Концентраційні табори в Совєтському Союзі - Андрій Микулін
II. А) Вимагаємо створити міжнародню контрольну комісію, яка вірно регулювала б допомогою назначеною для слабо розвинутих чи потерпівших від стихійних нещасть країн (враховуючи і СРСР) та областей.
Б) Ми всі з радістю і співчуттям вітаємо готовість допомоги всім потребуючим помочі (незалежно від національності, релігії, раси, політичних переконань), але ми не можемо примиритися з цим, щоб хліб, вирваний з горла, крові і кості голодуючих, вивозився закордони у виді допомоги, а насправді в цілях пропаганди, як це має місце а СРСР, в цей час, коли мільйони людей голодують.
III. А) Так, як всі злочинні дії супроти поневолених народів відбувались і відбуваються з відома Політбюро і ЦК КПСС, вимагаємо: всю верхівку СРСР, рахувати підсудними міжнародної справедливости.
Б) Єжов, Берія, Абакумов і другі (страчені органами безпеки для відведення очей, як своєї так і світової громадськості) не можуть самі нести відповідальності за все тому, що злочини супроти поневолених народів не припиняються і до нині.
IV. З чисто національних переконань ми, українці, вимагаємо щоб:
А) 3 українських земель були вивезені всі громадяни російської національности і не користувались правом в'їзду аж доти, поки Росія не перестане мріяти про винародовлення, асиміляцію і остаточне проковтнення України; поки не перестане вважати себе «старшим братом». Фальсифікація історичних фактів відносно т. зв. «возз'єднання України з Росією» ніяк не може відповідати реальності, бо насправді Україна весь час жорстоко поневолюється Росією.
Б) Ми згідні з цим, щоб члени всіх інших національностей (не післані російським урядом в займанчих цілях) могли жити на українських землях по культурному, рівноправно з нашим народом. Росіяни ж можуть жити тільки тоді, коли вони стануть підпорядковуватись загальному правилу моралі.
В) Поки існують в світі збройні сили, на Україні повинні розміщуватись військові частини, складені тільки з українців і українського командування, а всі бійці і командири не українського походження повинні бути виведені за межі нашої землі. Це саме відноситься й до адміністративних установ і органів безпеки — МВД.
Г) Всіх порушників закону укр. національности повинні судити суто українські народні чи військові суди і кару вони (порушники) повинні відбувати в межах своєї землі.
Примітка: Просимо Організацію Об'єднаних Націй Відділ Прав Людини цей лист довести до відома світової громадськості. З огляду на передбачені наслідки підписи ставимо ініціялами та псевдонімами.
30. IX.55.
Заувага: В цьому місці оригіналу стоять підписи, ініціялами і псевдонімами, п'яти представниць жіночих колон і восьми представників чоловічих колон в'язнів.
Кожне слово наведеного листа, кожне його речення було писане кров'ю, у свідомості найвищого риску. Але немає в них ні крихітки страху, ні слова прохання, лише хоробрий апель до волелюбного людства, до його гуманного почуття. В стосунку з міжнародньо-правної сторінки, в листі в'язнів більше взяті до уваги постуляти, пов'язані з правами людини і громадянина, ніж національно-політичні, хоч основний тон листа гармонізується з політичними цілями української революційно-визвольної боротьби.
Стратегічне й економічне значення совєтських концтаборів для Москви
Зміст цієї книжки, написаної на підставі існуючих матеріялів, свідчень поворотців та переживань тих, що безпосередньо довгі роки перебували в советських концтаборах, змальовує перед вільним західнім світом жахливу систему примусу та гноблення кожної людини, яку замикається в CССР до концтаборів. Не одиниці, не сотні і тисячі, а мільйони підсовєтського населення переходить через систему концтаборів в СССР. Очевидно, немає ніякого сумніву в тому, що система совєтських концтаборів переслідує, крім політичних (національне та соціяльне нищення під маскою «ворогів народу» неросійських поневолених націй в СССР) також військово-стратегічні та економічні цілі.
На VIІІІ з'їзді російської компартії з 1919 року Ленін сказав: «…Ми живемо не тільки в державі, але і в системі держав, а існування Совєтської Республіки поруч з імперіялістичними державами не до подумання… Питання про існування Російської Соціялістичної Федеративної Совєтської Республіки — це питання військове».
Ще 1917 року Ленін вимагав від компартії й уряду приспішеної розбудови військової промисловости, стратегічних і мілітарних баз Московщини та організованого запілля. В 1925 році на XIV партійній конференції Сталін заявив: «…СССР повинен застосувати й урухомити такі економічні заходи, які гарантували б Совєтському Союзові економічну незалежність та самостійність і були б матеріяльною підставою зміцнення совєтської армії і мілітарного потенціялу СССР». На XIV з'їзді партії в 1925 р. Фрунзе ствердив ще раз ленінський принцип, що Росія мусить бути керівним центром світу та трампліном міжнародньої революції, а це в свою чергу вимагає величезної військової розбудови та її підстави — важкої промисловости на всіх теренах СССР.
Розпочалося, так би мовити, господарське, військове й ідеологічне озброєння Московщини для майбутнього загарбання світу. Вся економіка країни була ЦКомітетом КПСС спрямована на розбудову військового потенціялу Москви, опертому на географічному положенні СССР — широкопростірности, на промислових засобах і їхній кількости, на резервах сирівців і підземних покладах та на якості підсовєтського населення. Очевидно, що мета, яку поставила перед собою Москва в економічному і стратегічному характері, ніколи не була б осягнена, коли б підсовєтське населення мало такі права, які має населення західнього світу. Для вирішення мілітарно-стратегічних і економічних завдань, Москва не тільки вигадала п'ятирічки індустріялізації, але й відновила і надзвичайно широко розбудувала концтаборову систему з найжорстокішим у світі визиском та режимом.
І коли простежити за розташуванням по СССР концтаборів, стає маркантним, що більшість їх знаходиться власне в РСФСР і то в таких безлюдних місцевостях, які приховують від світу не тільки їхню виробничу працю, але й нелюдську поведінку з в'язнями. Стратегічно, це означає децентралізовану розбудову військових галузей промисловости, при централізації керування, що робить їх менш вразливими на випадок війни.
Більшість совєтських концтаборів видобувають та обробляють мілітарно-стратегічну сировину (уран, мідь, цину, вугілля, поліметали, нафту, газ і т. д.), будують або обслуговують військові бази і комунікації мілітарного значення, або ж виробляють безпосередньо продукцію для совєтських збройних сил і їхніх мілітарних резервів. Мілітарно-стратегічне призначення концтаборів з дармовою рабською силою щільно переплітається з економічною експансією Москви на зовнішньому відтинку.