Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т. - Колектив авторів

Після внесення змін до нормативно-правових актів з питань оподаткування центральний орган державної податкової служби повинен здійснити заходи, пов’язані з оприлюдненням та застосуванням таких змін.

Вимоги статей 46–50 цього Кодексу не поширюються на декларування товарів (продукції), ввезених на митну територію України або вивезених з неї відповідно до митного законодавства України (крім випадків, визначених у цих статтях), а також на декларування відрахувань до соціальних фондів та інше інформаційне декларування, яке містить економічні відомості про суб’єктів оподаткування, що не стосуються обчислення податків.

Статтею 67 Конституції України визначено, що усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Податкова декларація, розрахунок — складові податкової звітності. Декларація у розумінні Податкового кодексу — це документ, що подається до відповідного державного органу, із зазначенням відомостей, на підставі яких він виконує дії (операції, процедури, функції), що належать до його компетенції.

Податкова звітність може бути складена у звичайному (паперовому) вигляді та надіслана поштою або в електронній формі та надіслана засобами телекомунікації. Форма звітності незалежно від того, чи це загальнодержавні чи місцеві податки встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.

Податкові декларації подаються відповідно до базового звітного податкового періоду, що дорівнює календарному місяцю, календарному кварталу або календарному півріччю, календарному року (див. коментар до ст. 49 цього Кодексу).

Інформація, вказана у поданій податковій звітності, є підставою для нарахування та сплати податкового зобов’язання. Перелік додатків до податкових декларацій як обов’язкових складових податкової звітності встановлюється відповідно до кожного податку і збору окремо.

Митні декларації та спрощені податкові декларації подаються за окремими положеннями, визначеними митним законодавством та положеннями щодо спрощеної системи оподаткування.

Органи державної податкової служби забезпечують оприлюднення форм податкових декларацій щодо податків і зборів, що подаються органам державної податкової служби.

Платники податку на прибуток, крім малих підприємств (відповідно п. 7 ст. 63 Господарського кодексу України малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень), подають разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність. У фінансовій звітності платник податків зазначає тимчасові та постійні податкові різниці.

Податкова різниця — це різниця, яка виникає між оцінкою і критеріями визнання доходів, витрат, активів, зобов’язань за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності та доходами і витратами, визначеними згідно з розділом «Податок на прибуток підприємств».

Тимчасова податкова різниця — це податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та анулюється у наступних звітних податкових періодах. Постійна податкова різниця — податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та не анулюється у наступних звітних податкових періодах. Більш конкретно про податкові різниці див. розділ III «Податок на прибуток підприємств».

Якщо платник податків вважає, що встановлена форма податкової декларації не дає можливості всебічно та зважено відобразити в ній всі особливості оподаткування певного виду діяльності, що, в свою чергу, збільшує або зменшує податкові зобов’язання, то він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці податкової декларації.

Якщо платник вважає за необхідне, то він може подати разом з податковою декларацією доповнення у довільній формі. Такі доповнення вважаються невід’ємною частиною податкової декларації. До доповнення обов’язково додається письмове пояснення мотивів подання такого додатка з належним обґрунтуванням.

Декларування товарів (продукції), ввезених на митну територію України або вивезених з неї відповідно до митного законодавства України, а також декларування відрахувань до соціальних фондів та інше інформаційне декларування, яке містить економічні відомості про суб’єктів оподаткування, що не стосуються обчислення податків, не стосується питань, визначених у Податковому кодексі, а здійснюється відповідно до визначеного митного, соціального законодавства.

47.1. Відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть:

47.1.1. юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

Відповідальність за порушення податкового законодавства відокремленим підрозділом юридичної особи несе юридична особа, до складу якої він входить;

47.1.2. фізичні особи — платники податків та їх законні чи уповноважені представники у випадках, передбачених законом;

47.1.3. податкові агенти.

Коментована стаття встановлює перелік осіб, які несуть відповідальність за складання податкової звітності. Зміст відповідальності полягає в обов’язках, а також у реальних діях щодо їх виконання.

У коментованій статті міститься альтернативний перелік складу правопорушень, які описують кілька дій у межах однієї статті нормативного акта. При цьому проступком вважається вчинення як однієї з описаних дій, так і кількох (або навіть усіх). Проступком буде і неподання податкової звітності, і порушення порядку заповнення документів податкової звітності, і порушення усіх зазначених правил разом. При цьому для виконання складу не має значення учинена одна дія, дві дії або всі разом. Особа не вчинює нового правопорушення, якщо вона послідовно здійснює всі названі в законі дії.

Важливим елементом складу правопорушення є його суб’єкт — особа, яка вчинила правопорушення і на яку за чинним законодавством може бути покладена відповідальність. Суб’єктом податкового правопорушення виступають, як правило, платники податків.

Платник податків — це особливий (спеціальний) правовий статус особи, на яку, відповідно до закону, покладено обов’язок сплачувати податки і (або) збори. Обов’язковими елементами правового статусу платника податків виступають загальні, однакові для фізичних та юридичних осіб права і обов’язки, зафіксовані нормами