Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
(1.02.1896—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Київ. На військовій службі з 21.11.1914 р. Останнє звання у російській армії — поручик.
З 25.12.1917 р. — скарбник українізованого 2-го Окремого кінно-гірського дивізіону. З 23.04.1918 р. перебував у запасі. З 24.10.1918 р. — молодший старшина Сердюцького гарматного полку Армії Української Держави. З 16.12.1918 р. — молодший старшина Гарматної бригади Січових стрільців військ Директорії. З 01.01.1919 р. — старший старшина 1-ї батареї Січових стрільців Дієвої армії УНР. З 01.04.1919 р. — командир 1-ї (Синьої) батареї 3-го гарматного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. З 04.06.1919 р. — командир кінно-гірської батареї 1-го гарматного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. З 20.11.1919 р. перебував на території, окупованій більшовиками. З 07.05.1920 р. — член комісії з обліку українських старшин. З 22.05.1920 р. — старшина 16-го легкого гарматного куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР.
З 1923 — по 1928 р. навчався на лісовому відділі Української господарської академії у Подєбрадах. Був членом Української військової організації та Організації українських націоналістів, редактором часопису «Розбудова Держави».
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 67. — С. 125–126; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних// За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 79; Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942. — С. 146.
ЖНОВ Олександр Іванович
(03.12.1865-20.01.1946) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Народився в Ярославській губернії. Закінчив 4-й Московський кадетський корпус, 3-тє військове Олександрівське училище, служив у 17-й артилерійській бригаді. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1897), служив на штабових посадах у Фінляндській військовій окрузі. З 06.11.1904 р. — начальник штабу Свеаборзької фортеці. З 06.12.1905 р. — полковник. З 04.07.1910 р. — командир 11-го Фінляндського стрілецького полку. З січня 1915 р. — черговий генерал штабу 10-ї армії. З 20.11.1916 р. — начальник 132-ї піхотної дивізії. З 23.07.1917 р. — завідувач пересування військ Гомельського району. Останнє звання у російській армії — генерал-майор.
З 12.10.1918 р. — начальник 14-ї пішої дивізії Армії Української Держави. У грудні 1918 р. виїхав з Києва до Одеси.
З 26.01.1919 р. перебував у резерві командного складу Збройних Сил Півдня Росії.
З 01.10.1919 р. — начальник постачання військ Новоросійської області. У 1920 р. — викладач та в. о. начальника Королівського військового училища. Помер та похований у Болгарії (у Софії).
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 40-зв. — 41; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914.
ЖУКОВСЬКИЙ Олександр Тимофійович
(22.11.1884–1925?) — підполковник Армії УНР, військовий міністр УНР.
Закінчив Камянець-Подільську духовну семінарію, Одеське піхотне юнкерське училище (1907), вийшов до 110-го піхотного Камського полку (Ковно). 22.12.1911 р. перевівся до 9-ї Ломжинської прикордонної бригади, яка на початку Першої світової війни була переформована у 4-й Німанський прикордонний піхотний полк. У складі цього полку брав участь у Першій світовій війні. З 12.09.1916 р. — підполковник, командир батальйону та помічник командира полку. Нагороджений Георгіївською зброєю (14.11.1916).
Жуковський Олександр, фото 1919 року (ЦДАВОУ)
На II Всеукраїнському військовому з'їзді 05–11.06.1917 р. був обраний членом Українського Генерального військового комітету, завідував агітаційно-просвітнім та організаційним відділом УГВК. З кінця липня 1917 р. — представник Українського Генерального військового комітету при Генеральному штабі у Петрограді. Після Жовтневого перевороту повернувся до Києва, був помічником українського генерального військового секретаря С. Петлюри. Брав безпосередню участь у січневих (29.01.1918 р.) боях проти більшовиків у Києві. З 12.02.1918 р. (фактично — з 09.02.1918 р.) — військовий міністр Центральної Ради. 28.04.1918 р. був заарештований та ув'язнений німцями у справі банкіра Доброго. З 15.12.1918 р. — начальник Окремого корпусу кордонної охорони УНР. З березня 1919 р. — посол та військовий аташе УНР у Чехо-Словаччині та голова всіх посольств УНР за кордоном. З 16.03.1920 р. — ревізор українських дипломатичних місій за кордоном.
За деякими даними у 1922 р. повернувся в Україну, де й помер.
ЦДАВОУ. — Ф. 3543 — особистий фонд Жуковського О. Т. (Оп. 1—16 справ; Оп. 2–6 справ); Личный состав чинов отдельного корпуса пограничной стражи на 1913. — СПб. — 1913. — С. 492, Євтимович В. Здобуття «Праги»//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч. 3. — С 5-18, Зелінський В. Синьожупанники. — Берлін. — 1938; Записна книжечка О. Жуковського з 1919 року// Український історик. — Торонто. — 1983. — Ч. 2–4; 1986. — Ч. 1–2. — С. 75–86; Ч. 3–4. — С. 97–111; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 405–407.
ЖУКОВСЬКИЙ Леонтій Михайлович
(23.04.1874-?) — полковник Армії УНР.
Закінчив Ярославську гімназію, Єлисаветградське кавалерійське училище за 2-м розрядом (1897), служив у 176-му піхотному Переволочненському полку (Звенигородка). З 26.02.1906 р. служив у прикордонній сторожі — у 18-й Волинській бригаді. Брав участь у Першій світо вій війні. Останнє звання у російській армії — підполковник.
В Армії УНР — з весни 1920р. З 21.04.1921 р. — полковник, начальник Спільної школи підстаршин 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 57–60, 87; Личный состав чинов отдельного корпуса пограничной стражи на 1913. — СПб. — 1913. — С. 257.
ЖУПІНАС Дмитро Васильович
(24.05.1892-26.08.1968) — полковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).
Жупінас Дмитро, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
Народився у м. Сміла Київської губернії. Закінчив сільськогосподарське училище. Деякі джерела зазначають, що закінчив кавалерійське училище та служив у 12-му драгунському Стародубівському полку, однак документальних підтверджень немає. За даними штабу Дієвої армії УНР Д. Жупінас — поручик піхоти. Учасник Першої світової війни, був поранений.
З кінця листопада 1918 р — командир 1-го Одеського полку військ Директорії, згодом —
Дієвої
