Кримінальне право України: Загальна частина: підручник - Колектив авторів

1. Кримінальне право базується на принципі винної відповідальності особи за вчинене нею діяння. Вина передбачає правильне адекватне відображення у свідомості суб’єкта як юридичних, так і фактичних ознак злочину. Однак у житті трапляються випадки, коли особа, вчинюючи конкретне діяння, помиляється в його фактичних ознаках (у характері об’єкта чи предмета, діяння, наслідків, причинного зв’язку) або неправильно оцінює його правову природу, юридичні властивості. У таких випадках у свідомості особи складається помилкове уявлення про об’єктивну дійсність. Це може бути викликано різними об’єктивними і суб’єктивними обставинами, при яких учиняється діяння, і по-різному впливати на вирішення питання про вину особи та її кримінальну відповідальність. У цих випадках і виникає питання про помилку та її значення для кримінальної відповідальності.

Кримінальний кодекс не містить спеціальних норм про помилку. Поняття помилки, її види та значення визначаються наукою кримінального права і практикою на основі аналізу таких понять, як суб’єктивна сторона, вина, умисел, необережність, «випадок» («казус»).

Під помилкою в кримінальному праві розуміється неправильне уявлення особи про юридичні властивості або фактичні об’єктивні ознаки вчинюваного нею діяння.

Залежно від змісту тих обставин, які неправильно сприймаються суб’єктом, розрізняють два види помилки: юридичну та фактичну.

2. Юридична помилка полягає в неправильному уявленні особи про юридичні властивості вчиненого, його правову характеристику. Саме тому юридичну помилку ще називають помилкою в праві. Отже, при юридичній помилці особа може помилятися в злочинності або незлочинності вчиненого нею діяння, його кваліфікації, у виді або розмірі покарання, передбаченого законом за це діяння. Відповідно юридична помилка поділяється на три види: а) помилка в злочинності діяння; б) помилка у кваліфікації злочину; в) помилка у виді та розмірі покарання.

Помилка в злочинності діяння, у свою чергу, може бути двоякого роду: вона полягає в тому, що особа вважає своє діяння злочином, а в дійсності закон його таким не визнає; або, навпаки, діяння за законом є злочином, а особа вважає, що воно не є злочином. У першому випадку має місце так званий уявний злочин, який існує тільки в уяві особи. Оскільки обов’язковою ознакою злочину відповідно до ч. 1 ст. 11 КК є його кримінальна протиправність, помилкове уявлення про злочинність діяння виключає вину і кримінальну відповідальність. Так, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка скуповує і продає валютні цінності і вважає, що ці дії є злочином, а в дійсності ж такі діяння не передбачені в КК як злочинні.

У другому випадку, коли діяння за законом визнається злочином, а особа вважає його правомірним, незлочинним, вина і кримінальна відповідальність в принципі не виключаються. Це насамперед випливає зі змісту вини, її форм: законодавець не включає до їх характеристики таку ознаку, як усвідомлення особою кримінальної протиправності діяння. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час учинення цього діяння. Згідно зі ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Правовою підставою цього є передбачений Конституцією порядок опублікування і набрання чинності закону. Стаття 57 проголошує: «Закони та інші нормативні акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом». З цього випливає, що якщо цей порядок був додержаний, то діє презумпція знання закону всіма громадянами, а тому помилка суб’єкта, за загальним правилом, не виключає вини і кримінальної відповідальності. Так, кримінальній відповідальності підлягає керівник підприємства, який більш як за один місяць не виплачує заробітну плату працівникам, вважаючи, що таке діяння не є злочином, хоча в дійсності ст. 175 КК передбачає таке діяння як злочин проти трудових прав громадян.

Лише в тих випадках, коли передбачений Конституцією порядок опублікування і набрання чинності закону не був додержаний або особа внаслідок конкретних обставин не мала реальної можливості ознайомитися із законом (наприклад, перебувала з експедицією у віддаленій місцевості), а отже, знати про злочинність діяння, кримінальна відповідальність виключається.

Помилка щодо кваліфікації злочину також, власне кажучи, відображає незнання або недостатню поінформованість особи про чинний кримінальний закон. Наприклад, учиняючи відкрите без насильства викрадення чужого майна, особа вважає, що таке діяння кваліфікуватиметься за ст. 185 КК як крадіжка, проте воно підпадає під ознаки ст. 186 КК, яка передбачає грабіж. Тут особа правильно усвідомлює суспільну небезпечність учиненого, знає про заборону його кримінальним законом, але помиляється тільки у кваліфікації і тому повинна нести відповідальність згідно із законом — за ст. 186 КК.

Так само вирішується питання і за наявності помилки щодо характеру покарання, тобто у разі неправильного уявлення особи про вид та розмір покарання, що загрожує їй відповідно до закону за вчинений злочин.

Таким чином, викладене дає змогу зробити загальний висновок про те, що помилка особи в юридичних ознаках відображає незнання особою кримінального закону і, за загальним правилом, не виключає кримінальної відповідальності.

3. Фактична помилка — це неправильне уявлення особи про фактичні об’єктивні ознаки вчинюваного нею діяння. При фактичній помилці особа правильно оцінює юридичну, правову характеристику певного діяння як конкретного злочину, однак помиляється у його фактичних ознаках.

Залежно від того, у змісті яких саме об’єктивних ознак помиляється особа, розрізняють такі види фактичної помилки: а) помилку в об’єкті; б) помилку в характері діяння (дії чи бездіяльності); в) помилку в причинному зв’язку; г) помилку в особі потерпілого.

Помилка в об’єкті полягає в неправильному уявленні особи про характер тих суспільних відносин, на які посягає її діяння. Особа спрямовує своє діяння на заподіяння шкоди одним суспільним відносинам, але через її помилку шкода фактично заподіюється іншим.

У більшості випадків помилка в об’єкті пов’язана з помилкою в предметі злочину, а внаслідок цього — в його об’єкті. Так, особа, бажаючи викрасти наркотичні засоби, проникає до аптеки і викрадає (як вона вважає) наркотичні засоби. У дійсності ж з’ясовується, що викрадені ліки не є наркотичними засобами. Вчиняючи злочин, особа вважала, що порушує відносини у сфері обігу наркотичних засобів і бажала цього, але через помилку в предметі фактично порушила інший об’єкт — відносини власності. Або, бажаючи знищити будинок захисника у зв’язку з його діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги,