Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів
Історія північнопонтійських держав у період класики та еллінізму була надзвичайно складною і багатоплановою, тому конкретні її аспекти розглядатимуться нами окремо, адже кожна з держав мала свою специфіку та особливості в усіх сферах життя.
Глава 2
Босфорська держава в V — першій половині IV ст. до н. е.
Розширення економічної діяльності грецьких полісів на Боспорі Кіммерійському, прибуття сюди нових партій колоністів на межі VI—V ст. із розореної персами Іонії, залучення до торгових і виробничих відносин аборигенів знаменували початок нового етапу в їх історичному розвитку. Політична зміна структури влади в 480/79 рр., — від окремих полісів до їх об'єднання під егідою царської династії, — стала переломним моментом у житті населення цього регіону, визначила долю грецьких колоній.
За свідченням Діодора Сицилійського [XII, 3, 1], вся влада на Боспорі належала так званим царствуючим Археанактідам, які правили сорок два роки. Повідомлення давнього історика чітке, але надто коротке й, на жаль, не розкриває ні походження цієї династії, ні причин захоплення влади, ні процесів утворення держави. Місцеві епіграфічні джерела, як не дивно, нічого про це не повідомляють. На цю тему існує досить багата література з різноманітними гіпотезами та тлумаченнями[575].
Рис. 53. Храм Аполлона в Пантикапеї. V ст. до н. е. Реконструкція I. Р. Пічикяна.
Імовірно, засновник роду Археанактідів належав до вихідців з Мілета. Очоливши партію колоністів, які заснували Пантикапей, він відповідно до статусу ойкіста одночасно займав посаду жерця в культі верховного покровителя новостворюваного поліса, яким' у першій чверті VI ст. міг бути Аполлон Спаситель. Саме цим можна пояснити надзвичайну прихильність Археанактідів до цього культу.
Традиційно ойкіст та його нащадки дуже шанувалися громадянами, відігравали значну роль у релігійній політиці і, звичайно, в амфіктіонії. Створення такого сакрального об'єднання частково підтверджується тим, що політичну автократичну владу над багатьма полісами, до того ж спадкову, можна було отримати за умови, що якийсь союз, утворений хоч і на релігійній основі, вже існував, а рід Археанактідів шанувався боспорцями і користувався їхньою довірою. Імовірно, Навіть жерці в цьому роді мали титул сакральних царів (басилевсів)[576], який подібно до Дідім та Істрії був спадковим.
Оскільки релігія в античних полісах була завжди тісно пов'язана з політикою, то їх поєднання з метою створення сильного союзу на противагу варварам не могло викликати протесту з боку полісів. Навряд чи тут мала місце соціальна боротьба між олігархічними і демократичними силами полісів. Олігархічні режими в кожному з них не були серйозною перешкодою об'єднанню, оскільки заможні й освічені громадяни, особливо представники аристократичних родів, краще за інших розуміли всі його вигоди. З сакрального об'єднання можна було швидше створити політичне. Тому цілком можливо, що боспорська сакральна амфіктіонія унаслідок зростаючої небезпеки з боку номадів перетворилася на військово-політичну симахію — оборонну федерацію автономних полісів під егідою Аполлона[577]. Якась екстремальна ситуація у відносинах з номадами чи меотами, які часто грабували хору полісів [Strabo., II, 2, 4; Роlуаеn., 8, 55], інтенсифікувала процеси консолідації боспорських греків. Звичайно, перебуваючи в оточенні войовничих племен, у далеких і ще малознайомих місцевостях, греки могли сподіватися лише на власні сили, добре розуміючи значення згуртованості та взаємовиручки. Об'єднання передусім вимагала загроза з боку номадів, які робили зимові походи по льоду в Сіндику [Herod., IV, 28]. Вже у перше двадцятиліття V ст. до н. е. на семи з тринадцяти населених пунктів першої половини V ст. зафіксовано сліди значних пожеж та руйнувань[578]. у зв'язку із загрозою варварських нападів у Пантикапеї було відкрито спеціальну майстерню для виготовлення та ремонту зброї. Найбагатші поліси почали будувати оборонні споруди. Обіг пантикапейської монети на Боспорі й міжполісний обмін виробами ремесла теж сприяли зближенню еллінського населення.
Амфіктіонія водночас мала в своїй основі й глибокі економічні та демографічні передумови. Швидке зростання населення у полісах не відповідало виробничим силам головної галузі економіки — землеробства, де кількість вільної землі, на відміну від Ольвії, була обмеженою[579]. Не залишалось нічого іншого, як розширити свої території шляхом приєднання земель сусідніх народностей або обезземелення частини своїх громадян, або ж війни одного поліса з іншим. Але в даному разі взяла гору громадянська свідомість переваги єдності еллінів, де б вони не проживали, ідеологія еллінської етнічної спорідненості перед загрозою варварів, поширення якої почалося ще за перших воєн з персами в Малій Азії і набрало сили після перемог греків над ними[580].
Проте не всі поліси одночасно ввійшли до федерації. Зокрема вважається, що Феодосія, навпаки, вийшла з первинного рівноправного союзу, коли владу захопили Археанактіди[581]. Певно, вона спочатку не входила навіть до релігійного об'єднання, оскільки її богом-покровителем був не Аполлон і вона знаходилася на значній відстані від інших міст Боспору, володіючи родючою землею і маючи природну оборону. Невідомо, як прореагували на це і два значні економічні центри Боспору — Німфей і Фанагорія, громадяни яких завжди тяжіли до самостійності. Проте інші поліси, особливо малі за кількістю населення і засновані пізніше (що не давало їм можливості повністю забезпечити себе всім необхідним), знайшли безпеку в такій єдності. Отже, запровадження нового політично-сакрального правління спричинила загальна історична обстановка, що склалася в контактних зонах із скіфами та меотами, а також всередині Боспорського регіону. Створення на той час військово-політичної симахії — оборонної федерації спочатку автономних полісів, які розміщувалися на великих відстанях від основних центрів Еллади, було єдино можливою умовою протистояння ворожим нападам.
Швидке економічне зростання Пантикапею на фоні дрібних і малорозвинутих апойкій вирізняло його серед інших не лише як серйозного конкурента в торгівлі, але й звеличувало його як центр, що притягував до себе увагу еллінів ще й значним будівництвом, розвитком ремесел, карбуванням срібних монет, наявністю великого порту та інтенсивністю зв'язків зі середземноморським та варварським світом. Все це сприяло тому, що Пантикапей став столицею Боспорської держави, осередком правлячої верхівки.
У науці є різні тлумачення щодо характеру політичної влади Археанактідів. Більш-менш одностайно вважається, що вони отримали спадкову владу, використавши один з полісних інститутів, найімовірніше архонтат, і офіційно називалися архонтами. Припускається також, що вони лише відігравали релігійну роль, тобто були вищими жерцями в культі Аполлона Ієтроса, які мали титул царя і карбували монети
