Історія держави і права України - В'ячеслав Миколайович Іванов
10. Коли б мала напасти Кримська орда, тоді треба на неї наступити від Астрахани й Казани, також і Донським козакам бути готовими. А тепер вона (орда) ще в брацтві (з козаками), треба дати час і її не зачіпати.
Наказ і повеліннє до козаків на Дін післано: коли Кримські люди не будуть зачіпати, то й на них іти не велено. А коли Кримці зачіплять, то царське величество велить на них іти походом.
11. Кодак город на границі з Кримом, там гетьман завсіди по 400 чоловіка держить і харч усякий їм дає — тепер нехай би царське величество пожалував, зволив наділити харчом і порохом для армати. Також і тим, що за Порогами коша стережуть, аби царське величество зволив показати свою ласку, — бо його неможна самого без людей лишати.
До сеї статті буде милостивий указ царського величества, коли буде відомо, скільки якого припасу туди посилали, і скільки доходу буде зібрано на царське величество.
А що в вашім письмі написано: як великий государ наш гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке пожалує, свої грамоти государські на ваші вольности велить дати, тоді ви ж між собою розбір зробите: хто буде козак, а хто мужик, і щоб Війська Запорозького було 60 000 — то великий государ наш на те позволив…
Жалувана грамота царя Олексія Михайловича Війську Запорозькому на збереження його прав і вольностей (27 березня 1654 р.)[32]
(Уривок)
Ми, великий, государ, наша царська величність, підданого нашого Богдана Хмельницького, гетьмана Війська Запорозького, і все нашої царської величності Військо Запорозьке пожалували, веліли їм бути під нашою царської величності високою рукою в попередніх їх правах і привілеях, які їм надані були королями польськими та великими князями литовськими, і тих їх прав і вольностей порушувати нічим не веліли, і судитись їм веліли своїми старшими за своїми попередніми правами, а наші царської величності бояри і воєводи в ті їх військові суди втручатися не будуть. А число війська запорозького ми вказали за їх же чолобиттям визначити спискового 60 000 завжди повне. А якщо з божої волі смерть настане гетьмана, то ми, великий государ, дозволили Війську Запорозькому обирати гетьмана за попередніми їх звичаями самим проміж себе. А кого гетьманом оберуть, то про те писати нам, великому государеві, а також тому новообраному гетьманові на підданство і на вірність віру нам, великому государеві, учинити при кому ми, великий государ, укажемо, а при булаві гетьманській староству Чигиринському з усіма його приналежностями, які перед цим при ньому були, ми указали бути подавньому. Також і маєтків козацьких і земель, які вони мають для пожитку, відбирати в них і у вдів, що після козаків залишилися, в дітей не веліли, а бути їм за ними, як і раніше. І згідно з нашим царської величності жалуванням нашим царської величності підданим Богданові Хмельницькому, гетьманові Війська Запорозького, і всьому нашому царської величності Війську Запорозькому перебувати під нашою царської величності високою рукою в своїх попередніх правах і привілеях і в усіх статтях, які писані вище цього. І нам, великому государеві, і синові нашому, государеві царевичу князеві Олексієві Олексійовичу, і наслідникам нашим (маєте) служити, і прямити, і всякого добра бажати, і на наших государських неприятелів, куди наш государський наказ буде, ходити, і з ними битись, і в усьому перебувати в нашій царській волі і в слухняності навіки.
1655. травня 15 (25). Чигирин. — Універсал про підтвердження прав Густинського монастиря на володіння[33]
Богдан Хмельницкий, гетман з Войском его царского величества Запорозким.
Всім вобец і кождому зособна, кому би о том відат належало, вшелякоє кондициї людем, тепер і на потом будучим, доносим до відомости. іж супликовали до нас вся братия общежительного монастира Густинского, же в кґрунтах, коториє єще от святое памяти княжат Вишневецких мают, ведлуг привилеюв наданих, од нікоторих людей великое терпят утиснене. Прото ми хотячи, аби місцу святому не било укривженя і тоє, що святобливе надано, жеби при місцу святом зоставало, сим нашим виразним универсалом сурово заказуєм, аби жаден в кґрунтах монастирских найменшоє не важилсе чинити кривди, так в полях, сеножатех, ставах, яко і інших тому місцу святому служачих приналежностях, а єжели би якиє — колвек люде, легце собі поважаючи сей наш универсал і виразную волю войсковую, найменшую чинили кривду в кґрунтах помененого монастира Густинского і в ониє неналежне вдчралисе, такового кождого полковникови нашему прилуцкому, а в небитности єго, наказному за найменшою скаргою карат росказуєм. А єсли би не карал, теди так сам полковник, яко і кождий чинячий кривчу, сурового од нас самих не уйдет караня.
Писан в Чигирині, дня 15 мая року 1655.
Богдан Хмельницкий, рука власна.
1656, вересня 4 (14). Чигирин. — Універсал Михайлові та Іллі Рубцям на володіння селами і хуторами у Стародубському повітів[34]
Богдан Хмельницкий, гетман з Войском єго царского величества Запорожским.
Паном полковником, асаулом, сотником, атаманом і всему товариству Войска єго царского величества Запорожского, старшині і черні, так же залогам і висилком і вшелякого стану і кондиції людем і кождому, кому только сиє писане наше показано будет, доносим до відомости, іж ми, маючи взгляд на панов Рубцов Михаила і Іллю і на прислугу їх у Войску нашом Запорожском, подалисьмо їм в посессію села Курознова, Раженичи, із млином, село Бобки, Чернооков, Брахлов з отчинами до тих сел здавна належачими, то есть Ляхов Ключ, Головскую і Стровскую і Ковбасовскую з селищами Полховом і Стобки зо всіми до них приналежностями, маетности їх власниї в повіті Стародубсхому будучії. Пильно теди навпоминаєм і росказуєм, аби жаден з Войск наших Запорожских і вшелякоє кондиції люде так наїздом, мимоїздом і подїздом в оних маєтностях їх найменшоє кривди і перенагабання чинити не важился, так яко сьми за указом сего писаня нашого пререченії панове Михайло і Ілля Рубцове спокойне тоєї маетности заживали, ни од кого найменшої не поносячи кривди і прикрости. Бо єжели би хто бил противний сему писанію нашому і важился що там у вишречонних селах і маєтностях кривду якую їм і людем чинити, то ми кождого такового за скаргою найменшою срокго, без отвіту, будем карати. іначей не чинячи.
Дан з Чигирина,
