Концентраційні табори в Совєтському Союзі - Андрій Микулін

Поворотець підчас етапування на Воркуту деякий час перебував у таборі під Харковом. Він бачив своїми очима такий жахливий образ:

Арештували якось старшого селянина-українця з дружиною, який мав 75 років життя. Його та жінку мучили в страшний спосіб — їх били на слідстві та в таборі. Підчас побиття жінка стала непритомною. Нікому не дозволено допомагати їм. За кілька хвилин приїхало вантажне авто і двох емведистів, схопивши жінку за руки й ноги, розгойдали її і вкинули в авто. Що потім з ними сталося, поворотець не знає. Але він заявляє, що бачив те власними очима і не переповідає чийогось переказу. 3. О. оповідає, що він не всилі описати тих звірств, яких вживала російсько-совєтська влада до місцевого українського населення. 3. О. каже, що бандити-емведисти катували українців під регіт та з усмішкою на обличчі, в перехідному таборі 3. О. зустрічав ув'язненого латиського єпископа, прізвища якого не пам'ятає.

В таборі ч. 11 на Воркуті він зустрів в'язнів, що були в більшості українцями. Вони всі дуже добре зорганізовані. Він знав українця інженера Тимченка з Києва, який перебував ув'язненим уже 20 років по 58 статті і помер в таборі. В таборі ч. 11 ув'язнено велику кількість молодих українців, які називають себе бандерівцями. Їх засуджено за участь у партизанському рухові в Україні під час другої світової війни. З Воркути поворотця 3. О. перевезено до Сталінграду, а потім до табору «Азбест», в околиці Свердловська. Табір має 2 000 ув'язнених, серед яких нараховувалося більшість українців.

Поворотець П. К. був арештований 1945 р. в Берліні. В Україні, а також у німецькому війську не був, бо весь час працював на залізниці. Не зважаючи на всі його вияснення, йому слідчий заявив, що в їхніх документах записано, що він був в Україні і розстрілював людей. Він просив усе перевірити, але слідчий його домагання відкинув. П. К. подає, що його слідчим був майор Гвардії МВД Ваґін, приблизно 25 років. Після закінчення слідства П. К. засуджено на 25 років ув'язнення. До серпня 1950 р. П. К. був ув'язнений в таборі Воркута ч. 2. Табір нараховував до 2 500 в'язнів, з яких більшість — це українці. Були також балтійські народи, німці і дуже мало росіян.

Поворотець Г. М. перебував у Норильську під час повстання. Він свідчить, що повстанням керувала підпільна бандерівська організація, а її керівники змусили урядовців МВД сісти за один стіл з ними для переговорів, і не емведисти, а бандерівці диктували їм свої вимоги та умови.

Свідчення ч. 18. Декілька поворотців дають таку загальну характеристику совєтських концтаборів:

Табори, в яких ув'язнено переважно неросіян, серед яких більшість є українців, а також чужинців — це Воркута, Караганда, Норильськ, Красноярськ, Новосибірськ, Кемерово, Іркутськ, Тайшет. Але ці назви означають тільки центральні управління груп концтаборів. Напр., Тайшет має 603 окремі концтабори, а Красноярськ не менше ніж 1 000. В кожному ув'язнено від 2 000 до 3 000 осіб. Норильськ має до 40 таборів, Воркута більше 60, а Караганда і Чигір разом 60 концтаборів. Є відомим, що в Норильську існує 11, в Кемерово 50, а в Іркутську 60 концтаборів. Більшість в'язнів таборів — це 60-7О% українців. Українці в концтаборах повністю затримали своє національне обличчя. Вони зорганізовані і дружні та не тільки допомагають один одному, але й завжди виступають на захист перед чекістами. Серед українців існує своя організація і зверхність. В таборах, де поворотці зустрічали українців, усюди є їхній зверхник. Поворотець П. свідчить, що коли він звертався до якогось українця-в'язня з запитом: звідки вони є, скільки їх і т. д., то кожний українець уважав своїм обов'язком познайомити П. з старшим, від якого він і довідався про потрібні йому відомості.

Характеристичним є те, що серед українців, які ув'язнені в совєтських концтаборах, існує абсолютна єдність, а своїм вождем вони вважають Степана Бандеру. Такої єдности, дружби, товариської солідарности та організованости серед інших націй немає.

Воркута. Більшість українців-в'язнів працює в копальнях вугілля. Умови життя і праці надзвичайно важкі, робота дуже брудна. До липня 1954 р. за працю не нараховувалось навіть і мізерної концтаборової платні. Всі в'язні одягнені погано, в більшості це той одяг, в якому в'язня заарештовано. В квітні кожного року видають, з дуже низької якости, фарбованого начорно полотна, убрання. Це убрання в'язні вживають в робочі дні та дні відпочинку. Черевики в більшості зроблені з старих автомобілевих опон і називаються «корди». Для ніг такі черевики дуже негігієнічні і багато в'язнів через те мають ревматизм. В більшості в'язням дають лапті, сплетені з лика. Харч також дуже поганий. Юшка — з змерзлої капусти та картоплі. Товщі заступає солона риба, в більшості оселедці, або — камса. Але вона також вся зіпсована. Приділ хліба на день для працюючих — 700 гр, а обслуговуючому персоналові — 500 гр. Хліб не випечений, кислий, має велику домішку сурогатів та води. Тому, хто не виробив норми до 61 %, — хліба видається 400 гр. Крім юшки два рази на день дається ще по 150 гр каші. Її виготовляється з мерзлої картоплі, брукви, або пшениці. Часто кашу варять з вівса, з якого середину витято. Каша та 120 гр оселедців є для в'язнів делікатесом.

Табори в загальному мають огорожену зону шириною до 300–400 метрів та довжиною до 500–600 метрів. В зоні знаходиться 10–15 дерев'яних бараків, серед яких є кухня і лазня. Таборова контора збудована при вході до табору. Зона огорожена дерев'яним частоколом 3,5–4 метри височиною. На верху зроблено козирки з колючого дроту, нахилені в бік зони та назовні. На віддалі п'яти метрів від огорожі, в середині зони, закопано в один ряд стовпи височиною двох метрів, які обпутано колючою дротяною сіткою. Перед сіткою знаходяться таблички з написом: «Стой! Стреляю!» На всіх кутках частоколу збудовано вежі для стійкових автоматників, або кулеметників. Ночами зона освітлюється електрикою, а на огорожі через кожні 10–15 метрів горить електрична лямпа. Воєнізована охорона (війська МВД) одягнені дуже добре: на шапці червона обвідка, сині штани, зелено-сіра блюза, чоботи,