Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів

Але за наявності в кожному з полісів змішаних шлюбів, коли греки брали жінок з варварського середовища, певно, не заборонялось їхніх синів вважати повноправними громадянами. В усякому разі нічого не відомо про введення закону, подібного до Періклового, за яким громадянином міг бути тільки той, у кого і батько і мати афіняни. Зрозуміло, що соціально-етнічна структура населення всіх міст, а особливо поселень, у розглядуваний період не була однорідною, хоч усюди найчисленнішу групу складали греки: іонійці — у мілетських колоніях, дорійці — в Херсонесі. В боспорських містах на відміну, скажімо, від Ольвії, проживала дещо різноманітніша грецька спільність, де було менше мілетян, а більше вихідців з різних іонійських чи еолійських областей Малої Азії. Окрім того, в дорійському Херсонесі перебувала незначна кількість іонійських греків, а в іонійських містах — дорійських, зокрема родосців. Вихідці з різноманітних куточків Егеїди і Понту часто з тих чи інших причин прибували в ці міста, а деякі з них назавжди залишались на постійне проживання, хоч і не мали громадянських прав.

Окрім того північнопонтійські держави мали з початку заснування локальні особливості залежно від соціального складу першопоселенців у містах, політичної діяльності аристократів, впливу тих епойків, яким вдалося захопити провідне становище. Не менше значення в постійних етносоціальних змінах мали взаємовідносини з місцевими осілими племенами та номадами. Лише деякі риси варварської культури простежуються в античних містах та поселеннях, найбільше на Боспорі, де навіть соціальна верхівка за своїм походженням належала до варварів (фракійців, сіндо-меотів, скіфів)[573]. У містах, і особливо на поселеннях, мешкали вихідці з різних етносів: у Тірі і її окрузі — гети і фракійці, в Ольвії і її окрузі — представники лісостепових племен, скіфів, в меншості — фракійців, у Херсонесі і його периферійній зоні — таври, скіфи, на Боспорі — сінди, меоти, скіфи, таври та інші менш відомі етноси, згодом — різні сарматські племена. Певно, еллінізація варварського населення відбувалася так швидко, що етнічні вияви в духовній культурі міст, за винятком поховального ритуалу, малопомітні. Грецька мова назавжди стала основною у спілкуванні різних верств населення.

В античних державах на Понті яскраво простежується процес майнової та соціальної диференціації. Причому в північно-західнопонтійських полісах цей процес був дещо повільніший, ніж на Боспорі. Проте і тут дуже помітну роль відігравав вищий прошарок аристократії, яка найчастіше займала провідні місця в управлінні державою. Добре розвинуте сільське господарство, тим паче у V— IV ст. до н. е., коли попит на його продукцію, зокрема хліб, набагато зріс не лише в Афінах, а й у багатьох інших містах Середземномор'я, потребувало значних людських ресурсів. Але власне греками воно не могло бути забезпечене. Отже, можна дійти висновку, що тут постійно відбувався приток робочої сили ззовні — тобто з варварського середовища. Але їх соціальний статус у кожному конкретному випадку залишається маловідомим, бо така соціальна категорія, як раби становила, вірогідно, хоч і неоднаковий, але незначний відсоток у населенні всіх держав[574]. Цілком можливо, що на краю грецької ойкумени в таких тісних контактах з варварським світом також складались відносини, які дещо нагадували колонатні.

Незважаючи на те, що в степовій частині Східної Європи постійно відбувались демографічні зміни й міграційні процеси у середовищі кочовиків, їх періодичні грабіжницькі вторгнення на аграрні території і данницькі побори, жодна з античних держав не була повністю завойована чи знищена до середини І ст. до н. е. — періоду гетської навали на Тіру та Ольвію. Близьке спілкування з раніше незнаним варварським світом збудило в свідомості греків надзвичайний інтерес до північного краю, викликало появу різноманітних легенд і нових божеств. З допомогою робочої сили, яка прибувала до античних держав з навколишніх племенних угруповань, греки змогли швидко підняти свій економічний потенціал і досягти великих успіхів у веденні аграрного, зокрема зернового, господарства, що прославило їх у всьому світі. Неважко зрозуміти відтак, чому при розвитку в основному мирних взаємовідносин почався найбільший розквіт як грецьких міст, так і Скіфії. Благополуччя кожного з них залежало від розуміння вигідності для обох етносів саме економічних контактів, а не військових конфліктів.

Переважно миротворча політика античних полісів, їх висока культура, тісні контакти з варварами сприяли швидкому формуванню державності і соціального розвитку останніх. Є підстави вважати, що під безпосереднім впливом нижньобугських еллінів у другій половині VII—V ст. до н. е. почався інтенсивний розквіт городищ лісостепових землеробських племен. У їхній структурі і соціальній організації є багато спільного з полісною системою архаїчних греків: центр плюс сільськогосподарська округа, оборонна система, землянкові житла, об'єднання населення під сакральною егідою певних культів, можливе створення громад і т. ін. Цей помітний імпульс у розвитку лісостепових племен відбувався за присутності греків, про що свідчить Геродот [IV, 108]. Можна думати, що якби не поява войовничої скіфської кочової орди, яка грабувала ці племена і заступила їм шлях до постійних зв'язків з греками, населення цього регіону могло б досягти великих успіхів у створенні своєї державності та культури. Завдяки співдружності ольвіополітів і різноетнічного населення в Нижньому Подніпров'ї створено своєрідну мережу аграрних поселень, в організації і культурі яких, безумовно, дуже помітна еллінізація. На прикладі цих поселень і Неаполя Скіфського можна говорити про їхній розвиток під знаком еллінської культури, із прагненням сприйняти її прогресивні елементи.

Античний світ Північного Причорномор’я порівняно менше увібрав у себе матеріальних і духовних традицій навколишніх племен. Більш того, складається враження, що він намагався протистояти варварським впливам в усіх сферах культурного життя і пропагувати свої досягнення й ідеологію у середовищі варварів. Значна кількість різноманітних творів мистецтва і побутових речей з дорогоцінних металів надходила до варварського населення, в основному сіндо-меотської та скіфської кочової знаті, різними шляхами: як посольські й шлюбні дарунки, сплата данини, в результаті торговельних операцій і грабіжницьких нападів, за допомогу у військових перемогах тощо. Можливо, що створення сильної держави на Боспорі значною мірою блокувало експансійно-войовничі наміри кочовиків.

Визначна роль північнопонтійських держав у економічному розвитку як Еллади, так і Південно-Західного Понту, полягала передусім у активній хлібній торгівлі, зокрема Боспору, який був найбільшим постачальником зерна в V—IV ст. до н. е. [IG, II2, № 212]. Афіни й деякі інші міста Егеїди з високорозвинутими ремеслами забезпечувалися продуктами аграрного господарства, які безперебійно доставлялися сюди з північнопричорноморських міст. Суттєву роль у розширенні контактів відігравали прагнення еллінів з цього віддаленого краю ойкумени до прогресу, осягнення політичних і культурних надбань основних еллінських центрів, загальна