Конституція України. Науково-практичний коментар - Колектив авторів

Закон України «Про політичні партії в Україні» (ст. 5) передбачає, що утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на: ліквідацію незалежності України; зміну конституційного ладу насильницьким шляхом; порушення суверенітету і територіальної цілісності України; підрив безпеки держави; незаконне захоплення державної влади; пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі; посягання на права і свободи людини; посягання на здоров’я населення. Політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань. Стаття 14 зазначеного Закону накладає додаткові обмеження у джерелах фінансування — не допускається фінансування політичних партій: органами державної влади та органами місцевого самоврядування, крім випадків, зазначених законом; державними та комунальними підприємствами, установами і організаціями, а також підприємствами, установами і організаціями, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю, або які належать нерезидентам; іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями; благодійними та релігійними об’єднаннями та організаціями; анонімними особами або під псевдонімом; політичними партіями, що не входять до виборчого блоку політичних партій.

Деякі із законодавчих обмежень стали предметом розгляду Конституційного Суду України на предмет наявності порушення права на об’єднання та відповідності Конституції України. Рішенням від 12 червня 2007 р. № 2 вказані норми були визнані конституційними. Зокрема, Суд зазначив, що встановлені статтею 15 Закону обмеження, відповідно до яких не допускається фінансування політичних партій органами державної влади та місцевого самоврядування (крім випадків, зазначених законом), державними та комунальними підприємствами, анонімними особами та іншими суб’єктами, насамперед закладають рівні передумови для діяльності всіх політичних партій, мають забезпечити захист прав і свобод інших людей, які не є членами цих політичних об’єднань. Обмеження у фінансуванні політичної діяльності іноземними державами, їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями введене пунктом 3 статті 15 Закону в інтересах національної безпеки.

Окремі обмеження права на об’єднання із зазначенням строку їх дії можуть установлюватися також в умовах воєнного або надзвичайного стану відповідно до ст. 64 Конституції та законів України «Про правовий режим надзвичайного стану» та «Про правовий режим воєнного стану».

Необхідно також відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого в законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод», яка відбувається шляхом застосування спеціальних юридичних способів та прийомів. Така практика є допустимою, якщо додаткове унормування процесу створення громадських об’єднань спеціальним законодавством ставить за мету не звузити обсяг прав і свобод, а уточнити зміст та регламентацію процедурних питань і окреслити загальні межі основоположних прав.

Частина 2 коментованої статті присвячена одному з видів об’єднань — політичним партіям. Головною їх відмінністю від всіх інших об’єднань є політична мета утворення та діяльності. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про політичні партії в Україні» політична партія — це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах. Конституційний Суд України зазначає, що політичні партії забезпечують участь усіх громадян України в політичному житті суспільства, впливають на державну владу, беруть участь у формуванні органів влади і контролі за їх діяльністю.

Проголошення політичної багатоманітності однією із загальних засад конституційного ладу означає визнання активної ролі політичних партій у суспільстві, коли загальні напрями соціального розвитку акумулюються і формуються передусім у площині інтересів громадянського суспільства на засадах вільної конкуренції політичних поглядів та програм. За цих умов політичні партії виконують функції щодо:

- виявлення та акумуляції політичних настроїв;

- представництва політичних інтересів різних соціальних груп;

- формування політичних програм щодо можливих напрямів розвитку суспільства та держави;

- підвищення політичної та правової культури населення;

- забезпечення конкуренції політичних поглядів;

- підготовки кадрів для політичної діяльності;

- участі у виборах до органів державної влади;

- реалізації політичних програм через загальнонаціональні інститути влади та управління;

- політичного опанування та контролю за здійсненням влади.

Обов’язком держави є встановлення такого правового режиму діяльності політичних партій, за якого вони можуть ефективно виконувати покладені на них функції.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 12 червня 2007 р. № 2, конституційний припис «політичні партії... беруть участь у виборах» разом з положеннями ст. 24 Закону України «Про політичні партії в Україні» необхідно розуміти як право політичної партії, яке кореспондується з обов’язком протягом встановленого законом десятирічного терміну хоча б один раз взяти участь у висуванні своїх кандидатів по виборах Президента України та народних депутатів України.

Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах, тобто досяг 18-річного віку. Обмеження права іноземців та осіб без громадянства бути членами політичних партій є загальновизнаним у світі та обумовлено інтересами національної безпеки. Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії.

Обмеження щодо членства в політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і законами України. На конституційному рівні міститься лише одна заборона: ст. 127 встановлює, що професійні судді не можуть належати до політичних партій, брати участь у політичній діяльності. Згідно зі ст. 6 Закону

«Про політичні партії в Україні» членами політичних партій не можуть бути: судді; працівники прокуратури; працівники органів внутрішніх справ; співробітники Служби безпеки України; військовослужбовці; працівники органів державної податкової служби; персонал Державної кримінально-виконавчої служби України. Ці обмеження покликані деполітизувати роботу судових та правоохоронних органів, збройних сил держави, зробити їх незалежними від будь-якого впливу з боку політичних партій. Відповідно до ст. 112 Конституції України Президент України не може обіймати посади в об’єднаннях громадян. Зазначена норма забороняє Президенту України очолювати будь-яке об’єднання громадян, у тому числі політичну партію, займати будь-яку іншу посаду в організації — заступника голови, члена колегіального органу управління, керівника структурного підрозділу тощо, але не забороняє бути членом організації.

Обмеження права на об’єднання, що передбачає Конституція та закони України, узгоджується з міжнародно-правовими стандартами в галузі прав людини. Стаття 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачає, що ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень користування цим правом для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції. Стаття 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також закріплює, що ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції