Корсунь козацький - Юрій Андрійович Міцик

зберегти козацтво на Правобережній Україні, повернути йому колишні права. Полковники готувалися захищати полкові міста, які були символами колишньої козацької держави. Однак українці дістали ножа в спину. У травні 1704 р. за наказом російського царя Петра І лівобережні полки на чолі з гетьманом І. Мазепою переправились на Правобережну Україну для боротьби з польським королем Станіславом Лещинським, союзником шведського короля Карла XII. Користуючись цим, козаки відновили свій устрій на Поділлі, Брацлавщині й Київщині. Серед козаків почав набувати популярності один із лідерів повстання — фастівський полковник С. Палій, боротьба якого проти польських військ короля Августа II об'єктивно робила його союзником Карла XII. Це викликало гостре невдоволення Петра І, який наказав Мазепі арештувати Палія, що гетьман мусив зробити. 31 липня у Бердичеві Палія було заарештовано і відряджено до Москви, а звідти з наказу царя заслано до Тобольська (Сибір). Польські війська розбили повстанців, тяжкопораненого Абазина посадили на палю, Самусь із рядом інших полковників та сотників утік до Молдавії. Це був останній акорд повстання 1702—1704 рр. на Правобережжі[281].

Після приходу на Правобережжя І. Мазепа почав роздавати землі, укріплюючи цим свою владу. Його владу визнали також Іскра та Самусь. Родич Мазепи — охочекомонний полковник Антон Танський на підставі універсалу від 15 грудня 1705 р. дістав с. Яхни і селище Микитинці Корсунського полку[282].

У 1707 р. І. Мазепа замінив на посаді корсунського полковника неспокійного 3. Іскру на більш лояльного Андрія Павловича Кандибу (він був водночас і уманським полковником). Тоді на Правобережній Україні існувало сім полків, у т. ч. й Корсунський. Вони входили до складу війська лівобережного гетьмана й підкорялися лише йому. До речі, 12 жовтня 1707 р. ігумен корсунського Свято-Онуфріївського монастиря Гедеон Вольський отримав універсал гетьмана І. Мазепи з підтвердженням на володіння угіддями, які пожалували монастирю П. Сагайдачний, Г. Золотаренко, Г. Гуляницький і його дружини[283].

Восени 1708 р. на Лівобережну Україну вступило шведське військо короля Карла XII. До нього приєдналися гетьман Мазепа зі своїми козаками і запорожці на чолі з кошовим Костем Гордієнком. 8 квітня вони уклали між собою шведсько-український союзний договір. За його умовами Україна визнавалась незалежною державою, а шведський король зобов'язувався надавати допомогу українському народові у боротьбі проти московських військ на території України. 9 квітня київський губернатор князь Дмитрій Голіцин сповістив корсунського полковника Кандибу про перехід Мазепи на бік шведів, а 13 квітня наказав йому долучитися до війська генерал-майора Г. Волконського й виступити до Чигирина[284]. Кандиба виконав наказ губернатора і вже з-під Чигирина разом зі своїми козаками виступив на Кодак. По дорозі він розбив загін запорожців, які підтримували Мазепу. У березні 1709 р. він пильнував шляхи, зокрема в Кальниболоті на Вінниччині, щоб не проходили прихильники Мазепи[285]. 14—15 (4—5) травня 1709 р. у Корсуні перебував князь Дмитрій Голіцин. Того ж місяця Корсунський полк брав участь у ганебній акції — зруйнуванні Запорозької Січі, приєднавшись до каральних російських військ. Після цього Скоропадський скерував його в район Чуднова на з'єднання з Богуславським та Білоцерківським полками, де вони мали діяти проти військ магната Сапіги — прихильника Карла XII[286]. У липні 1709 р. за наказом О. Меншикова Корсунський полк приєднувався до військ генерал-майора Волконського і мав нести сторожу понад Південним Бугом, а за наказом гетьмана Скоропадського полк мав спочатку перепочити під Уманню. Цю сторожу він ніс у вересні-грудні 1709 р., а на початку 1710 р. Кандиба був змушений розпустити полк на відпочинок і його козаки мусили пройти через Уманщину і Немирівщину, де мали конфлікти з московськими військами. Тим часом краєм пройшлася пошесть, яка забрала у Корсуні чимало людських життів. Тоді зросло невдоволення з боку простолюду Корсунщини проти польського панування, почали гуртуватися повстанські загони коло Чорного Ташлику у Бежбайраках, які готувалися до нападу на містечка Корсунського полку. У зв'язку з цим Іван Скоропадський наказував своїм листом від 20(10).03.1710 р. А. Кандибі бути особливо пильним. Дещо пізніше Кандиба вступив у контакт із Петриком з метою прискорити його перехід на царський бік, у травні-червні 1710 р. посилав агентів до Бендер і Ягорлика та ін.[287]. Повернувшись на Правобережжя, Корсунський полк привів до покори Білоцерківський полк, козаки якого підтримали шведів.

8 липня 1709 р. шведські й союзні їм українські війська були розбиті росіянами під Полтавою. Шведи в цій битві втратили понад 12 тисяч убитими й полоненими. Після цього вони почали відступ до володінь Османської імперії. Тому 11 липня Голіцин наказав А. Кандибі з полком йти в бік Переволочної, щоб перейняти Карла XII. Проте частина шведів на чолі з королем прорвалася до Туреччини й зрештою осіла в передмісті молдавського міста Бендер. З ними перебував і лівобічний гетьман І. Мазепа. Та 2 жовтня 1709 р. він помер, і тіло його поховали в Святогорському монастирі м. Галаца (нині — Румунія). Замість І. Мазепи на козацькій раді 16 квітня 1710 р. гетьманом було обрано генерального писаря Пилипа Орлика, палкого прихильника покійного гетьмана. Цікаво, що з Корсунем певною мірою були пов'язані долі рідні нового гетьмана. Орлик був одружений з Ганною —