Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. - П. П. Андрушко

на людей, але і на ті чи інші різновиди, аспекти, прояви життя, діяльності людини, колективів, суспільства, їх безпеку, умови існування і функціонування, тобто на охоронювані кримінальним законом конкретні сфери (різновиди, прояви) життєдіяльності людей, які і виступають в якості безпосередніх об'єктів злочинів як реальних явищ дійсності. Категорію «сфери життєдіяльності людей» В.П. Ємельянов вважає універсальною категорією, яка здатна охопити собою всі без винятку охоронювані кримінальним законом реальні об'єкти[22]. При цьому В.П. Ємельянов, по-перше, підтримує точку зору про те, що класифікація об'єктів злочинів «по вертикалі» є неправильною — ніякого родового та загального об'єктів конкретний злочин як реальне явище об’єктивної дійсності не знає, оскільки злочинне посягання завжди конкретне і безпосереднє; по-друге, ототожнює поняття «об'єкт» і «предмет» злочину, зробивши застереження, що їх не можна змішувати з об'єктом злочинного впливу при вчиненні конкретного злочину; по-третє, вважає, що безпосередній об'єкт існує якби в двох іпостасях — як явище реальної дійсності, щодо якого спрямоване злочинне діяння і яке є «мішенню» для винного, і як сукупність ознак конкретного складу злочину, сформульованого у статті кримінального закону; по-четверте, вважає, що посягання може бути одночасно на декілька об'єктів, із яких один є основним, а інші — додатковими; по-п'яте, під класифікацією об'єктів по «вертикалі» і «горизонталі» розуміє класифікацію ознак об'єктів, що містяться у складах злочинів[23].

О. Затєлєпін об'єктом злочину визнає охоронювану кримінальним законом соціальну безпеку — стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави, на які посягає кримінально-каране діяння. При цьому він уточнює, що кримінальне право традиційно охороняє лише фундаментальні соціальні цінності, які є значущими для всього суспільства, а також ототожнює поняття «правовідносини» і «суспільні відносини», вважаючи їх «інструментальною» або ж «вторинною» цінністю, «цінністю-засобом», яка не вимагає кримінально-правової охорони[24].

Зазначу, що О.Ф. Кістяківський писав, що «об'єктом злочину може бути, говорячи взагалі, тільки людина з усіма правами і установами, які нею як істотою суспільною створюються. Тому крім життя, здоров'я, свободи, честі, як більш-менш основних об'єктів злочину, так сказати, створених природою, такими є також речі, тварини, установи, навіть відома будова думки»[25].

Своєрідною є позиція М.В. Трубникова, який говорить про подвійний об’єкт злочину: первинним об’єктом злочинного посягання є суспільні відносини, які він називає «соціальною оболонкою»; вторинні об'єкти — блага, цінності та інші сфери життєдіяльності людей, що знаходяться в середині соціальної оболонки[26]. Критично оцінив наведену позицію М.В. Трубникова, В.П. Ємельянов, зазначаючи, що далеко не всі об'єкти злочинних посягань навіть теоретично можна включити до категорії «соціальна оболонка» та що В.М. Трубников подав усередині соціальної оболонки особистість, людину, однак навряд чи можна уявити всередині соціальної оболонки такі життєві реалії, які реально існують і знаходяться під охороною кримінального закону, як природне середовище, повітряний простір, море, повітря, земля, надра тощо, які існували задовго до виникнення будь-яких «соціальних оболонок» й у випадку глобальних катаклізмів в одну мить можуть знищити будь-який соціум[27].

З урахуванням семасіологічного розуміння цінностей як явища, предмета, що має те чи інше значення, важливого, суттєвого у якомусь відношенні, Є.В. Фесенко пропонує визначати об'єкт злочину як цінності, які охороняються кримінальним законом, проти яких спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричиняє шкоду, а під самими цінностями він розуміє різноманітні об'єкти матеріального світу, в тому числі і саму людину, які мають суттєве позитивне значення для окремих осіб, соціальних груп і суспільства в цілому. Структурними елементами цінностей Є.В. Фесенко виділяє п'ять класів компонентів: 1) потерпілих; 2) інтереси та права потерпілих; 3) соціальні зв'язки; 4) предмети (матеріалізовані блага); 5) нематеріалізовані блага, які належать потерпілим. Даючи оцінку концепції «об'єкт злочину — суспільні відносини», Є.В. Фесенко зазначає, що така концепція дещо заідеологізована, вона не відповідає сучасним поглядам щодо оцінки соціальних цінностей, які бере під захист кримінальний закон, а її основним недоліком є перебільшення значення категорії публічного стосовно до категорії «приватного» у сфері соціального життя. Слід погодитись з Є.В. Фесенком, що при вирішенні проблеми об'єкта злочину, співвідношення понять «об'єкт злочину» і «об'єкт кримінально-правової охорони» доцільно використовувати категорію цінностей. У своїй попередній роботі Є.В. Фесенко не виділяв як окремі компоненти цінностей матеріалізовані та нематеріалізовані блага, називаючи таким компонентом блага, що належать потерпілому[28], тобто не поділяв блага на види. Ще раніше, спільно з П.С. Матишевським, Є.В. Фесенко структурними частинами цінностей, що охороняються кримінальним законом, виділяв лише три їх різновиди: 1) суб'єкти суспільних відносин, 2) блага, що належать цим суб’єктам, та 3) предмети, залучені у сферу цих відносин. Залежно від цільового призначення зазначені різновиди цінностей виконують, на їх думку, такі функції: 1) інформація про суб'єкти суспільних відносин дає можливість визначити, проти кого було спрямоване злочинне діяння; 2) конкретний вид і зміст благ, що належать суб'єктам, дозволяє відповісти на питання, чому саме може бути заподіяна шкода; 3) вказівка щодо предметів злочину інформує про те, на які матеріальні об'єкти діє суб’єкт, посягаючи на блага окремої людини, суспільства або держави