Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
Я вже доходжу пристані, щастя й надіє, прощайте;
Досить ви бавились мною, бавтесь тепер уже іншими.
Спробуймо подати це також віршами подвійного розміру, якщо буде на те ласка Муз:
Пристань взяла мене в лоно,
Щастя й надіє, прощайте!
Годі вже гратися мною;
Грайтесь уже ким іншим!
А тепер спробуймо подати це також віршами, що чергуються: ти, мій любителю Муз, поклич їх; може, вони тобі допоможуть:
Мене вже зігріла пристань в лоні своєму спокійна;
О, щастя й надіє, прощайте!
Не хочу я більше бути вашою грашкою, досить.
Грайтесь тепер уже іншими.
Боюсь, що наробив помилок. Хоч найкраща помилка та, якої припускаються в ході навчання. Часто зло є добром. Чому? Чи думаєш ти, що я вже достатньо спокутував провину? Яку провину? - спитаєш. А ту, що я вчора не був, як обіцяв, хоч і з умовою, ніби я наперед знав, коли давав обіцянку. Бо я був у священика Григорія [Доментѣевскаго], людини до мене вельми прихильної, чию вдачу я дуже люблю, не кажучи вже про його здібності та вченість. Отже, те, про що ми вчора мали намір говорити віч-на-віч, доведеться заступити іншими темами. Щоб хоч якось компенсувати нашу розмову, яка не відбулася, я написав тобі дуже швидко й охоче оце все, беручи до уваги обставини. Далі, щодо того, щоб поговорити окремо з нашим Миколою про вашу сварку, то зажди трохи. Обіцяю вас помирити. Бо що солодше від любові та злагоди? Я знаю твою дуже просту й лагідну вдачу, проте помилки друзів ми повинні вміти виправляти або терпіти, якщо вони не серйозні.
Твій Григ[орій] Савич.
56
[Харків, травень - червень 1763 p.]
Salve, divinarum Musarum alumne!
Michael carissime!
Beatus ille, qui fugit negotia,
Ut prisca Christiana gens451!
Qui pectus excolit suum virtutibus,
Sanctisque purgat litteris.
Amara cura tale pectus haud trahit,
Nec horror ullus excitat,
Nec dente duro livor132 ater exedit,
Nec est133 cupido pessima.
Quietus ergo dulce tempus exigit,
In pace cum coelestibus... Sed satis sit!
Reversus e ludo, quoniam omnino statueram tecum aliquid non admodum de faece vulgi loqui, protinus excudi hos, respiciens exemplar Nostri Flacci452.
Quid agas? Sic homo sum: nihil mihi duldus nugis istis. Quodsi quando inddo in hominem similium nugarum studiosum, tantum non sublimi ferio vertice sidera453. Sentisne, quorsum haec tam putida tendunt, ut idem ait454? Te, inquam, innuo; te enim amo, talium nugarum pariter mecum cupidum. Nauta enim nautae, asinus asino et sus sui, ut ajunt, pulcher455.
Vale, mi carissime philomuse!
Tuus Musarum coalumnus Greg[orius] Sabbin.
Heri prehendens nostrum Nicolaum456, concessimus in meum musaeum prima, ni fallor, noctis hora. Ego missis omnibus ambagibus, quare, inquam, irasceris nostro Місііаёіі? Aut cur mihi non communicasti, si quid ille fedt, unde tibi justa esset succensendi causa? Negavit se tibi iratum esse, licet haberet justas causas: fuisse quidem iratum, sed iram jam posuisse. Quaeso, inquam, quid ille tale fedt? Primum dixit, te aliquando aliquoties illi rescripsisse superbiuscule et arroganter, repudians ejus amicitiam, nolle te talibus amids uti, similes sibi quaereret: te enim metuere, ne tales socii perducerent in sodetatem periculi, quod sequeretur malefida. Deinde narravit te ejus colloquium fugere, licet ipse cuperet tecum fabulari; breviter: sese non admodum tuam amidtiam ambire, si tu recusares. Prope ilia omnia in te dixit, quae tu in eum nudius tertius. Hie ego: ut ut, inquam, haec sunt, noli, sodes, irasd. Ille jurare sese nihil in te mali stomachi habere. Sic digressi sumus. Divinavimus, mi МісІіаёІ, te ille suspicatus est, qui mihi dixisses de se male; confessus erat. Comid erroris. Mi МісІіаёІ, age mitte omnia. Ego te quidem extra culpam esse confido; sed tamen saepe imprudenter peccamus in amicos.
Haec omnia sunt leviuscula. Vale!
*
Здрастуй, вихованцю божественних Муз,
Михайле найдорожчий!
Щасливий, хто й не чув про справи-клопоти,
Живе, як давнє плем'я християн,
Хто серце вдосконалює чеснотами,
Очищує читанням книг святих!
Гірка турбота серця не пече йому,
І не бентежить душу жоден страх.
Та й чорна заздрість не гризе зубами,
І хтивість препогана не жере.
У спокої він час проводить любо,
У мирі із небесними.. ,457 Але досить!
Повернувшись зі школи, я твердо вирішив докладно поговорити з тобою про пороки черні й одразу ж написав оці вірші, взявши за взірець нашого Флакка. Що поробиш? Така я людина: для мене немає нічого більш приємного, ніж оці дрібнички. І коли я зустрічаю людину, яка переймається такими самими дрібничками, я заледве не торкаюсь головою до зірок. Чи розумієш ти, куди спрямовані ці манірні вірші, як каже той-таки поет? Скажу тобі: я натякаю на тебе, бо люблю тебе, а ти, як і я, дуже охочий до цих дрібничок. Бо моряк, як кажуть, хороший для моряка, осел - для осла, а свиня для свині.
Бувай здоровий, мій найдорожчий любителю Муз!
Твій, як і ти, вихованець Муз, Григ[орій] Савич.
Учора я зустрів нашого Миколу, і ми зайшли до мого музею, якщо я не помиляюсь, о першій годині ночі. Я просто без натяків і кажу йому: "Чому ти сердитий на нашого Михайла? Або чому ти не повідомив мене, якщо він зробив щось таке, що дає тобі справедливу підставу для невдоволення?". Він сказав, що не гнівається на тебе, хоч і має для цього справедливу підставу, що він був сердитий, але вже перестав гніватися. Питаю, що ж таке зробив Михайло? Спочатку він сказав, що ти кілька разів відповів зарозуміло й зухвало на його листи, відкидаючи його дружбу та заявляючи, що не бажаєш мати таких друзів і нехай він шукає собі друзів серед подібних до себе, бо ти боїшся, що такі друзі втягнуть тебе в небезпечну компанію. Потім розказав, що ти уникаєш розмов із ним, хоч він і хотів би побалакати з тобою. Одним словом, він не дуже домагається твоєї дружби, якщо ти відмовляєшся від неї. Він сказав про тебе майже все те, що ти сказав про нього позавчора. Я йому на це й говорю: "Як би там не було, але ти, товаришу, перестань гніватись". Він заприсягнувся, що жодної образи на тебе не тримає. Так ми й розійшлися. Я висловив здогад, Михайле, що він запідозрив тебе в тому, що ти в розмовах