сухарик.

Вона знала: Великий, на відміну від іншої дрібноти, любить говорити спокійно і розважливо, зі значущими паузами і багатозначними зупинками.

А це, як мінімум, — три кухлі чаю!

* * *

...Майдан перед палацом імені Івана Оленіна був вщент забитий цікавим людом.

Зачаївши подих, громадяни ось уже п’ять хвилин слухали з вуст свого керманича найкращу промову його життя.

Як істиний оратор, він почав здалеку, роблячи неймовірно значущі паузи і надзвичайні відкриття, котрі занотовували тисячі завмерлих перед екраном науковців:

— Філософія нашого буремного часу, на відміну від попередніх часів, відрізняється тим, що більшість напрямків у розробці світобудови були не просто теоретичними домислами. Інші гіпотези, які були запропоновані попередниками, спиралися на застарілі досягнення в галузі фізики, механіки, хімії та інших наук. Нині наукова практика стала фундаментом для нових філософських міркувань...

— Круто загинає... — шепнув пан Кабатчик і з тривогою поглянув на соратників.

— Треба переходити до головного! — нервово смикнувся пан Серм’яжний. — Зараз я щось придумаю...

Він швиденько дістав з кишені папірець і, написавши на ньому два слова: «Переходьте до головного!», з привітною посмішкою подав записку Великому. Той пробіг її очима, зробив глибокий вдих і повільно промовив:

— Отже, переходимо до головного...

У глибокій тиші майдану було чутно, як ген-ген за небокраєм мукали під гарячим сонцем змучені спекою олені.

— До головного. — з тугою за пташиним співом у своєму маєтку повторив керманич і повів далі так: — Рисове поле під Верчеллі повите кремовим літнім маревом. Обвислі криси капелюшка затінюють її силуваний усміх. Тіні миготять на силувано усміхненому обличчі, опеченому гарячим кремовим світлом, сірувато-сизі тіні попід вилицями, пасма жовткової жовтизни на вологому чолі, прогіркло жовчний гумор криється за легким прижмуром очей. Падуя далеко за морем. Мовчазний середній вік, ніч, морок історії сплять під місяцем. Місто спить. З підворіть темних вулиць очі повій виловлюють блудолюбів...

— Кого? — звів брови до перенісся пан Разанов.

— Бабу Шуру пора кінчати... — скрипнула зубами пані Ренко.

— А мені подобається... Поетично, кон-цеп-ту-аль-но... — знизав плечима пан Кувалда.

— А що це? — спитав пан Разанов.

— Джойса цитує... — повідомив пан Кабатчик. — Краще б Шевченка...

— А що його цитувати? — шепнув пан Разанов. — Він же тільки по м’ячу може бити...

— «Мій зір померк у мороці, померк. Померк у мороці, любове...» — з задоволеною посмішкою закінчив промову Великий Тато.

Когорта соратників в оточенні трьох ланцюгів поліцейських тривожно завмерла перед такою ж завмерлою юрмою на майдані.

Юрма в глибокій задумі перетравлювала почуте...

Стало так тихо, що ген-ген з середини шлунків деяких зголоднілих громадян долинуло нечемне булькання і вурчання.

Але згодом стишилось і воно...

Нарешті від юрми повільно відділилася фігура Алекса Гонія у позафракційній футболці з написом «Чи навчився ти, падло, вирощувати ягель?!».

Фігура вийшла поперед юрми на вільне місце, окреслене жовтою загороджувальною лінією, заступила за неї і, плюнувши собі під ноги, несподівано проголосила:

— Бий гадів!!!

І почалося!

У держкогорту з натовпу полетіли сирі яйця, камінці, помідори і навіть слоїки зі сметаною.

Охоронці розкрили над законописцями чорні парасольки.

Зіщулившись, соратники швидко побігли в бік критих державних упряжок.

Загули сирени.

Засюрчали свистки.

У повітрі засвистіли батоги.

Ланцюг поліцейських, розосередившись, почав обстріл натовпу димовими шашками.

Натовп відповів потужною артилерією кавалків ечиначушу, котрі виколупувалися прямо із землі.

Метушня на майдані досягла апогею.

На екранах телевізорів виник напис у обрамленні польових квітів: «Брифінг закінчено. Дякуємо за увагу!»

* * *

...Баба Шура зняла навушники, поклала їх на стосик рефератів, написанням яких вона часом підробляла в Академії наук, зробила останній ковток з кухля і з переможним виглядом повернулася до кутка.

Там, утиснувшись у вузький простір тахти, сиділа вся трійця — пан Цанюк, пан Рівноспинний і пан Ікло.

Вони отетеріло дивилися то на бабу Шуру, то на згаслий екран.

Поволі приходячи до тями, пан Цанюк заплескав у долоні, обличчя Рівноспинного й Ікла просіяли і вони підхопили оплески соратника.

— Почалося... — урочисто видихнув Цанюк.

— А ви думали? Баба Шура свою справу знає... — весело підморгнула їм баба Шура.

— Тепер блокуємо їхні мобіли! — сказав пан Цанюк.

— Хутко — до міста! — скомандував, підводячись зі свого місця, Рівноспинний.

Пан Ікло дзвінко клацнув у повітрі своїм батогом.

Баба Шура неквапно вийняла з-під шафи чесно зароблені за всі ці роки купюри, почала складати їх до кошика.

— Куди ви тепер? — з повагою запитав її пан Цанюк.

— Певно, подамся до Єгипту чи Лівії. Давно запрошували. Там теж неспокійно, — поважно відповіла баба Шура. — Допоможете з міжнародною упряжкою, хлопці?

— З вітерцем — до самого Каїру! — пробасив Ікло, підхоплюючи бабцю на руки.

За мить обійстя на околиці Великих Помпеїв спорожніло...

Баба Шура зробила свою патріотичну справу.

Бабі Шурі можна було йти...

* * *

...Другий день Бодя Ройтберг з розпачем спостерігав, як гине його ечиначуш у руках збурених народних мас.

Виявилося, що кавалки з цього екологічно чистого продукту досить цупко тримаються і на латаних костюмах Бріоні, і на стінах державних закладів.

Зрештою до нього почали звертатися із замовленнями на окрему виробку цього «знаряддя громадянського спротиву», і Бодя повеселішав.

Щоправда, довелося поки що розпустити робітників, а продукт замішувати самотужки в умовах жорстокої конспірації, наглухо зачинившись у своїй стайні.

Дні і ночі тривали, змінюючи Сонце на Місяць і все більше занурюючи Бодю в невимовну