Кримінальне право України: Загальна частина: підручник - Колектив авторів

4. Значення змішаної форми вини виявляється в тому, що вона дає можливість: 1) конкретизувати ступінь суспільної небезпечності злочину; 2) визначити правильну кваліфікацію; 3) відмежувати близькі за об’єктивними ознаками склади злочинів. Так, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, від яких сталася смерть, кваліфікуватиметься як умисне вбивство (ст. 115 КК), якщо щодо тілесного ушкодження і щодо смерті був умисел; якщо ж і щодо тілесного ушкодження, і щодо смерті була необережність, то особа відповідатиме за вбивство з необережності (ст. 119 КК). Лише за наявності умислу щодо тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті — необережності (тобто при змішаній формі вини) матиме місце склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 121, — умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого.

1. Вина, будучи обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину, не вичерпує її змісту. Важливу роль у характеристиці суб’єктивної сторони відіграють також мотив та мета злочину. Мотив — це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого. Мета — це уявлення про бажаний результат, якого прагне досягти особа, що визначає спрямованість діяння. Мотив та мета як психічні ознаки характерні для будь-якої свідомої вольової поведінки людини. В їх основі лежать потреби, інтереси людини. Однак коли йдеться про мотив та мету злочину, їх зміст визначається антисоціальною спрямованістю.

Мотив злочину — це спонукання до вчинення злочину, а мета — уявлення про його суспільно небезпечний наслідок, про ту шкоду, що, як усвідомлює винний, настане для охоронюваних кримінальним законом відносин і яка, проте, є для нього бажаною.

Мотив дає змогу визначити, чому особа вчиняє злочин, а мета — заради чого, до якого результату спрямована її суспільно небезпечна діяльність. Звідси очевидно, що, по-перше, про мотив і мету злочину можна говорити лише у разі вчинення умисних злочинів. При цьому мета може бути тільки у злочинах, що вчиняються з прямим умислом, оскільки вона є свідченням бажання певного наслідку. По-друге, суб’єктивна сторона містить не всі мотиви та мету, а тільки ті з них, що визначають суспільну небезпечність, антисоціальну спрямованість діяння, впливають на ступінь його тяжкості або на ступінь суспільної небезпечності особи винного.

2. Мотив та мета є самостійними психологічними ознаками суб’єктивної сторони, але вони взаємозалежні, взаємопов’язані і тільки у своїй єдності можуть дати повне уявлення про спрямованість поведінки особи, наприклад, корисливий мотив та корислива мета в таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство.

Мотиви можуть мати різний характер: низькі (наприклад, користь, помста, хуліганський); такі, що не мають низького характеру (наприклад, жалість, співчуття, прагнення допомогти іншій людині та ін.). Мета також може бути різною, наприклад, мета незаконного збагачення, мета приховати інший злочин, мета насильницької зміни конституційного ладу, мета збуту підроблених цінних паперів тощо.

3. На відміну від вини мотив та мета у структурі суб’єктивної сторони є факультативними ознаками, тобто такими, які в характеристиці суб’єктивної сторони різних злочинів можуть відігравати різну роль. Залежно від законодавчого опису суб’єктивної сторони конкретних злочинів мотив та мета можуть виконувати роль обов’язкових, кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих), привілейованих ознак або ознак, що пом’якшують чи обтяжують покарання.

Обов’язковими ознаками мотив та мета виступають у тих випадках, коли законодавець передбачає їх у диспозиціях статей: або прямо вказує на них, або вони однозначно випливають із характеру діяння. Так, у диспозиції ст. 364 КК прямо зазначені корисливі мотиви або інші особисті інтереси як обов’язкові ознаки суб’єктивної сторони зловживання владою або службовим становищем. У ст. 185 КК прямо не названі корисливий мотив та корислива мета, але саме діяння — крадіжка, визначена законом як таємне викрадення чужого майна, внутрішньо вимагає їх як обов’язкових.

Якщо законодавець передбачає конкретні мотив чи мету як обов’язкові ознаки складу злочину, то відсутність їх у конкретному випадку виключає цей склад злочину. Наприклад, якщо при вчиненні певних дій відсутній хуліганський мотив, то склад хуліганства, передбачений у ст. 296 КК, виключається. Не може бути шахрайства (ст. 190 КК) без корисливих мотиву та мети.

Оскільки певні мотиви та мета впливають на ступінь тяжкості злочину, законодавець може вказати їх у деяких складах як кваліфікуючі або особливо кваліфікуючі ознаки, тобто такі, що підвищують (збільшують) суспільну небезпечність певного складу. Наприклад, простий склад умисного вбивства, передбачений у ч. 1 ст. 115 КК, являє собою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині незалежно від мотивів та мети. Однак якщо це вбивство вчиняється з корисливих чи хуліганських мотивів чи з помсти за виконання потерпілим свого службового або громадського обов’язку, то воно визнається більш тяжким (кваліфікованим) — передбаченим у відповідних пунктах ч. 2 ст. 115 КК. Особливо кваліфікуючими ознаками є, наприклад, мета продажу незаконно вилученої крові у складі насильницького донорства (ч. 3 ст. 144 КК).

Разом з тим певні мотиви та мета можуть зменшувати суспільну небезпечність, тяжкість конкретних злочинів, тому законодавець вказує їх у деяких складах злочинів як привілейовані, тобто такі, що визначають злочин менш тяжким (привілейованим). До таких злочинів належать, наприклад, убивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК), бо його мотивом є захист від суспільно небезпечного посягання.

Якщо в статтях Особливої частини КК не зазначені мотиви та мета ні як обов’язкові, ні як кваліфікуючі або привілейовані ознаки, то вони на кваліфікацію не впливають, але можуть впливати на призначення покарання: як пом’якшуючі або як обтяжуючі його. Так, відповідно до ч. 2 ст. 66 КК мотиви, що не мають низького характеру, можуть ураховуватися судом як такі, що пом’якшують покарання, наприклад, неправильно зрозумілі інтереси служби, жалість, захист від суспільно небезпечного посягання, тоді як вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату згідно з п. 3 ч. 1 ст. 67 КК є обставиною, що обтяжує покарання.