Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів

Якщо про пізньоархаїчний Ніконій можна скласти якесь уявлення завдяки археологічним джерелам, то жодних даних ми не маємо про дві інші апойкії в нижньодністровському регіоні — Офіусу і Тіру, які згадуються давніми авторами. Місцезнаходження першої взагалі невідоме. Можливо, Тіра під час заснування мала назву Офіуса, яка, як і Борисфен щодо Ольвії, назавжди залишилась за нею в літературній традиції[521].

Щодо власне Тіри, то вона вийшла на арену міжнародної торгівлі дуже пізно. Донині немає ніяких прямих свідчень не лише про час її заснування, а й взагалі будь-яких даних про її існування до IV ст. до н. е. Побічні джерела (вказівка Псевдо-Скімна про мілетське походження цієї колонії, ідентичний з Мілетом календар, присвята Аполлону Лікарю), певно, все ж таки можуть свідчити про те, що Офіуса-Тіра була заснована якщо не на самому останньому етапі мілетсько-іонійської колонізації[522], то втікачами з розорених персами наприкінці VI ст. до н. е. іонійських земель[523]. Поселення спочатку було таким незначним, що його сліди назавжди можуть бути захованими під водами лиману. Зважаючи на те, що в останній чверті VI—V ст. до н. е. в Нижньому Подністров'ї найрозвинутішим поселенням був Ніконій, цілком можливо, що йому належали й полісно-адміністративні функції в цьому регіоні.

До найпізніших і малорозвинутих у архаїчний час іонійських колоній належать також Керкінітида та Херсонес Таврійський у Західному Криму.

У Керкінітиді, заснованій у другій половині VI ст. до н. е.[524], оселилась, напевно, створена ще в метрополії громадянська община, яка спромоглася на новому місці швидко організувати поліс. Згадка Гекатеєм Мілетським про Керкінітиду, безумовно, свідчить про її походження в колонізаційний період. Вона не вийшла на широку арену, залишаючись і при автономії невеликим полісом, що в основному забезпечував всім необхідним лише його мешканців.

Надто близький характер розвитку багатьох сфер культури й економіки з ольвійським може вказувати на те, що засновниики Керкінітиди належали до одного масового потоку колоністів з Іонії в третій чверті VI ст. до н. е. З огляду на таку спорідненість колоністів, не виключено, що Керкінітида на ранньому етапі свого розвитку підтримувала найтісніші зв'язки з Ольвією, запозичуючи у її громадян найдосконаліші й перевірені часом навички в будівництві, промислах, ремеслах і торгівлі. Аграрна округа в пізньоархаїчний час через невелику кількість громадян обмежувалася тільки околицею Керкінітиди.

Останнім часом з'явилися нові дані, які свідчать про те, що на місці Херсонеса, який був заснований 421/422 р. вихідцями з Гераклеї Понтійської, у VI ст. до н. е., тобто ще в період іонійської колонізації, теж існувала невелика апойкія[525]. Існує гіпотеза, що раннє поселення Херсонес було засновано гераклеотами в союзі з сінопейцями — іонійцями за походженням. Головна мета такої колонії полягала в забезпеченні своїх метрополій продуктами і сировиною, а також в розширенні торговельних зв'язків з Ольвією.

Таким чином, у пізньоархаїчний час в Північному Причорномор'ї по суті було засновано всі поліси, історична доля яких склалася зовсім не однаково. З самого початку поліс-метрополія з розвинутими державними формами відрізнявся від полісу-колонії, де структура влади перебувала в процесі формування. Водночас відбувалося становлення і зміцнення перших державних законів у основних центрах. Зрозуміло, що переселенці, оселяючись на нових місцях, навряд чи одразу ж могли придумати відмінну від метрополії форму суспільного життя. Суворе дотримання традицій у господарстві, побуті й культурі диктувало і єдино можливу, вже перевірену на батьківщині, його форму — створення нової громадянської общини, незалежної не тільки від метрополії, але й від сусідніх колоній.

Основні зусилля спрямовувалися на збереження колективної єдності й самозабезпечення, що, в свою чергу, потребувало створення окремих політичних інститутів і ведення різноманітних господарських робіт. У цій площині невідомо, як довго тривала організація політичного управління колоністами, без якого неможливо створити повноцінний поліс класичного типу. Найімовірніше, громадянська община складалась хоча б формально ще в метрополії, її очолював ойкіст, який за своїми правами приєднувався до одноособового правителя. Оскільки він отримував згоду оракула, то вважався і жерцем головного бога-покровителя.

Певно, переселенці, покинувши рідний поліс, втрачали своє громадянство, але могли стати законними громадянами свого поліса після його створення: розподілу земельних наділів, розмежування храмової землі і створення хоча б найпростіших політичних і релігійних інститутів. Незалежність ойкіста створювала для нього умови диктаторської, майже монархічної, влади. «Ситуація виправдовувала себе: попадаючи в невідомі місця, часто у вороже варварське оточення, колоністи мали бути спаяні єдиною сполучною ланкою, яка, в свою чергу, потребувала від них неухильного додержання суворої дисципліни. Тому цей перший етап життя молодого зародкового полісного організму можна назвати «періодом диктатури ойкіста... Але диктаторська діяльність ойкіста мала й інший бік — наділений необмеженими повноваженнями, він значною мірою повинен був впливати і впливав на політичний устрій майбутнього поліса. В деяких випадках доходило до повної узурпації влади і перетворення її на тиранічну, а потім і на монархічну»[526].

Звичайно, в кожній апойкії складалися свої особливі умови, за яких довго чи недовго управляв ойкіст. За умови, що Ольвія підтримувала найтісніші зв'язки з метрополією і мала в своїй общині якусь частину першопоселенців, що традиційно зараховували себе до місцевої аристократії, влада належала їм. Олігархічні режими надовго утвердилися і в західнопонтійських полісах [Arist., Polit., V, 5, 2; V, 5, 7]. Зважаючи на те, що на Боспорі швидко утвердилося тиранічне правління, тут, особливо в Пантикапеї, могла довго тривати монократія ойкіста[527].

Залежно, від того, як розвивався поліс, видно, який організатор стояв на чолі колонізаційного руху. Ольвія, Пантикапей, Німфей, Феодосія, Фанагорія швидше за інших досягли економічних успіхів. Майже в кожній громадянській общині, особливо більш розвинутих полісів, існувала соціальна нерівність. Вона, звичайно, мала місце вже в період створення колоніальної групи, бо до неї входили і представники аристократичних родів метрополії, які домагалися подальшого зміцнення на новій землі, і Зовсім збіднілі громадяни. Економічна нерівність виникла ще й тому, що епойки часто отримували менші наділи на гіршій території і користувалися меншими правами, ніж першопоселенці, що нерідко, як свідчить Арістотель, призводило до боротьби між ними [Arist., Polit. V, 2, 10—11].

Яскрава картина процесу майнової і соціальної диференціації простежується в найрозвинутіших архаїчних полісах, насамперед в Ольвії. Так, зокрема, про такі помітні фігури, як Анаксагор і Леанакт з Ольвії відомо з листів на свинцевих пластинках[528]. Багатий і знаменитий Анаксагор займався лихварством, володів будинками, рабами і рабинями; Леанакт, теж лихвар, мав своїх управителів, які виконували грошові операції. Дещо нижче стояв Матасій, можливо, навіть неповноправний, хоч і придбав собі будинки та кількох