Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
Данилевич Микола, фото 1930 року (з архівно- слідчої справи)
ЦДАГПОУ — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 62745. — Архівно-слідча справа Данилевича М. К.; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37. — С 457; Спр. 155. — С 210; Спр. 169. — С. 150-зв.
ДАНИЛЕНКО
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Командир 3-го пішого полку 5-ї Селянської дивізії Дієвої армії УНР у серпні 1919 р
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28.
ДАНИЛЕВСЬКИЙ Іван Костянтинович
(25.09.1880-?) — старшина Дієвої армії УНР.
Закінчив кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище (1901), вийшов підпоручиком до 9-ї артилерійської бригади (Полтава), у складі якої брав участь у Російсько-японській та Першій світовій війнах. Нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня. Останнє звання у російській армії — полковник.
З 18.06.1918 р. — командир дивізіону (згодом — полку) 11-ї гарматної бригади Армії Української Держави. З 11.05.1919 р. — представник начальника військових комунікацій Дієвої армії УНР у штабі Північної групи. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 143; Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 10. — С. 8.
ДАНИЛЬЧУК Олександр Миколайович
(24.09.1877—?) — полковник Дієвої армії УНР.
Походив із родини статського радника, спадкового дворянина Подільської губернії. Закінчив Полоцький кадетський корпус, Миколаївське кавалерійське училище (1897), вийшов корнетом до Приморського драгунського полку (с. Раздольне, Приморської області). З 03.03.1899 р. — помічник начальника відділу кадру кавалерійського запасу Приморського драгунського полку. З 08.12.1901 р. — в. о. начальника відділу кадру кавалерійського запасу цього ж полку. З 15.01.1903 р. начальник нестройової команди кадру кавалерійського запасу цього ж полку. 17.07.1903 р. вийшов у запас. 04.02.1904 р. у зв'язку з початком Російсько- японської війни був мобілізований до Приморського драгунського полку. З 10.09.1904 р. був приділений до управління військових сполучень штабу Манджурських армій. 13.12.1905 р. звільнився у запас у званні штабс-ротмістра. 19.07.1914 р. був мобілізований до Приморського драгунського полку. З 22.01.1915 р. — полковий ад'ютант. 19.06.1915 р. був нагороджений
Георгіївською зброєю за кінну атаку на чолі ескадрону (29.11.1914 р.). З 04.09.1915 р. — старший ад'ютант штабу Усурійської кінної бригади. Останнє звання у російській армії — ротмістр.
У лютому — поч. березня 1919 р. — начальник Чорноморської дивізії Дієвої армії УНР, командувач Східного (Київського) фронту Дієвої армії УНР. З 18.08.1919 р. — командир 3-го Січового запасного полку Дієвої армії УНР, що мав бути сформований у Проскурові. З листопада 1919 р. — український військовий представник у Варшаві. У жовтні 1920 р. — січні 1921 р. у складі делегації УНР брав участь у переговорах у Ризі між Польщею та Радянською Росією щодо укладення мирного договору Подальша доля невідома.
РГВИА — Ф 409. — Оп. 1. - п/с 60-057; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 72–77; Абызов Ю Русское печатное слово в Латвии// Балтийский архив. — Таллинн. — 1994. — Т. 2. — С. 63; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 457.
ДАНЧЕНКО (Дехніч-Данченко) Микола
(?—?) — повстанський отаман.
Останнє звання у російській армії — капітан.
Восени 1917 р. — виборний командир 25-го Туркестанського стрілецького полісу. З початку березня 1918 р. — адютант коменданта Києва У листопаді—грудні 1918 р. — начальник: 2-ї Дніпровської Повстанчої дивізії військ Директорії. Після її розформування — начальник: штабу Окремої Дніпровської дивізії Дієвої армії УНР. З 22.01.1919 р., після того, як був арештований П. Болбочан та захворів на тиф О. Волох, став в. о. командувача Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. Обіймав цю посаду до 18.03.1919 р. 21.03.1919 р. — член т. зв. Революційної ради у Вапнярці, після провалу заколоту зник. 01.12.1919 р. був призначений С. Петлюрою отаманом повстанських військ на Волині Невдовзі разом з отаманами Волохом та Божком проголосив у Любарі створення Волинської революційної ради, яка стояла на прорадянській позиції. 01.01.1920 р. залишив загін отамана Волоха. Подальша доля невідома (за деякими даними, загинув при спробі втечі з загону Волоха).
Зелінський В. Синьожупанники. — Берлін. — 1938. — С. 41–43; Тютюнник Ю. Зимовий похід. — Львів. — 1922; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів. — 1927. — Ч. 1. — С. 11; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 262, 263; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 91, 238.
ДАРАГАН Юрій Юрійович
(16.03.1894-17.03.1926) — сотник Армії УНР. Український поет і літератор. Народився на Херсонщині. Останнє звання у російській армії — підпоручик.
Дараган Юрій, фото 1924 року (з фондів ЦДАВОУ)
В українській армії з 1917 р. З лютого 1919 р. - командир 8-го кінного Українського полку 2-ї кадрової кінної дивізії (з кінця березня 1919 р. — 30-й кінний Український полк 5-ї дієвої кінної дивізії). У 1920–1922 рр. — старшина
Спільної юнацької школи. У 1921–1922 рр. входив до редакції журналу «Веселка», який видавали старшини Дієвої армії УНР у Калішу.
У 1922 р. виїхав до Чехо-Словаччини, де вчився в Українському високому педагогічному інституті у Празі. Помер від сухот, похований на Ольшанському цвинтарі у Празі.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 94; Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка
