Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
52
[Харків, вересень - жовтень 1763 p.]
Salve mea voluptas, Michael cariss[ime!]
Legens Evagrii425 та цоѵахіка426, his prae ceteris visus sum esse delectatus, quae tibi quoque communico, tibi inquam, felidssimo Christianae Philosophiae candidato. Scis enim, carissime, saepenumero a me laudari тгіѵ стхоЛг]ѵ каі тгіѵ f)cruxL«v, тт]ѵ ті] той Хрісттой сюфіа £ѵЬіатоі[:к>исгаѵ, didque ipsum Christum fuisse prindpem тагѵ стхоЛасттікагѵ427. Sed audi nostrum Evagrium:
(ЗойЛг) тоіуаройѵ ауатщтк тоѵ |аоѵг)рг) (Зюѵ сЪс, ёсттіѵ аѵаЛа(Зе1ѵ каі етті та тг)д f)ca)XLa? аттотрехеіѵ трб7іаіа афед єкєі той костцои тад фроѵтйад -toutecttl айЛод есто, ставте, - іѵа тг)д ёк тойтсоѵ тарісттастесос; аЛЛбтрюд уеѵбцеѵод Ьиѵг)Ѳг)д г]сгихасгаі каЛах;428. Et non pauds post: Mri ауатщогѵс, о’ікг]сгаі цета аѵѲра)7ісоѵ йЛікыѵ - f) цоѵод olkel, f) цета аЬеЛфагѵ та>ѵ айЛсоѵ каі о|_ю(|)ооѵсі)ѵ стои429. Sed dices tu mihi: Non est mihi in animo monachatus, et quorsum mihi isthaec? Esto sane: quid tamen vetat angelica audire verba? Cum praesertim Christianorum vulgus male intelligit тоѵ цоѵахбѵ. Et vetus didum est: summum cape, et medium habebis430. Ego enim monachum summum Christi disdpulum existimo, qui plane praeceptori suo in omnibus similis est. Dices: at apostolus est major monacho. Fateor, sed tamen ipse hie Apostolus non fit, nisi ex monacho, qui quamdiu se solum regit, est monachus, sin alios quoque, indpit turn esse Apostolus. Christus dum erat in solitudine, цоѵахбд riv, id est plane immaterialis vel ut graed dicunt, аиЛос не вещёсгвен; et hinc est, quod monachi didi sunt angeli431 non quod extra corpus sint, sed quod corpori in totum valedixerunt, qui renes quoque exusserunt, ut jubet Moses432, et quorum portio (o кЛГ]оос) solus dominus, "егоже лице вину зрят"433. Quod tamen non fit, nisi post mortem434, id est ubi quis plane omnia terrestria ita relinquens defungitur, ut de illo did queat: "Енох же не обрѣтеся в живых"435 etc. Sed vale, duldssime, и ревнуй духовом вишшим436. Tuus сги|_і|_іа()і]ті]с Гоі]у[6оіос] E[a(3(3Lv]437.
*
Здрастуй, моя радосте, найдорожчий Михайле!
Коли я читав книгу Євагрія про чернецтво, то мені найбільше сподобались такі місця, про які повідомляю й тебе, найщасливішого кандидата християнської філософії. Адже ти знаєш, найдорожчий, що я часто вихваляв відпочинок і спокій, проведення часу в Христовій мудрості й називав самого Христа главою схоластів. Але послухай пораду нашого Євагрія: "Отже, вибирай і люби самотнє життя, яке дає змогу користуватися плодами спокою; залиш там мирські клопоти, тобто стань безплотним, безпристрасним, щоб, зробившись чужим усім нещастям, котрі походять від мирських турбот, ти зміг добре скористатися спокоєм". І трохи далі: "Не живи з людьми плотськими, або живи один, або з братами безплотними й однодумцями твоїми". Але ти мені скажені: я не думаю ставати ченцем, тому для чого це мені? Нехай і так, та чому б не послухати янгольських слів? Тим паче, що простий християнський люд неправильно розуміє ченців. До того ж існує старий афоризм: "Бери вершину й матимеш середину". Щодо мене, то я вважаю ченця найвищим учнем Христа, у всьому цілком подібним до свого наставника. Ти скажеш: але апостол вищий за ченця. Згоден, та сам апостол стає ним лише з ченця; поки він керує самим собою, він чернець, а коли починає керувати ще й іншими - стає апостолом. Христос, поки перебував у пустині, був ченцем, тобто майже безплотним, або, як кажуть греки, аиЛос [не вещёсгвен]. Цим пояснюється те, чому ченців називають янголами; не тому, що вони не мають тіла, а тому, що вони в усьому прощаються з тілом, навіть нирки випалюють, як велить Мойсей, тому що їхньою долею (о кЛГ]оос) є лише Господь ["егоже лице вину зрят"]. Однак це відбувається тільки після смерті, тобто тоді, коли хто-небудь, цілком залишивши все