Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко
Розміри, внутрішня структура та правовий режим земельних ділянок лінійної частини залізничного транспорту визначаються відповідно до спеціальних норм відведення - СН 468-74 "Норми отвода земель для железных дорог" (неофіційний текст документу наведено на компакт-диску, що додається), затверджених Держбудом СРСР 19.12.1974. Норми встановлюють ширину смуг земель, які відводяться для залізниць колії 1520 мм загальної мережі і колії 1520 і 750 мм зовнішніх під'їзних шляхів промислових сільськогосподарських і лісозаготівельних підприємств. Ширина смуг відведення визначається в залежності від висоти насипу для залізниць колії 1520 мм і 750 мм. Розміри та внутрішня структура земельних ділянок площадних об'єктів залізничного транспорту визначається відповідно до проектної документації.
Ч.ч. 3-5 ст. 6 ЗУ "Про залізничний транспорт", ч. 2 ст. 23 ЗУ "Про транспорт" передбачають можливість встановлення навколо земель залізничного транспорту охоронних зон, повноваження із визначення розміру, режиму та порядку встановлення яких надані KM України. На даний час дане повноваження KM не реалізоване.
Навколо певних об'єктів залізничного транспорту можуть встановлюватися санітарно-захисні зони. Відповідно до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом МОЗ України від 19.06.1996 №173, санітарно-захисні зони влаштовуються навколо пасажирських вокзалів та залізничних колій (п. 5.19.-5.20, Додаток №9 до Правил).
Чинне раніше законодавство передбачало можливість використання земель транспорту для сільськогосподарських потреб. У діючому законодавстві відповідна згадка вміщена до ч. 3 ст. 23 ЗУ "Про транспорт", за якою "землі залізничного транспорту повинні ... використовуватися для вирощування ... кормів для тваринництва". На жаль, законодавство є нечітким при визначенні порядку та засад такого використання.
За ст. 12 Статуту залізниць України, затвердженого ПКМ від 06.04.1998 №457, залізниця вправі приймати рішення про складування за плату вантажів у смузі відведення. На підставі цієї норми в Україні існувала практика надання в оренду (зокрема, Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця") "територій", "майданчиків" на землях залізничного транспорту (про "земельні ділянки" в договорах не йдеться, проте фігурує слово "оренда"). З 2003 р. залізниця починала звертатися з позовами про визнання договорів недійсними з посиланням на їх невідповідність ст. 5 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" (відсутність згоди ФДМУ на оренду нерухомого майна площею понад 200 м. кв.). Існує практика визнання судами договорів недійсними з посиланням на земельне законодавство через відсутність в залізниці повноважень здавати в оренду земельні ділянки[173]. Як видається, такий підхід є вірним.
Істотне, хоча і суто технічне значення для визначення правового режиму земель залізничного транспорту має наказ Міністерства транспорту України №411 від 20.12.1996 "Про затвердження Правил технічної експлуатації залізниць України", який регламентує технічні аспекти використання земель залізничного транспорту.
Стаття 69. Землі морського транспорту
1. До земель морського транспорту належать землі під:
а) морськими портами з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуванням, об'єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту;
б) гідротехнічними спорудами і засобами навігаційної обстановки, судноремонтними заводами, майстернями, базами, складами, радіоцентрами, службовими та культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, що обслуговують морський транспорт.
2. На підходах до портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об'єктів відповідно до закону можуть встановлюватись обмеження у використанні земель.
До частини першої. Ч. 1 ст. 69 ЗКУ визначає землі морського транспорту через їх склад. Аналогічно склад земель морського транспорту визначає ч. 1 ст.25 ЗУ "Про транспорт", проте вже ч. 2 ст. 25 встановлює виняток, ЗКУ не передбачений: за Законом, "до земель морського транспорту не належать території, насипані або намиті в акваторії за кошти портів. " Не зовсім зрозумілі мотиви такого положення. У будь-якому випадку, при вирішенні питання про режим намитих земель слід виходити з положень ЗКУ, який відносить до земель морського транспорту всі землі порту. А згідно із ч. 1 ст. 74 Кодексу торговельного мореплавства України, "територією морського порту є відведені порту землі. До території морського порту також: належать намиті, насипані або створені із застосуванням інших гідротехнічних технологій площі, створені за рахунок порту і за користування якими не стягується плата. "
Розміри та правовий режим відповідних земельних ділянок морських портів визначаються у кожному конкретному випадку проектною документацією.
Споруди навігаційної обстановки є одним з різновидів гідротехнічних споруд і можуть бути розміщені як на земельних ділянках навколо водного об'єкта (маяки), так і бути плавучими (плавучі маяки, буї тощо). В такому разі неабияке значення має питання щодо можливості віднесення до земель морського транспорту ділянок дна водойм, над якими знаходяться і до яких зафіксовані плавучі споруди навігації. Вважаємо, що використання земельної ділянки під плавучими спорудами навігаційної обстановки є не настільки істотним, щоб вимагати відведення для цих потреб земельних ділянок. Аналогічно, навряд чи серйозно можна розглядати питання про відведення ділянок для розміщення світлофорів, дорожніх знаків тощо.
Ч. 1 ст. 12 Кодексу торговельного мореплавства України передбачає відведення "землі та водного простору для торговельного мореплавства, а також: будівництва або будь-якої роботи в зоні дії навігаційного обладнання і морських шляхів ", яке "повинно бути погоджено з Міністерством транспорту України та місцевими органами влади і самоврядування. "
Застосування правил, що визначають правовий режим земельних ділянок морського транспорту, на сьогодні є утрудненим через те, що території та акваторії морських портів не визначені[174].
До частини другої. Закон передбачає специфічний правовий режим земель,
