Лікар та душа. Основи логотерапії - Віктор Еміль Франкл
Безсумнівно, читач помітив, що більшість наведених тут випадків стосується інших логотерапевтів, а не автора. Це зроблено навмисно, щоб показати дієвість методу, а не рекламувати його творця (хоча особистим фактором ніколи не варто нехтувати).
Щоб проілюструвати застосування методу парадоксальних намірів, доктор Герц у вступній доповіді до VI Міжнародного симпозіуму з логотерапії (Лондон, 1964) розповів про історію хвороби двох пацієнтів.
Двадцятидев’ятирічна мати трьох дітей упродовж десяти років страждала від тривожного неврозу, який пробувала лікувати в різних психіатрів. Зокрема, п’ять із половиною років тому в приватному санаторії їй призначили електрошокову терапію. Протягом двох років до зустрічі з доктором Герцом її лікували за допомогою психоаналізу. За цей час вона зрозуміла всю динаміку свого неврозу, але це не вплинуло на її одужання. На той час, коли пацієнтка прийшла на консультацію до доктора Герца, вона знемагала від таких фобій: страху висоти, лишитися наодинці, харчуватися в ресторанах, оскільки боялася нападів паніки або того, що її знудить. З огляду на це вона не могла зайти в супермаркет, метро, сісти за кермо автомобіля, чекати зеленого сигналу світлофора. Пацієнтка потерпала також від страху, що може закричати в церкві під час літургії. Їй запропонували розпочати лікування за допомогою методу парадоксальних намірів. Вона мала «захотіти», щоб із нею трапилося все те, чого вона так боялася, — обідати з чоловіком і своїми друзями, намагаючись «обблювати» обличчя всіх присутніх за столом. Через два тижні чоловік пацієнтки поскаржився, що вона надто часто хоче бувати в місті. Вона почала їздити на машині в магазини, перукарню, банк, «прагнучи якомога сильніше запанікувати», і з гордістю казала: «Я пішла туди самостійно». Шість тижнів по тому вона заявила: «Суспільне життя починає мене вбивати». Вона набрала три кілограми. Незабаром після цього сама приїхала до доктора Герца (а це близько вісімдесяти кілометрів!). Через чотири місяці після початку лікування пацієнтка разом зі своїм чоловіком поїхала до Нью-Йорка, перетнула міст Джорджа Вашингтона, тунель Лінкольна і навіть побувала на вечірці на палубі океанського лайнера. Проїхалася «смачним» автобусом та на метро. Нарешті зайшла в ліфт і піднялася на самісінький вершечок Емпайр-Стейт-Білдинг. Пізніше вона сказала докторові Герцу: «Ми чудово відпочили». За сім місяців пацієнтка набрала дев’ять кілограмів. Її чоловік сказав: «Моя дружина тепер зовсім інша людина. Вона схожа на жінку і навіть отримує задоволення від статевого акту». Невдовзі пацієнтка без будь-яких ускладнень народила четверту дитину. Тепер вона щаслива в лоні своєї сім’ї. Зауважимо, що під час терапії вона приймала діазепам — 15 мг щодня. Протягом двох років симптоми хвороби не відновилися.
Інша історія, про яку розповів доктор Герц, стосувалася п’ятдесятишестирічного юриста, одруженого, батька вісімнадцятирічного сина. Його невроз почався сімнадцять років тому, коли він іще провадив приватну практику. «Зненацька, наче грім із ясного неба, мені спала жахлива думка, що я обманув уряд, зменшивши податки від своїх доходів приблизно на триста доларів, незважаючи на те що чесно заповнив податкову декларацію. Я почав хвилюватися, що отриманий дохід був на кілька сотень доларів більшим, і не міг позбутися цієї думки, як не намагався». Пацієнт уявляв, як його переслідують за шахрайство, арештовують, показують по телевізору, а він — утрачає роботу. Його відправили в приватний санаторій, де він пройшов курс психотерапії та двадцять п’ять процедур електрошокової терапії. Проте він не відчув жодного покращення. На час лікування пацієнт був змушений відмовитися від своєї правничої практики. Він повернувся на роботу вже як судовий клерк і далі боровся зі своєю одержимістю, знемагаючи від безсоння. У нього розвинулися нав’язливі стани, змінюючи один одного, з’явилася звичка повторно перевіряти свої речі, наприклад колеса власного автомобіля чи щось в офісі. Він постійно думав про страховий поліс, боячись, що термін його дії вже завершився або ж у ньому не вказано тієї послуги, яку він хотів. Якраз тоді він купив собі спеціальний страховий поліс від Lloyds of London58, бо боявся, що може помилитися у своїх розрахунках, через що його засудять. Пацієнт відчував примус перевіряти майже все, зокрема і свої страхові поліси, які замкнув у спеціальній сталевій коробці в домашньому сейфі. Кожен поліс був в окремому конверті, обмотаному кількома шнурками. Його страх бути засудженим був настільки великим, що він повсякчас перевіряв свої поліси, щоб переконатися, що його життя застраховане. А коли врешті-решт повертав їх у сейф, то знову починав сумніватися, чи все з ними гаразд. Йому доводилося повторювати цей процес доти, аж доки він став почуватися впевненим у своїй безпеці. На роботі він став настільки недієздатним, що його треба було негайно госпіталізувати. Доктор Герц почав лікувати пацієнта за допомогою методу парадоксальних намірів. Курс тривав чотири місяці, по три зустрічі щотижня. Пацієнт мав переконати себе в тому, що йому на все начхати. «Я сподіваюся, що мене скоро засудять, і що раніше, то краще!» Доктор Герц попросив його «зробити так, щоб щонайменше тричі на день на нього подавали до суду». Він мав показати всім, що робить найбільше помилок у світі. Безсумнівно, пацієнт міг подолати свої страхи, створивши відповідну гумористичну ситуацію, тому щоразу під час чергового сеансу логотерапії доктор Герц звертався до нього: «Хіба Ви ще на волі? Я щодня переглядаю газети, сподіваючись прочитати про новий скандальний позов проти Вас». Пацієнт лише сміявся з цих коментарів і врешті-решт вирішив: «До біса все! Мені байдуже, чи я зроблю якусь помилку. Нехай мене засудять, а мої страхові компанії збанкрутують!» Через рік після початку терапії він сказав: «Ця формула вчинила диво. Докторе Герц, Ви зробили з мене нову людину за чотири місяці. Я іноді хвилююсь, але тепер я можу з цим упоратися. Я знаю, як це зробити!»
Наступний випадок лікування хворого за допомогою методу парадоксальних намірів пов’язаний із одним із помічників доктора Герца. Протягом дев’яти років тридцятиоднорічна одружена пацієнтка А. А.