Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

— Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 108–134; Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002; Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва. — 2004. — С. 481.
ГУРТОВЕНКО Харитон Власович

(28.10.1886, за іншими даними 1891-25.09.1938) — начальник штабу дивізії Дієвої армії УНР.

Походив із селянської родини с. Єрки Звенигородського повіту Київської губернії. У 1905 р. був мобілізований в армію до 176-го піхотного Переволочненського полку (Звенигородка). Перебуваючи на військовій службі, склав екстерном іспити за курс гімназії. Закінчив Тифліське військове училище (1911), служив у 117-му піхотному Ярославському полку (Рогачев). У 1914 р. витримав вступний іспит до Миколаївської військової академії, але не приступив до навчання у зв'язку з початком Першої світової війни. Брав участь у боях у складі свого полку. У 1916 р. був поступив до Військової академії Генерального штабу, закінчив два курси (1918). У 1917 р. — старший ад'ютант штабу 10-ї Сибірської стрілецької дивізії. Останнє звання у російській армії — капітан.

03.07.1918 р. був зарахований на українську службу — на посаду начальника мобілізаційного відділу штабу 8-ї дивізії Армії Української Держави. З 03.04.1919 р. — начальник штабу 17-ї пішої дієвої дивізії Дієвої армії УНР. З 04.06.1919 р. до кінця серпня 1919 р. — начальник штабу 4-ї Холмської (згодом — Сірожупанної) дивізії Дієвої армії УНР.

Восени 1919 р. повернувся в Україну, де був мобілізований до РСЧА. У 1920 р. звільнився з військової служби як інвалід. Працював у Києві у радгоспі лісових господарств. У 1931 р. був залучений на військово-викладацьку роботу, працював воєнруком електрокомбінату, кількох технікумах та інститутах. З 1932 р. — воєнрук Ніжинського педагогічного інституту. З 1933 р. — головний воєнрук навчальних закладів Ніжина. У 1937 р. звільнився з лав РСЧА, працював робітником Миронівської бурової партії «Укркомунбудтрест». 31.05.1938 р. був заарештований за звинуваченням у причетності до української військово-націоналістичної організації. Винним себе не визнав. 21.09.1938 р. був засуджений «трійкою» до розстрілу Страчений у Чернігові.

ЦДАГПОУ. — Ф. 263. — Спр. 67102-фп. — архівно- слідча справа Гуртовенка X. В.; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 55-зв. — 56; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1936. - № 6. — С. 13–64; Варшава. — 1937. - № 7. — С. 9-56; Прохода В. Записки до історії Сірих або Сірожупанників//Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 6. — С. 29.

ГУСАРЕНКО

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — підпоручик.

З 29.11.1917 р. — командир 13-го пішого козацького Українського (Київського) полку 4-ї Української дивізії 2-го Січового Запорізького корпусу 3 14.02.1919 р. — старшина для доручень штабу Південно-Західного району Дієвої армії УНР. З 24.04.1919 р. — начальник бердичівського загону Дієвої армії УНР Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 62; Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 28; Ф. 4061. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 4-7; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 35–36, 39.

***

Офіцери 1-го Українського козацького полку ім. гетьмана Б. Хмельницького з начальниками дивізії та корпусу, до складу яких входив полк; Південно-Західний фронт, вересень 1917 року (фото з приватної колекції)

Учасники та гості III Всеукраїнського військового з'їзду на Софійській площі, Київ, кін. жовтня 1917 року. Посередині — С. Петлюра та М.Грушевський, праворуч — офіцери французької, бельгійської та румунської військових місій, ліворуч — офіцери-українці російської армії — учасники з'їзду (ЦДАКФДУ)

Д

ДАВИДОВИЧ

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

З 21.02.1918 р. сформував у Білій Церкві добровольчий загін для боротьби проти більшовиків. З 19.12.1918 р. — начальник протибільшовицького фронту на ділянці Білгород — Суми. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 41. — С. 14–15.

ДАЇН Олександр

(?-?) - полковник медичної служби Армії УНР.

Даїн Олександру фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)

У 1917 р. — дивізійний лікар 1-ї Української (104-ї пішої) дивізії 1-го Українського корпусу. У 1918 р. — дивізійний лікар 2-ї пішої дивізії Армії Української Держави. у першій половині ІУІУ р. — корпуснии лікар 1-го Подільського корпусу Дієвої армії УНР. З 07.05.1919 р. — корпусний лікар 1-го дієвого корпусу Дієвої армії УНР. З 02.06.1919 р. — дивізійний лікар 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. У 1920 р. перебував у резерві Військово-санітарної управи Військового міністерства УНР. З 1923 р. жив на еміграції у Калішу.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 44.

ДАНИЛЕВИЧ Микола Казимирович

(12.04.1885 — після 1931) — підполковник Армії УНР.

Народився у Ковно. Закінчив Оренбурзький Неплюївський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище (1906), вийшов підпоручиком до 32-ї артилерійської бригади (Рівне). У 1907 р. перевівся до 5-ї артилерійської бригади (Житомир). У 1914 р. склав іспит на вступ до Імператорської Миколаївської військової академії. З 18.07.1914 р. — обер-офіцер 58-ї артилерійської бригади. З 17.04.1915 р. — капітан. 07.08.1915 р. у складі бригади Новогеоргіївської фортеці потрапив до німецького полону.

У листопаді 1918 р. повернувся з полону в Україну. З січня 1919 р. — старшина для доручень управління начальника артилерії 1-го Волинського корпусу Дієвої армії УНР. З 07.02.1919 р. — старшина для зв'язку закордонного відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 02.10.1919 р. — старшина для доручень 8-ї Запорізької гарматної бригади Дієвої армії УНР. З 18.03.1920 р. — помічник начальника закордонного відділу Генерального штабу УНР.

У 1921 р. працював на будівництві Індоєвропейського телеграфу. У березні