Московство - Павло Штепа

Україні гинули з голоду сотні тисяч людей — ті уряди ВИВОЗИЛИ з України сотні тисяч тонн зерна. Ми, американці, дивувалися і не могли зрозуміти причини: чому довгі потяги, навантажені зерном у Полтаві, Києві їхали до далекого Поволжя тоді, коли в недалекій Південній Україні гинули з голоду десятки тисяч щодня. Ба, щогірше, ми, американці, не йняли віри своїм власним очам: уряд ВИВІЗ до Московщини 185 залізничних ешелонів зерна з Миколаївщини й Одещини, де сотні тисяч мерців лежало по містах і селах. Цього уряд навіть не приховував, а писав у своєму звіті «Итоги борьбы», що «…навіть голодні губернії: Херсонська, Тавричеська, Одеська висилали пшеницю до Поволжя». Уряд УРСР пізніше офіційно визнав, що в Україні було навесні 1922 року три мільйони голодних. Справді ж було значно більше, бо ті три мільйони — це були ті, що ще не вмерли. І, маючи мільйони своїх громадян, що вмирали з голоду, уряд УРСР СТЯГАВ з них хлібопоставки. А голод в Україні був тисячократно більший, жахливіший, ніж на Волзі. І уряд СРСР знав це ліпше за нашу АРА. А він вимагав від нас, американців, зосередити ВСЮ допомогу лише Поволжю і хоч не офіційно, проте фактично ЗАБОРОНЯВ нам рятувати голодних українців»[379].

Московщина влаштувала 7–22 червня 1922 р. виставку в Берліні «Голод в Росії». Там виставила таблиці, діаграми, що показували велику допомогу уряду Москви Поволжю. Американську допомогу применшувала, скільки могла. Про голод в Україні 1921 року на тій виставці не було й натяку[380]. Науково-дослідний інститут економіки АН УРСР видав велику працю. В ній про голод в Україні 1933 року немає жодної згадки, а про голод 1921 року написано: «Бідняцькі верстви села були приречені на масове вимирання. Але цього не сталося, бо радянська влада прийшла на допомогу селянству України»[381].

Наступ Московщини проти українського селянства засобами голодомору в 1921 р. не зменшив національного спротиву в Україні. Навпаки, українське селянство перейшло в наступ. Воно зброєю і саботажем добилося зменшення данини Московщині, і вона змушена була відступити, запровадивши НЕП, що визнавав селянську власність на землю і давав права приватній торгівлі та промислу. З трохи розв’язаними руками Україна за коротких 6 років (1922–1929) відбудувала своє господарство до рівня 1913 року, відкривалися перспективи ще більшого й швидшого зростання СИЛИ України.

Московщина готувалася до нового наступу. Стягнувши більше своїх сил в Україну, вона скасувала НЕП і почала запроваджувати свій азіатський соціалізм. Але й Україна, відчувши свою силу, також почала готуватися до боротьби. Заснувався Союз Визволення України (СВУ), Спілка Української Молоді (СУМ). Українська національна незалежна Церква (УАПЦ) поширилася на всю Україну. Кооперація виросла на могутню силу. Українізація шкільництва, книговидавництва дала нові сотні тисяч національно свідомої української інтелігенції. Українське селянство на кривавому досвіді побачивши московське «братерство» і московський соціалізм, не приймало всього московського. Заходило на нову московсько-українську війну. Московщина поспішила перша вдарити, поки не пізно. Насамперед — по українській провідній верстві, про що ми вже оповідали. Вдарила одразу і по українському селянству випробуваним уже способом — голодомором. Московщина одразу ж по скасуванні НЕПу вивезла 1929 року до Сибіру 1 200 тисяч найстійкіших своїх ворогів — українських куркулів. Року 1932 завезла з Московщини в Україну 50 тисяч членів КП і 150 тисяч комсомольців[382]. У січні 1933 р. Московщина збільшила відділи НКВД при МТС. Прислала з Московщини нових 3 тисячі енкаведистів. Проголосила 7 серпня 1932 р. закон про охорону «соціалістичного майна», який карав сибірською каторгою голодну матір, що збирала своїм голодним дітям загублені на дорозі зернинки чи колоски по жнивах у полі. Ніякого голоду не могло бути в Україні 1933 року, бо торішній урожай був добрий. УРСР зібрала 1932 року по 362 кг на душу населення, отже, можна було прожити до нового врожаю[383]. Але Московщина наклала 1933 року на Україну ЗБІЛЬШЕНУ данину зерном — аж 58,1 млн. тонн. Селяни виконали план у серпні. Тоді Московщина наклала в жовтні додатково ще половину плану. Заможніші селяни виплатили й це. Тоді Московщина збільшила в січні 1933 р., ще раз додатково[384], навмисне не залишила селянам насіння, щоб не поїли. На сівбу 1934 року його привезли з Московщини. Селяни не мали й зернини в хаті, і москвини забирали худобу, кури, одяг, чоботи, все, що мало якусь вартість, а людей виганяли голих з дітьми в поле взимку, забороняючи іншим селянам приймати їх до своїх осель. Уряд СРСР продав до Європи українського зерна: 1932 р. — 17,3 млн. тонн, а 1933 р. — 16,8 млн. тонн, а борошна щороку по 300 тисяч тонн[385]. За офіційною статистикою Московщина здерла в 1933 р. з України хлібопоставок 225 мільйонів пудів[386]. Загарбане зерно не встигали вивозити до Московщини, і воно гнило в купах на залізничних станціях проти неба. Енкаведисти (тоді ГПУ) стріляли кожного голодного, хто пробував «расхищать» те гниле вже «социалистическое имущество»[387]. Навіть москвин С. Максимов писав 1934 року у романі «Денис Бушаев»: «Україна вимирає з голоду, а ми, москвини, їмо білий хліб, масло, сир, солодкі печива, запиваємо вином. Ми купуємо власні авто, літні дачі. І все те мають не лише члени КП, а й нечлени».

Річний приріст населення в Україні у 1924–1927 рр. становив 2,36%. Отже, 1939 року мало б бути 38,5 мільйона українців, а статистика 1939 року показала лише 30,9 мільйона. Забракло 7,5 мільйона. І начальник ГПУ в Україні В. Баліцький доповідав, що 1933 року в Україні померло з голоду 8 мільйонів людей[388].

У містах люди не голодували, тут хліб продавали на картки. Москвини та яничари мали окремі крамниці, де всього було подостатком. Мільйони голодних селян кинулися до міста міняти вишивані рушники та сорочки на шматочок хліба своїм дітям. Московська влада не пускала їх до міста і відбирала той хліб чи рушник. Як і 1921 р., Московщина поставила в 1933 р. на московсько-українському кордоні «заградительные отряды», щоби не допустити голодних українців до Московщини, яка одержала тоді добрий урожай та ще й увесь урожай з України. Українці якось оминали ті «отряды» і в московських селах просили не дати, а продати борошна чи зерна. Московські селяни з матюками били «хахлів» і гнали їх до найближчої міліцейської дільниці. Десятки тисяч таких фактів було 1921, 1933, 1946 рр. Нехай малоукраїнські оборонці «доброго» московського народу скажуть: якщо це не московський націоналізм, то що ж воно