Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. - П. П. Андрушко

З різкою критикою концепції об'єкт злочину — суспільні відносини виступив Г.П. Новосьолов: «Пішовши шляхом не від окремого до загального, а від загального до окремого і фактично «запрограмувавши» себе на необхідність розуміння суспільних відносин як об'єкта кожного злочину, радянська кримінально-правова наука за весь період свого існування так і не змогла створити теорії, здатної усунути розбіжності між продекларованим загальним розумінням об'єкта злочину і його характеристикою щодо конкретних складів злочинів. Не тільки раніше, але і нині прибічники критикуємої точки зору в рамках Особливої частини як об'єкт злочину розглядають особу, здоров'я, честь, гідність, конституційні права і свободи, громадську безпеку, конституційні основи, мир і безпеку людства і т. п. — те, що ніяк не може бути назване суспільними відносинами як такими»[15].

На думку Г.П. Новосьолова, трактовки (конструкції) «безпосереднього» об'єкта злочину не лише як правових благ, охоронюваних законом інтересів, суб'єктивних прав тощо, але і як таких суспільних відносин, які або щось регулюють (участь у підприємницькій діяльності, ринок цінних паперів, зовнішньоекономічну діяльність тощо), щось забезпечують (нормальне функціонування особи, статеву недоторканність і статеву свободу особи, громадську безпеку і громадський порядок, безпеку руху і експлуатації транспорту, основи конституційного ладу тощо), або десь складаються (скажімо, у сфері державного регулювання оподаткування, споживчого ринку), які хоча формально і не вступають у явне протиріччя із вихідною тезою, явно мають «наліт» штучності та схоластичності і, найголовніше, нічого не дають для практики застосування кримінально-правових норм[16].

Сам же Г.П. Новосьолов, виходячи з того, що: 1) в основу розробки поняття об'єкта злочину повинно бути покладене вирішення питання про сутність і спрямованість шкоди, яка спричиняється чи може бути спричинена в результаті вчинення кримінально караного діяння; 2) не уявлення про злочинну шкоду повинні ставитись у залежність від того, як інтерпретується об'єкт злочину, а навпаки, уявлення про об'єкт злочину повинні бути обумовлені вирішенням питання про сутність злочинної шкоди; 3) злочин спричиняє або створює загрозу спричинення шкоди не чомусь (благам, нормам права, відносинам тощо), <і комусь, і тому як об'єкт злочину необхідно розглядати не щось, «і когось — робить висновок, що об'єктом будь-якого злочину, а не лише спрямованого проти особи, є люди, які в одних випадках виступають як окремі фізичні особи, в інших — як деякого роду множинність осіб, які мають або не мають статусу юридичної особи, в третіх — як соціум (суспільство), та що ніякої іншої шкоди, крім шкоди людям, злочин заподіяти не може[17].

Крім того, критикуючи пропоновані в теорії точки зору щодо класифікації об'єктів «по горизонталі», Г.П. Новосьолов вважає, що 1) об'єкт злочину завжди конкретний і не існує у вигляді «родового» чи «загального» об'єкта, а тому в реальній дійсності в посяганні нема ніякого іншого об'єкта, крім безпосереднього; 2) реально існують передумови як для самого поділу злочинів за їх спрямованістю на певні види, так і для виокремлення в рамках окремих злочинів декількох об'єктів, та що 3) не лише об'єктом кожного злочину, але і кожним об'єктом багатооб'єктного злочину є люди — індивіди чи їх малі або великі групи (об'єднання)[18].

А.В. Пашковська оцінює позицію Г.П. Новосьолова як зовсім незвичайну і пише, що таке розуміння об'єкта злочину суперечить і позиції законодавця і звичайному здоровому глузду, оскільки така трактовка об'єкта злочину як би міняє місцями поняття об'єкта і предмета злочину, необґрунтовано примішуючи сюди і категорію потерпілого; при цьому об'єкт — завжди особа або множинність осіб, предмет — певні матеріальні або нематеріальні цінності цих осіб. Критикуючи позицію Г.П. Новосьолова,

А.В. Пашковська зазначає, що крім того, що не зовсім зрозумілий смисл такої «рокіровки», дана позиція не відповідає головній вимозі поняття об’єкта злочину — визначенню того, чому саме заподіюється або може бути заподіяна шкода в результаті злочинного посягання, та що при такому підході неможливо розмежувати окремі злочини між собою[19].

Наведена оцінка А.В. Пашковською позиції Г.П. Новосьолова, на мій погляд, надто категорична. Особа, яка стає потерпілим від злочину, є найвищою соціальною цінністю, а отже, і об'єктом кримінально-правової охорони. Разом з тим не лише особа як соціальна цінність є єдиним об'єктом кримінально-правової охорони, такими (об'єктами) є і інші види соціальних цінностей. Оцінювати позицію Г.П. Новосьолова як таку, що суперечить здоровому глузду, безпідставно. Г.П. Новосьолов, як і багато інших вчених, які висловлюють іншу, ніж він, позицію, у відстоюванні власної позиції і критиці інших позицій фетишизують власну позицію, а критика ними інших позицій досить часто є емоційною, а не науково обґрунтованою.

Позиція Г.П. Новосьолова поділяється і окремими українськими вченими. Зокрема, В.П. Ємельянов, зазначивши, що в цілому в кримінально-правовій науці склалась така ситуація, що суспільні відносини як універсальний об'єкт злочину отримали постійну «прописку» лише в дослідженнях по Загальній частині кримінального права, вважає, що в дослідженнях у сфері Особливої частини кримінального права, як правило, або робляться «чергові» згадки про суспільні відносини, а потім йде розгляд по суті дійсного безпосереднього об'єкта злочину, або взагалі ставиться знак рівності між суспільними відносинами і конкретними благами і цінностями як об'єктами злочинів[20].

На думку В.П. Ємельянова, в даний час із зникненням ідеологічної підпорки у вигляді інтересів пануючого класу відпала і необхідність в існуванні штучно створеного постулату, що об'єктом злочину є суспільні відносини[21]. При цьому В.П. Ємельянов, погоджуючись в цілому з точкою зору Г.П. Новосьолова, що об'єктом кожного злочину виступають люди, робить висновок, що, вчинюючи злочин, винна особа безпосередньо посягає не лише