Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів

З другої половини III ст. до н. е. в Тірі, як і в інших містах Північного Причорномор'я, простежуються кризові явища в економіці. Наприкінці III ст. до н. е. припиняється життя на сільських поселеннях Нижнього Подністров'я і на гетських поселеннях у Дністро-Карпатському регіоні[858]. Намагаючись вийти із затяжної економічної скрути, Тіра на початку II ст. до н. е. здійснює карбування золотих статерів за типами Лісимаха, що, мабуть, на деякий час стабілізувало економічний стан міста. Однак економічна криза завдяки несталій зовнішньополітичній ситуації посилювалася. В середині І ст. до н. е. економіка міста була остаточно підірвана гетською навалою. Консолідація північно-західних фракійських племен, на чолі яких став Буребіста, призвела до військової експансії гетів проти грецьких міст регіону, хоча в нас немає даних про те, що Тіра була ними захоплена.

Після смерті Буребісти близько 45 р. до н. е. нестале державне утворення фракійців було поділено його спадкоємцями на кілька частин[859]. З цього часу античні міста Північно-Західного Причωорномор'я звільняються від гетської залежності.

Державному устрою Тіри були притаманні риси демократичного поліса. Епіграфічні пам'ятки свідчать про наявність у місті органів міського самоврядування: Ради (βουλη), Народних зборів (δημος), колегії архонтів (αρχοντ), агронофетів (αγωνοθετας). У цей час в Тірі, як і в Ольвії та Істрії, простежується певна аристократизація державного утрою. Для цього процесу була характерна елітаризація державного апарату, певне обмеження демократії, концентрація влади в руках вузького кола громадян, які скріплювали своїми підписами державні акти[860].

В етнічному складі населення Тіри спостерігаються зміни. Окрім домінуючого у кількісному відношенні грецького населення в місті жила якась кількість варварів, які, вірогідно, належали до соціально залежних верств гірського суспільства[861].

Глава 8

Культура, побут і релігія в V—І ст. до н. е.

Протягом класичного і елліністичного часу змінювалися не лише політичний статус і територіальні межі античних держав Північного Причорномор'я, зовнішній вигляд міст і матеріальна культура, а й відбувалося постійне збагачення духовного світогляду населення. У V ст. повсюдно завершився процес створення основних державних структур античних полісів. Серед них вирізнялися головні культурні центри в кожному регіоні колонізації: Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантикапей. Прагнення інших боспорських міст, особливо Німфею, Феодосії, Фанагорії, до самоврядування не зрівняло їх з останнім, що впродовж багатьох століть залишався столицею Боспорської держави, де були зосереджені найкращі майстри і творча інтелігенція.

Водночас у містах виявляються загальні тенденції розвитку в багатьох сферах культури. Спільними залишалися прагнення еллінів перетворити засновані алойнії на міста з усіма властивими для них структурами. Майже одночасно наприкінці IV—ІІІ ст. до н. е. мілетсько-іонійські колонії, як і багато міст, підкорених Олександром Македонським, поступово втрачають іонійський діалект, перейшовши на загальногрецьку мову (койне) з превалюванням в ній аттичного діалекту, лише херсонесити довше за всіх (до II ст. н. е.) зберігали дорійські діалектні форми в своїх лапідарних документах. Спостерігаються спільні ознаки в розвитку архітектури, палеографії, освіти, музичної культури, образотворчого і прикладного мистецтва, релігійних віруваннях, побуті й у звичаях. У художній творчості знання і наслідування середземноморським еллінам було вирішальним.

У часи найвищого економічного розквіту північнопонтійських держав, які в основному припадають на IV—III ст. до н. е., відбувався і їхній культурний розквіт. Однак, якщо в Ольвії, Херсонесі й, можливо, Тірі досягнення культурного життя були пов'язані з патріотичними прагненнями громадянських общин у демократичних полісах, то на Боспорі художня культура за своєю проблематикою наближалась до культур елліністичних держав монархічного типу із зосередженням всіх інтелектуальних сил при царському дворі. До того ж Боспор у цей період був набагато більше пов'язаний з різноманітними варварськими угрупованнями, що сприяло розвитку таких галузей мистецтва, зокрема художнього золотарства, яке не було притаманне іншим полісам.

Найтісніші політичні, економічні й культурні контакти всіх міст з Афінами в V—ІІІ ст. до н. е. зумовили спільність їх матеріальної і духовної культури. В обмін на хліб, рибу, інші продукти, а також рабів афіняни постачали сюди величезну кількість серійного чорнолакового і розписного посуду, теракотової пластики, прикрас, меншою мірою скульптуру й інші мистецькі твори. В елліністичний час зі зміною торговельних контактів (Єгипет, Родос, малоазійські і південнопонтійські міста) з'являються властиві для них ознаки багатьох компонентів культури. Ці різноманітні зв'язки відігравали надзвичайно велику роль у культурному житті еллінів і на далекій периферії античної цивілізації, давали творчі імпульси для розвитку місцевої архітектури, мистецтва й художнього ремесла, в яких простежувався своєрідний сплав різних стилів.

Архітектура

V—І ст. до н. е. у розвитку архітектури та містобудуванні античних північнопричорноморських міст стали часом розвитку власне грецьких традицій цього регіону, а також вироблення на базі контактів з оточуючими варварськими племенами, зокрема із скіфами, змішаного греко-варварського стильового напрямку[862]. В цілому слід відзначити, що в історії північнопричорноморської архітектури, як і давньогрецької взагалі, можна виокремити два періоди — класичний та елліністичний. Проте вони не відрізнялися один від одного так яскраво, як це було у Греції.

Ольвія. Теракотове погруддя Кори-Персифони. IІІ ст. до н. е.

Ольвія. Вівтар на Центральному теменосі. IV-III ст. до н. е.

По-перше, архітектура північнопричорноморських міст першого з них ніколи не підносилася до такого рівня розвитку, як у Греції. Це все було деякою мірою те саме, але на суто провінційному рівні. По-друге, слід відзначити, що у класичний час у Північному Причорномор'ї набув розповсюдження головним чином тільки іонійський ордер. І, нарешті, коли класичний період історії Північного Причорномор'я позначився переважним розвитком еллінських традицій, то власне елліністичний не набув тих рис східних впливів, які були характерні для Греції. У Північному Причорномор'ї він позначився поширенням дорійського ордеру та малоазійських форм аттичного, а також виробленням найхарактерніших рис, притаманних північнопричорноморській архітектурі.

Звичайно, V—І ст. до н. е. не були часом невпинного піднесення північнопричорноморської архітектури. Максимальний розквіт архітектури і будівництва припадає на IV — першу половину III ст. до н. е., а кризові явища спостерігаються у II—І ст. до н. е.

У досліджуваний період у Північному Причорномор'ї будувалися всі основні категорії античних архітектурних споруд. Тут працювали не тільки свої будівельники, а й архітектори, які володіли усією сукупністю знань з архітектурно-будівельної справи і були в змозі створювати високоякісні ансамблі та окремі споруди.

Містобудівні традиції збагатилися появою прямокутного регулярного планування (Херсонес, Керкінітида, Порфмій). Міста отримують чітку квартальну забудову, зникають землянки. Усі споруди робляться з каменю або сирцевої цегли. Провадяться досить значні роботи з