Лікар та душа. Основи логотерапії - Віктор Еміль Франкл

страждала від тривожного неврозу з клаустрофобією, безсонням і психотофобією. Вона скаржилася на те, що не може ходити на роботу чи до церкви, лишатися вдома наодинці і змушувала чоловіка постійно її супроводжувати. У неї розвинувся страх перед натовпом, вона боялася навіть води і нарешті вирішила зовсім не виходити з дому. Її лікували і в державних лікарнях, і в амбулаторії медичної школи. Вона пройшла курс психоаналітично орієнтованої та електрошокової терапії, але безрезультатно. Тестування показало, що індивідуальна психотерапія буде, ймовірно, надзвичайно важкою. Цю пацієнтку вилікували за шість тижнів, успішно застосувавши методику логотерапії. З того часу, принаймні протягом трьох наступних років, у неї не було жодних фобій.

Наведемо ще один приклад із рапорту доктора Герца. Тридцятиоднорічна пацієнтка С. Г. понад дванадцять років страждала від схожих, як у попередньої пацієнтки, фобій. Незважаючи на неодноразову госпіталізацію, лікування всіма видами терапії, вона не одужувала. Їй зробили лоботомію, але й це не допомогло. Завдяки методу парадоксальних намірів її вдалося вилікувати протягом шести тижнів.

Доктор Герц уважає, що метод парадоксальних намірів є специфічним та ефективним для лікування фобічних і обсесивно-компульсивних станів. «Пацієнт, який стра­ждає від нав’язливо-компульсивного неврозу, лікуючись за допомогою цієї методики, може одужати або принаймні відчути значне покращення». Інколи доктор Герц доповнює логотерапію медикаментозними засобами, додаючи невеликі дози хлордіазепоксиду та іміпраміну, особливо на початковій стадії лікування. «Антидепресивні препарати допоможуть пацієнтові сміливо застосовувати метод парадоксальних намірів. Як тільки з’являться ознаки покращення стану хворого, йому припиняють давати ліки. Пацієнт, переконавшись у тому, що методика працює, досить легко продовжує застосовувати метод парадоксальних намірів».

Таке поєднання методики парадоксальних намірів і медикаментозного лікування виправдане ще й з огляду на мій власний досвід клінічної практики. Наступний приклад це добре ілюструє.

Антона Р. переслідували тривожні напади протягом п’яти років. Працюючи на фермі свого батька, він раптом почав боятися, що може завдати шкоди собі чи коням, яких доглядав. Через нав’язливе бажання суїциду він намагався уникати гострих предметів. Урешті його стан став настільки тривожним, що він більше не міг користуватися ножем під час їжі, тому що боявся себе вбити. Прогулянка по мосту чи відчинене вікно викликали в нього паніку, він боявся, що мимоволі випаде чи спеціально вистрибне з вікна. Крім того, відчував примус усе повторювати заново. Урешті-решт пацієнт ледве міг виконувати свою щоденну роботу. Час від часу його лікували різними методами, зокрема за допомогою електрошокової терапії, але це не дало жодних позитивних результатів. У неврологічному відділенні поліклінічної лікарні пацієнтові спершу призначили хлорпромазин, потім — іміпрамін і насамкінець — нові транквілізатори й так звані енергетики. Нарешті лікар Кокурек досягнув успіху, призначивши хворому марплан та застосувавши метод парадоксальних намірів. Окрім марплану пацієнт також уживав меларил. Виходячи з кабінету доктора Кокурека, він собі сказав: «О, я боюся впасти зі сходів. Учора я зробив це шістдесят разів. Тепер упаду сто шістдесят разів». Хворий уперше розсміявся. На другий день лікування за допомогою методу парадоксальних намірів пацієнт сказав під час обіду: «О, вчора я встромив виделку собі в живіт десять разів. Сьогодні я залюбки штрикну себе вдвічі більше!» З того часу він щоденно застосовував парадоксальні наміри і був готовий завжди допомогти своїм сусідам по палаті. На Різдво пацієнт пішов додому, а приблизно через два тижні повернувся майже здоровий. Батько, який його супроводжував, повідомив, що він був надзвичайно здивований і дуже щасливий із того, наскільки стан сина поліпшився, і що в його поведінці не було нічого патологічного. Пацієнт міг користуватися під час їжі виделкою, як нормальна людина. Він повідомив, що постійно застосовував парадоксальні наміри і навіть зумів прикурити сигарету у дворі ферми, чого раніше не міг зробити, адже боявся підпалити сіно і спопелити всю ферму. Але того разу пацієнт просто сказав собі: «Чи ж я не підпалював сіно сто разів учора? Сьогодні я зроблю це сто один раз! Зрештою, чому б не спалити всю ферму?» Тепер нав’язливі ідеї в нього вже не виникають. І вже протягом п’яти років він живе як нормальна людина.

Така терапія застосовує і транквілізатори, щоб трохи полегшити невротичний стан пацієнта, і «енергетики», щоб зміцнити його волю.

Випадок Отто Г., працівника митниці, який відчував примус усе повторювати та перевіряти, демонструє, що в певних обставинах найкраще може допомгти пацієнтові одночасна логотерапія та фармакотерапія із застосуванням торфамілу. Двадцятишестирічний Отто Г., скільки себе пам’ятав, був ретельним, як і його батько. Проте ще в шкільному віці така акуратність перешкоджала йому захоплюватися наукою; коли був практикантом, вона робила його занадто повільним, а коли працював полісменом — заважала виконувати професійні обов’язки. На митниці начальство радше підтримувало його сумлінність, але він хотів її позбутися. Через це відчував депресію і боявся, що захворіє на психоз. Його стан не поліпшився протягом місяця госпіталізації. Через рік моя колега доктор Єва Нієбауер домоглася певного зрушення в його лікуванні, проте нав’язливі стани знову повернулися до нього. Пацієнта вдруге госпіталізували. У лікарні він зустрів доктора Курта Кокурека, який переконав його боротися з примусом за допомогою іронії. Пацієнт повинен був усе поперекидати на своїй приліжковій тумбочці. Проте він опирався, заявляючи, що всі його нав’язливі ідеї пов’язані з його Weltanschauung59. Лише після того, як пацієнтові дали торфаніл, він зміг застосувати парадоксальні наміри. Протягом декількох тижнів було безуспішно випробувано безліч транквілізаторів та енергетиків, але стан хворого покращився тільки після вживання торфанілу. Пацієнт радісно повідомив, що йому вдалося успішно застосувати парадоксальні наміри, «бажаючи хвороби». Так він зумів обдурити свій Weltanschauung. Пацієнт покинув лікарню приблизно через п’ять тижнів, сподіваючись розпочати нове життя. Торфаніл мобілізував його почуття гумору, притаманне парадоксальним намірам. Завдяки цьому пацієнт зумів позбутися своєї хвороби.

Цей приклад демонструє, що у виняткових випадках медикаментозне лікування є неодмінним доповненням до логотерапії60. Однак зазвичай логотерапію застосовують без лікарських засобів.

В останні роки почастішали повідомлення про застосування методу парадоксальних намірів. Автори з різних країн, а також співробітники неврологічного відділу поліклінічної лікарні публікують результати застосування цієї методики. Окрім Давида (Буенос-Айрес), треба згадати й Ернста Кретшмера (психіатрична клініка університету Тюбінгена), Лангена та Волхарда, Прілл (гінекологічна клініка університету Вюрцбурга) та Рехер (Гамбург). На IV Міжнародному конгресі з психотерапії, який відбувся в Барселоні 1958 року, Ледерман (Лондон) заявив: «Не можна заперечувати результати [логотерапії]. Я вважаю цей метод ефективним для лікування нав’язливого неврозу». Фрік (Болзано, Італія) наголосив на випадках важкого неврозу нав’язливих станів, єдиним способом лікування якого є логотерапія. Він навів приклади, коли електрошокова терапія не дала бажаних результатів, а логотерапія ви­явилася успішною. Лопес-Ібор (Мадридський університет) суголосний із ним. Окрім моїх колег, Кокурека та Нієбауер, які опублікували статті про парадоксальні наміри, варто згадати ще Н. Толл, що успішно застосовує цей метод протягом шести років. Бацці (Римський університет) навіть розробив спеціальні індикатори, які дають змогу психіатрові розрізняти ті невротичні розлади, для лікування яких слід застосовувати парадоксальні наміри, і ті, для яких ефективнішим буде аутогенний тренінг Шульца.

Дерефлексія

Коли в пацієнта виникає тривожне передбачення, страх перед якоюсь патологічною подією, паралельно можна спостерігати ще й таке явище, як нав’язливе самоспостереження, або, як це називають у логотерапії, гіперрефлексію. Часто