Історія держави і права України - В'ячеслав Миколайович Іванов

Якщо хтось із Старшини, Полковників, Генеральних Радників, знатних козаків та всіх інших урядників, а також із рядових козаків учинить злочин, що шкодить Гетьманській честі, виявившись винним через нечестивий умисел або випадково, у такому разі подібних винуватців (злочину) не повинен карати сам Ясновельможний Гетьман із власної ініціативи і помсти, але таке правопорушення — і умисне, й випадкове — має підлягати (розгляду) Генерального Суду, який повинен винести рішення не поблажливе й не лицемірне, а таке, якому кожен мусить підкорятися, як переможений законом…

Х

Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог, бо підштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв за межі рідної землі, аби полегшити подібні тягарі і шукати життя кращого, спокійнішого і легшого. Через це нехай пани Полковники, Сотники, Отамани, Урядники і Виборні не наважуються пригноблювати свою домашню челядь і рядових (козаків), а особливо рядових простолюдинів, які не знаходяться у прямій залежності від їхніх урядів чи в їхньому особистому підданстві…

…Завжди як козацькі, так і прості урядники, а особливо полковники, повинні обиратися вільним волевиявленням і голосуванням, і після виборів затверджуватися гетьманською владою, хоча вибори цих виборних (осіб) не повинні оголошуватися і здійснюватися без гетьманської згоди. Цей же закон належить виконувати і Полковникам, не призначаючи сотників та інших урядників на основі дружніх стосунків і особистої прихильності без вільного голосування всього повіту, але обираючи і не усуваючи від урядів через приватні сутички.

Силою цього Виборчого Акту ухвалюється, щоб столичне місто Русі Київ та інші міста України зберігали недоторканими й непорушними всі свої справедливо отримані закони та привілеї й це мусить у відповідний час обов'язково підтверджуватися Гетьманською владою.

ХVI

…Щодо пактів і конституцій, укладених для успішного виконання (вищезгаданого), то Його Ясновельможність удостоїв їх підтвердити власноручним підписом і державною печаткою, а також присягою належної форми. Ця присяга звучить так:

Я, Пилип Орлик, новообраний Гетьман Війська Запорозького, присягою Господом Богом, прославленим у Святій Трійці, на таке: обраний вільним волевиявленням відповідно до старого закону і звичаїв (нашої) вітчизни за згодою Священної Королівської Величності короля Швеції, Нашого Протектора, Генеральними Старшинами і послами від усього Війська Запорозького, що перебуває під рукою його священної Королівської Величності й мешкає в нижній течії Дніпра, будучи обраним, проголошеним і піднятим на видатне Гетьманське звання, присягаю, що незмінно виконуватиму ці пакти й конституції…

Підтвердження цих Пактів

Королем Швеції.

Видали у місті Бендерах, дня 10 травня, року Божого 1710.

Карл місце печатки. Г. Фон Мюллерн

Інструкція судам 13-го липня 1730 р.[38]

(Витяги)

1.

Въ суде полковомъ надлежитъ быть, безъ перемени, всегда судіи и при немъ писару судовому; а съ ними въ ономъ суде заседать съ полковой старшины — обозному, асауламъ двомъ, коружимъ двомъ и значковому товариству почережно, то есть тромъ парсонамъ: двомъ изъ означенной старшины, а третему значковому товаришу, по чверти года. А оного суда всегда полковникъ долженъ смотреть, такъ, чтобъ, за его ведомомъ и соизволеніемь и за подпискою руки, все дела вершилися. А въ приключающихся креминальнихъ и иннихъ значнихъ, подлеглихъ суду полковому, справахъ долженъ самъ полковникъ со всею купно старшиною присудствовать на суду и, вершеніе справи учиня, зъ старшиною согласно, подписоватся, ибо многіе давше декреты, или писма судовіе, імеются въ людей разнихъ чиновъ за руками и печатми прежнихъ полковниковъ, зъ которихъ показуется, что въ судахъ полковихъ сами полковники зъ старшинами присудствовали и, по приговору и согласію общому, разніе дела вершили.

3.

…Въ сотеннихъ судахъ, где нетъ магистрату, заседать всегда, безъ перемени, сотнику, атаману городовому, писару, хоружему, войту, бурмистрамъ; а где атамана городового нетъ, тамъ атаманамь куреннимъ быть и употреблять, особливо къ знатнимъ деламъ, сколько пристойно, отъ знатного сотенного товариства. А где есть, — майстратъ особно, а сотенній судъ особно жъ дела свои отправлять имеють.

4.

И суди оніе производить, найпаче въ криминальнихъ и иннихъ знатнейшихъ делахъ, такимъ обраэомъ. Перво слушать и читать жалоб или доношеніе; потомъ, противъ оной суплеки, по пунктами, въ якихъ сила и справа содержится, допрашивати обжалованого, то есть ответчика; и что въ допросахъ скажетъ, оніе вопросніе речи эаписивать; тую жъ записку выразнимъ вычитанемъ читать добре ему, обжалованному, чтобъ виразумелъ доподленна; и казать на онихъ допросахъ, перво начерно сочиненнихъ, подписоватся; а потомъ и на набело переписаннихъ руки прикладывать; а хто писать не умеетъ, во место себе, о подпись упрашивалъ бы, кого можетъ, а крестами не подписоватся…

11.

По совершеніи нижняго суда, кто бы онимъ нижнимъ же судомъ не былъ контентъ, въ виттттттій судъ не возбраняеть апелювати…

12.

Понеже писарамъ судовим, особливо для сустентаціи нетъ определенія, безъ которого имъ в званій своемъ прожить трудно, ибо въ суду полковомъ одинъ писаръ и управиться не можетъ, но принужденъ держать себе въ помощь и другихъ подписковъ…

13.

По селахъ, въ виденіи сотенной и городовой старшины обретаючихся, на судъ сходитися велеть къ атаману или войту, не въ шинковіе домы, і емужъ атаману заседать съ двома или трома товаришами, а войту тожъ зъ двома или трома людьми трезвими и розсудними; по маетностехъ же державскихъ, когда жалоба будетъ отъ мужика на козака, судъ той содержать атаману съ товариствомъ знатншшимъ; и когда жалоба зайдетъ от козака на мужика, то судить старостамъ і войтамъ в справахъ мелкихъ поточнихъ, и судить тожъ не в шинкахъ, не пьянимъ, но трезвимъ, безъ всякихъ накладовъ и взятковъ. А кто зъ нихъ виннимъ покажется, атаману жъ съ козака, а старшине и войту съ мужика надлежащую чинить росправу. Чего разсудить не могутъ по селамъ, то отсилать в судъ сотенній, или кто где ведомъ, а самовольства и грабительства безправно отнюдь бы нехто не надъ ким негде чинити не важился, подъ правними неопустними винами, въ Статуте, въ разд. 3, арт. 37 вираженними. А когда бы тамъ, где кто ведомъ, не дана была жалобливому управа, найпаче когда державца якій зъ подданного своего козаку, или хочай посполитому человеку, неподчиненному себе справедливость не покажетъ, то жалобливій на полковомъ суде, съ сведительствомъ нижняго суда, искать оной справедливости долженъ, и судъ полковій тое дело имеетъ решить безъ волокиты, кроме всякого лицезренія, по первомъ и пятнадцатомъ решителномъ пунктамъ и подлежащими правамъ.