Концентраційні табори в Совєтському Союзі - Андрій Микулін

До липня 1954 р. всі в'язні мали таборові нумери на шапці, спині і штанах. Не зважаючи на те, що зона вся огороджена і пильно охороняється військами, бараки в'язнів наніч замикалися. Замість параші до кожного бараку ставилася бочка, до якої в'язні змушені були відбувати свої природні потреби. Ранком о 6.00 годині бараки відкривалися, в'язні виносили бочки, умивалися, а потім усі разом ішли до їдальні їсти. Бараки закривалися на замок на цілий день. З їдальні всі йшли на розвод (місце, на якому кожного призначали до праці).

З роботи в'язні знову йшли до їдальні, а потім до бараків, які замикалися наніч замком. Обід привозили на місце праці. Спати дозволялося від 10.00 години вечора. Тяглість робочого дня — 10 годин, плюс на перехід до праці одна година, та з праці до табору одна, разом 12 годин. Крім того, кожного дня треба було чекати по дві години на конвой. Отже, протягом дня в'язень перебував 14 годин на ногах.

Розмір бараків для мешкання — 50–60 метрів довжини, 7–8 метрів ширини і 3,2–4 метри височини. В бараках побудовано дво- і триповерхові нари, а також дві залізні печі, які дуже зле огрівають. До 1950 року в'язні спали на голих нарах, від 1950 року стали видавати матраци, набиті стружкою, дерев'яними опилками або мохом. Соломи в таборах взагалі не можна було дістати. Від того часу стали видавати і коци (накривала), один на в'язня. Вікна у бараці були розміром 1,2 х 0,8 метра, які зимою весь час замерзали. Кожний барак поміщував від 200 до 300 в'язнів.

На кожний барак призначається старший, який називається днювальним та два його помічники. Їхнім обов'язком є прибирати в бараках, підмітати, різати дрова, палити в печах, носити воду.

Кожних десять днів в'язні, за приписами, повинні купатися в лазні, але не кожного разу лазня мала воду та мило. Одночасно з миттям таборові голярі голять і стрижуть в'язнів. Отже, 10 днів ув'язнені ходять не голені, бо тримати приладдя до голення заборонено.

Працюють в'язні на тиждень 6 днів, на сьомий — відпочинок. В день відпочинку лежати в ліжку може лише той, кому дозволив лікар, останні мусять сидіти і чекати 10.00 години вечора. В'язням дозволялося грати в доміно і шахи, які вони робили власноручно.

Кожний табір має власну адміністрацію. Начальник табору — це офіцер МВД, який по ранзі може бути ляйтенантом або навіть і полковником. Заступник начальника табору також офіцер МВД, який займається справою постачання. В кожному таборі існує КВЧ (Культурно Виховна Частина), на чолі якої стоїть офіцер. Крім того в таборі існують начальник режиму, оперативно-емведівський відділ, УРЧ. Всі вони очолені офіцерами МВД. Оперативний керівник-емведист керує в таборі мережею шпигунів, через яких він довідується все, що йому потрібне в таборі. Він дає в'язням характеристику поведінки в час перебування в таборі та на праці, має право відіслати в'язня до іншого табору, арештувати і притягнути до судової відповідальности за порушення режиму або «антиурядову» діяльність (вже в таборі). При кожному управлінні існує санчастина, яка також очолена офіцером, а у своїй підлеглості він має декілька лікарів-в'язнів. В окремому таборі санчастину очолює фельдшер або санітар. Від 6.00 до 7.00 год. ранку, а також від 6.00 до 8.00 години вечора фельдшер приймає хворих. При санчастині в таборі буває малий шпиталь на 8-12 ліжок. В більшості ж важко хворих в'язнів відсилається до таборового шпиталю, де він і помирає. До 1953 року вмирало приблизно 15–18 осіб на місяць у кожному таборі, не рахуючи тих, що вмирали в шпиталях. Більшість вмирала від виснаження, голодівки, скорботу, дезинтерії, туберкульози, водянки.

Померлого везуть до лікарні, де лікарі мусять дізнатися, від чого він помер. В дійсності санітар розрізав померлому живіт, а молотком розбивав голову. Це робилося для того, щоб померлий не втік. Хоронять у більшості в загальних могилах. Кладуть шар трупів, припорошують вапном, а потім чекають на чергових померлих.

Переважно з кримінальних злочинців у таборах призначається «надрядчик», що призначає в'язнів до праці. Внутрішній комендант табору, він і старший пожежник, теж з в'язнів-кримінальників. Існує ще прораб-керівник будівельних праць. Він буває технік, або інженер-будівельник і будує руками в'язнів різні приміщення та бараки.

Кухню очолює завідувач (теж з кримінальних злочинців), який має 3–4 кухарі та 3–4 днювальних. Окремо функціонує лазня, а при ній голярня. Підчас купання кожному в'язневі видається не більше 8 літрів горячої та холодної води та 15 гр мила.

В кожному таборі є ще робоча зона. яка відгороджена дротами і до неї вхід в'язням заборонений. В робочій зоні знаходяться склади інструменту, різного знаряддя, муки та інших продуктів. В більшості склади з продуктами, а також стайні з кіньми розміщені поза зоною табору й охороняється дуже пильно вояками ВОХР-и.

До 1950 р. в більшості бараки освітлювалися каганцями або навіть і «лучіной» (дерев'яною тріскою), тепер освітлюються й електрикою.

Адміністрацію з в'язнів призначає начальник концтабору. В таборах, де переважна більшість українців, в'язні не хотіли працювати на адміністративних посадах, бо там змушені працювати секретними працівниками для оперативного чекістського відділу. Українці про те обов'язково довідувалися і багато таких «сексотів» таємно зникало.

До 1950 р. в кожному бараці щоночі відбувалися раптові перевірки в різні години. В'язні мусіли вставати з ліжок, а наглядачі їх перераховували. Два рази на рік — весною та восени — перевіряють в'язнів по формулярах. Всіх виганяють в робочу зону, на воротях ставлять два столи, за якими сидять урядовці. Вони викликають в'язнів за абеткою і запитують: коли народився, де народився, коли заарештований, за що і наскільки років засуджений. Це називається інвентаризація. На праці в'язнями керують бригадири та десятники (старші над кількома бриґадами — до 10 бриґад). Десятники — це вже технічні спеціялісти, вони наглядають за технічно-правильним виконанням роботи і ведуть її облік. На посади прорабів призначаються в'язні тільки в тому випадку, коли немає спеціялістів вільного найму.

1954 року в таборових крамничках з'явилося більше різного краму та деякі продукти. Але не весь крам можна було купувати вільно, продукти та тютюн — тільки за дозволом