Корсунь козацький - Юрій Андрійович Міцик

львівський історик М. Г. Крикун. Рада розпочалася в полі під Корсунем у присутності турецького і молдавського послів. Дорошенко сів у раді, поклав на килим булаву й бунчук і запропонував обрати когось замість себе гетьманом. Але всі козаки вигукнули: «Не хочемо нікого, тільки тебе, Петра Дорошенка». Тоді Дорошенко взяв у руки клейноди й повів мову про можливого союзника, і вибір усіх схилився на бік Туреччини. Присутній турецький посол подарував гетьманові на знак приязні каптан і золотоголову ферязь, підшиту білим хутром. Дорошенка тут-таки перевдягнули в цей одяг і відрядили до Корсуня. Після цього були розіслані гетьманом відповідні універсали по полках, виїхали посли на Січ і в Крим. У Корсуні в цей час перебували київський митрополит Иосиф Нелюбович— Тукальський і архімандрит Гедеон (Хмельницький), але в поле вони не виїжджали[247]. Тоді ж, 23.(13).03.1669 р., Дорошенко видав у Корсуні універсал щодо підтвердження прав Пустинно-Микільського монастиря в Києві на дніпровський перевіз між Пекарями та Прохорівкою[248].

Перехід під протекторат Османської імперії не викликав захоплення в народу. Вороги Дорошенка почали поширювати чутки, що він нібито «запродав Україну в турецьке ярмо». У червні п'ять правобережних полків, серед яких був і Корсунський, відпали від Дорошенка й піддалися гетьману Суховію. Вони разом із татарами взяли в облогу Дорошенка в с. Конончі (нині село Канівського району) над р. Россю. Але через втручання османського посла татари залишили Суховія й проголосили гетьманом уманського полковника Михайла Ханенка, котрому присягнув і Корсунський полк. 2 вересня 1670 р. в Острозі Ханенко підписав договір з польським урядом, за яким Правобережжя визнавало владу Польщі й лише козацький стан отримував певну автономію. Резиденція гетьмана мала бути поперемінно то в Корсуні, то в Каневі. У цих містах мусили стояти польські гарнізони нібито для кращої оборони від татар[249].

На початку березня 1671 р. в Корсуні зібралася козацька рада (московський агент Костянтин Христофоров, що повертався зі Стамбула з грецькими купцями, чув про раду в Корсуні від грецького купця Мануїла. Отже і в цей період Корсунь залишався центром торгівлі, навіть міжнародної), котра висловила повну довіру Дорошенкові та підтвердила його гетьманство на обох берегах Дніпра. Крім іншого, з ради було послано протест проти дій М. Ханенка та запорожців у зв'язку з острозькими домовленостями. 4.03(22.02).1671 р. з ради було послано листа до низових козаків із закликом підтримувати не Ханенка, а Дорошенка, бо Острозькі домовленості не поліпшили суттєво становище Гетьманщини й козаків порівняно з періодом до 1648 р.: «Ляхи над нами старшиною бували, а кого хотіли, хоча б і найліпшого товариша, за найменшим приводом, ганебною смертю зі світу зганяли і ні в чому, як треба, не давали волі, а особливо віру нашу староруську понижували і церквам Божим вольності не даючи, скрізь по українських містах розширювали свої костели і взагалі з усіх мір тяжким ярмом підданства обкладали наш український народ. А якщо до війни було добре, то ніколи не треба було Війську Запорозькому з ними воювати. Тепер же, понад двадцять років воюючи і у багатьох битвах проливаючи чимало крові і кладучи свої голови, чи не сором би було нам цими недосконалими вольностями задовольнитися?» Тут же згадувалося, що «з цього ж міста Корсуня ми всі писали до короля» про кращі умови порозуміння і якщо на це король не пристане, тоді «скільки нам вистачить розуму і сил, будемо старатися й промишляти при Божій помочі, щоб утримати в цілості наші вольності»[250]. Присутні на раді старшини та представники рядових козаків усіх правобережних полків і Переяславського полку з Лівобережжя, а також із Запорожжя постановили не пускати в Україну польську шляхту.

11 (1).03.1671 р. Дорошенко, перебуваючи у таборі на Бутені, видав універсал, яким для зміцнення нового монастиря в Мошнах (Мошногорського) дарував млин Квіт на р. Росі в Стеблеві. Підкреслювалося, що цей універсал особливо стосується стеблівських жителів і гетьманського резидента (намісника) у Стеблеві[251].

Тим часом розгорялася нова війна з поляками. Весь 1671 р. пройшов у дрібних сутичках, і лише наприкінці року Ян Собеський захопив Поділля. У жовтні Дорошенко, якого тіснили поляки, з козаками й татарами розташувався в Корсуні й почав укріплювати місто[252]. Тоді ж під місто, за дещо перебільшеними даними, прийшло 40 тисяч татар. Сам гетьман і його брат Григорій стали в Лисянці. Майже весь листопад військо Дорошенка простояло в Корсуні та Лисянці, бо мобілізація козаків йшла повільно. Тому 26 листопада гетьман дав універсал з Чигирина, закликаючи корсунського, кальницького, черкаського і чигиринського полковників прискорити збір козаків. У цей час татари почали брати ясир, тому Корсунь, Канів і Богуслав зачинились і не хотіли пускати цих ненадійних союзників. Активізувалось переселення на Лівобережжя. У грудні від татар було очищено майже всю Україну, крім Чигирина, та в українських містах і містечках, у т. ч. у Корсуні й Стеблеві, на зимовий постій стало військо коронне. Проте вже у січні 1672 р. в Корсуні знову стояли татари. 17(7).02.1672 р. Дорошенко видав універсал про надання монастиреві в Лисянці с. Смольчиці (у Лисянському ключі) й доводив це повідомлення насамперед до корсунського полковника та лисянського сотника[253].

На початку весни 1672 р. в