Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів

Рис. 65. Постамент з присвятою Зевсу Олімпійському. Ольвія, кінець III — початок II ст. до н. е.

Незважаючи на все це, а також на те, що зовнішньополітична ситуація в цей час, як і раніше, залишається неспокійною, Ольвія і в другій половині II ст. до н. е. все ще існує не тільки як місто, а й як держава. Вона карбує свою монету, функціонують Народні збори та Рада, а також міські магістратури, видаються проксенічні декрети[828], проводяться навіть кінські змагання на честь Ахілла. В місті жили досить багаті громадяни, купці, як, наприклад, великий судновласник Посідей[829].

У 40—20-ті роки II ст. до н. е. на ольвійському монетному дворі карбують монети з ім’ям Скілура, ототожнюваним з царем кримських скіфів, що, безперечно, вказує на наявність досить тісних контактів між Ольвією і Неаполем Скіфським. Характер взаємовідносин Скілура та Ольвії нам достеменно не відомий. Найбільш вірогідною видається гіпотеза, за якою поява монет Скілура, карбованих в Ольвії, пояснюється кооперуванням кількох осіб для фінансування випуску монет заради задоволення політичних амбіцій цього правителя[830]. Відзначимо тільки, що навряд чи тут могли відігравати істотну роль економічні зв’язки, враховуючи як рідкість цих монет, так і той простий факт, що поза всяким сумнівом для кримських скіфів були найбажаніші торгові контакти з Херсонесом, а не з Ольвією. Суперечить версії про підкорення Ольвії Скілуру й збереження державної самостійності поліса.

В останньому десятиріччі II — першому десятиріччі І ст. до н. е., судячи з фрагментарного напису на честь амісенського капітана [IOSPE, І2, 35], Ольвія на правах автономного міста ввійшла до Понтійської держави Мітридата VI Євпатора[831]. Певно, в Ольвію були переселені Мітридатом арменійці (мешканці містечка Армени, розташованого поруч із Синопою), що об'єднувалися в гарнізон, утримання якого взяв на себе цар[832]. Залежність Ольвії від Мітридата мала, як видно, в основному воєнно-політичний характер. Ольвія перебувала у складі держави Мітридата VI Євпатора до 63 р. до н. е. — часу загибелі царя, причому все більше й більше ущемлювались права автономії міста[833].

Економічне становище Ольвії погіршувалося, хоч на початку періоду підкорення Мітридату простежується майже пожвавлення торговельної діяльності, про що свідчить досить значне надходження дрібних номіналів монет Понту і Пафлагонії. Посилюється занедбання околиць, не відбудовуються й споруди в центрі міста, що загинули внаслідок пожеж. У 70—60-ті роки припиняється карбування власної монети.

Остаточно життя в Ольвії переривається між 55—48 рр. до н. е. під час нашестя гетів під проводом Буребісти[834]. Незважаючи на те, що це нашестя прийнято характеризувати таким гучним визначенням як «розгром», але вважати так немає жодних підстав. Ніяких археологічних свідчень цього так званого розгрому немає: сліди руйнувань і в окремих випадках пожеж належать до більш раннього часу. Найімовірніше, почувши про наближення гетів, останні мешканці міста поспішили сховатись у нижньодніпровських городищах. А обезлюділа Ольвія для кочовиків особливого інтересу становити не могла. Тому не може бути й мови про будь-яке входження Ольвії до об'єднання Буребісти[835].

Так закінчився перший період в історії Ольвії. Період найбільшого розквіту держави практично в усіх галузях життя. Саме цей період можна назвати загалом еллінським, бо ніяких суттєвих варварських культурних впливів в ці часи місто не зазнало. Суто еллінським залишався і склад населення, хоча певний прошарок варварів, особливо на поселеннях сільської округи, існував. У політичному аспекті Ольвія як складова частина античного світу у Північному Причорномор'ї відіграла неабияку роль. З цього приводу достатньо нагадати про постійний інтерес до Ольвії з боку кримських скіфів. Добре відома в цей час Ольвія була і в грецьких містах Середземномор'я, з якими підтримувала жваві культурні, торговельні, а подекуди й політичні зв'язки.

Глава 7

Тіра у V—І ст. до н. е.

Протягом усієї античної епохи Тіра була одним з важливих економічних і культурних центрів Північно-Західного Причорномор'я, до якого тяжіло варварське населення Нижнього Подністров'я і частково Дністро-Дунайського межиріччя. Історія Тіри має багато спільних рис з сусідніми античними полісами, Ольвією і західнопонтійськими містами-державами. Проте стосовно власне Тіри ми маємо незрівнянно менше відомостей, ніж про її найближчих сусідів — Ольвію та Істрію. Щодо часу заснування Тіри надійних джерел немає. Традиційно вважається, що це могло статися наприкінці VI чи на початку V ст. до н. е.[836].

На початку свого існування місто отримало назву Офіусса (Зміїна), але вже з IV ст. до н. е. почало іменуватися Тірою[837], за назвою р. Тірас, на березі якої розташовувалося. Про історичні події в Тірі протягом V ст. до н. е. можна говорити лише приблизно: після поразки перського царя Дарія посилився воєнно-політичний тиск скіфів на античні міста Північно-Західного Причорномор'я. Саме скіфи в цей час були серйозною загрозою для населення грецьких міст. Зокрема в Тірі розкопано стіни і башти, збудовані наприкінці V — на початку IV ст. до н. е.[838] Але зберегти незалежність населенню античних міст в цей час вдалося не всім. Зокрема під скіфський протекторат потрапляють Ольвія і Ніконій[839]. Чи поширювалася влада скіфів на правий берег Дністра, зокрема на Тіру, зараз сказати важко, але якщо під протекторат скіфів підпала й Тіра, то це суттєво не відбилося на політичному розвитку міста, а лише мало економічні наслідки і сприяло певній політичній стабілізації.

З V ст. до н. е. за археологічними даними простежується різке збільшення притоку в грецькі міста Північно-Західного Причорномор'я античного імпорту[840], що хронологічно збігається з часом посилення Афін на Понті. Тривале шанування культу Афіни мешканцями Тіри, зображення сови на монетах міста IV ст. до н. е. свідчать на користь висновку про те, що місто перебувало під певним впливом Афін. Можливо, в останній чверті V ст. до н. е. Тіру було залучено до складу Афінського морського союзу[841].

Господарство Тіри на ранньому етапі її розвитку було в цілому аграрним. Хліборобство, скотарство, рибальство були основними заняттями перших поколінь тіритів. Торгівля залишалася розвиненою слабо, що, зокрема, підтверджується браком в цей час власного монетного карбування. Вірогідно, внутрішня торгівля здебільшого мала міновий характер. Серед торговельних контрагентів зовнішньої торгівлі можна назвати Іонію, Аттику і Хіос[842]. Але незважаючи на це, в цілому господарство міста мабуть було натуральним.